130 років тому народився Василь Єрмілов — знакова постать для харківського, українського та світового мистецтва. Авангардист, конструктивіст, це автор, який “практикував” у живописі, графіці, монументальному мистецтві, дизайні, типографіці, рекламі, агітації та пропаганді. Чи втрачений спадок Єрмілова, чи актуальний він для сучасних митців, що робить його важливим сьогодні? Ганна Силаєва, Суспільне Культура, розпитала арткритика Бориса Філоненка.
Далі — пряма мова.
– Практики Єрмілова не були вузько спрямовані. Це людина специфічного часу. Василь Єрмілов — найбільш яскравий представник харківського конструктивізму 20-30-х років. Це дійсно авангардист.
Чи є він сучасним художником? Це залежить від того, як ми міряємо нашу сучасність, де вона починається. Тут, думаю, є дві відповіді. Перша — так. Те, що відбувається на початку XX століття у Харкові, — це великі трансформації, ідейні, політичні, що збігаються з соціальними експериментами, що впливають на мислення того, яким має бути мистецтво. Ці питання і рішення, що з’явилися в цей час, є досі актуальними для художників. Єрмілов — це автор, до якого постійно є звернення. Це фігура, яка стає вагомою у світовому масштабі, тільки у 70-х роках, в локально харківському, українському — завдяки багатьом подіям. Багато досліджень, текстів, з’явилися у період незалежності.
Арткритик Борис Філоненко. Суспільне Харків
Сучасне мистецтво завершує авангард, який був перерваний трагедіями, вбивствами. Василь Єрмілов — людина специфічного часу. Було важливо змінити світ, що оточував, ті речі, якими ми користуємось, простори, в яких ми живемо. Мистецтво мало стати не чимось високим, а чимось, з чим ми стикаємось кожен день.
Композиція. Початок. Робота В. Єрмілова, 1920 рік. Sepherot Foundation
Найважливіше слово для опису його творчості — це “конструктор”. Це самоопис Єрмілова і те, як його описував найближчий друг письменник Валер’ян Поліщук. Тут важливо зрозуміти, як уявляє себе не тільки Василь Єрмілов, а загалом художники цього часу. Є такий німецький термін “Gesamtkunstwerk” — тотальний твір мистецтва. Коли художник не спеціалізується на тому, що він робить — живопис або скульптуру — а коли його думка має працювати з найбільшого масштабу, наприклад, планування міста до найменшого масштабу, наприклад, дизайну коробки сірників. Оці всі ланки мають бути зайняті ним як творцем певного стилю або як художник уявляє собі світ. Картина світу ламається у цей час. І Єрмілов у Харкові бачить місто, яке зі старого центру переміщується до нового центру — умовно від майдану Конституції до майдану Свободи. Якщо ми згадаємо фразу “Харків, Харків, де твоє обличчя”, то воно починає з’являтися в цей час. У 1931 році заселяється будинок “Слово”, в якому живуть письменники, театральні режисери, художники. Багато людей, включених у цю зміну, відчувають себе учасниками якихось суттєвих змін.
Єрмілов-центр у Харкові.
Такі художники як Єрмілов зникли з історичного ландшафту після згортання політики українізації й переходу до офіційної форми мистецтва — соцреалізм. Багато художників — той самий Казимир Малевич — він також перейшов в реалістичний живопис великою мірою через тиск нової ідеології, для того, щоб продовжувати створювати мистецтво. Але якщо ми перейдемо на більш вільні території, наприклад, на Париж того часу, ми побачимо, що після дуже великої моди на кубізм, на футуризм, художники також верталися до того, що знову копіювали Ренуара, Рубенса. Одним з таких художників був Пабло Пікассо, чим дуже багатьох своїх послідовників здивував. Мистецтво — це дуже заряджене, часом навіть токсичне середовище, в якому дуже важливо, яка в тебе форма, чому вона така…
Ескіз рук Василя Єрмілова, 1920-ті. Мистецький Арсенал
Якщо говорити про Єрмілова, він дуже важливо локально автор. Він важливий і для Європи, і для світу. Ми бачимо це, тому що його роботи переважно — у міжнародних колекціях. Єрмілов був кубістом, кубофутуристом, але ми фіксуємо його в історії як конструктивіста — художника, для якого дуже важливо розуміти матеріальність речей, можливості цих матеріалів. У Єрмілова найбільш розповсюдженим матеріалом у його роботах була фанера, яка дозволяла робити й геометричні форми з себе, і рельєфи, які він робив з поєднанням дерева, металу, побутових речей.
Робота “Хліб”, 1914 рік. Фото з відкритих джерел
У Харкові можна побачити його монументальну роботу на фасаді академії дизайну і мистецтв. У Єрмілова були різні пропагандистські речі — плакати. Це художник, який працював на важливі свята, дати того часу і працював з просторовими об’єктами — скульптурами, інформаційними стендами. Збереглося кілька фотографій його робіт. Це дуже вражаючі речі. Проєкти пам’ятників в нього були, він продовжував їх створювати у 60-ті роки.
Харківська державна академія дизайну і мистецтв. Суспільне Харків
У нього був пам’ятник трьом революціям — 1905, лютого 1917 та жовтня 1917. Це абсолютно конструктивістська робота, в якій об’єкт створений з різних прямокутних мас. Єрмілов оформлював дуже багато книжкових видань. Він був таким послідовним дизайнером “нової типографіки”, в тому числі реклама книжок Валер’яна Поліщука була в Єрмілова. Дизайн сірників — одна з відомих робіт Василя Єрмілова. Можна розділити проєкти Єрмілова на ті, які йому вдалося реалізувати і ті, які залишилися у віртуальному вигляді.
Реклама книжок Валер’яна Поліщука, 1927 рік. Фото з відкритих джерел
Коли війна і мистецтво опиняються в якійсь спільній зоні і якщо задача мистецтва привести нас до якогось світу, в якому не буде війни, то цей шлях дуже непростий і може привести до інших наслідків. Багато художників-авангардистів, які пережили репресії, переслідування в Європі, вони відчували, що їхня мистецька ідеологія була занадто авторитарна. Що вони мислили себе людьми, які розділяють інших людей на групи. Якісь вважають вищими за інші. Сам цей спосіб класифікації, яким був притаманний політиці 20 століття, — це спосіб класифікації, який призвів до жертв. Так само і художники відчували свою відповідальність за цей спосіб мислення. Дуже багато монументальних проєктів не мали свого повномасштабного втілення саме тому, що це було економічно неможливо.
Будинок “Слово” у Харкові.
Можна сказати, що є десь 10 золотих років експерименту, творчості, які призводять до втрати авангарду, репресій. Будинок “Слово” — хороший приклад. З одного боку — це втілення ідей того часу, що люди, які працюють в одній професії, було б добре, якби вони жили разом. Вони одне одному потенційно мають бути цікаві і їхня близькість має дати неймовірний результат. Так працюють сучасні резиденції. Але з іншого боку — для спецслужб — це ідеальне розташування всіх учасників в одному будинку. Є ця знаменита фраза про те, що “якби треба було знищити всю українську культуру, треба було б скинути бомбу на один будинок”.
Обкладинка журналу “Авангард” дизайну Єрмілова. Фото з відкритих джерел
В Україні в якийсь момент має з’явитися прошарок людей, які готові платити за українське мистецтво, щоб воно було в Україні або продавалося за великі суми. Багато робіт важливих українських художників і художниць були придбані за кордон свого часу. Зараз дуже важко зробити з міжнародними роботами, бо ніхто не буде їх страхувати. Єрмілов з’явився неочікувано у центрі уваги після того, як художник і дизайнер Вова Воротньов в Києві зробив комерційну роботу з літерою “а” Василя Єрмілова. У шарах інтернету можна відкопати такий шар, коли це призвело не просто до сплеску уваги, а до того, що називається словом “срач”, коли піднялося питання про авторські права на мистецтво радянського часу: кому належить це зображення, чи може художник так легко використовувати роботу, яка перебуває у колекції Національного художнього музею. Вова Воротньов — це художник, який прямо працює з критичним дизайном. Він поєднує історію мистецтва, архітектури з сучасним комерційним, капіталістичним світом і робить якісь додаткові висловлювання на основі існуючих брендів.