Не побудуєш майбутнього, не поглянувши в очі минулому. Радянська система десятиліттями цілеспрямовано викорінювала мозок, серце й хребет Української Нації. В’язниці, заслання, катівні, розстріли — все це спрямовувалось проти тих, хто мав сміливість думати, писати, говорити вголос.
Українці, які не стріляли, — вони писали вірші.
Не кидали гранати — вчили дітей.
Не руйнували — творили культуру, свободу, гідність.
І саме за це їх убивали.
Розстріляне Відродження. Знищене шістдесятництво. Поламані долі інтелігенції.
Злочини без строку давності.
Вони казали “ні”, коли мільйони мовчали.
Ночі, коли в двері стукали кати.
Камери, де зачитували вірші через ґрати.
Заслання без суду, без вироку, лише за те, що були українцями.
Українці, яких хотіли стерти, але вони стали вогнем.
Ми зобов’язані продовжити їхню справу: вільними думками, сміливими словами, сильною Україною та Ідеєю Нації.
Українці, що були борцями, а ми — продовження їх шляху.