Гурт “Друга ріка” презентував новий сингл “7’Я в онлайні” – пісню про кохання та близькість у часи, коли фізична присутність стала розкішшю, а тисячі українських родин змушені жити на відстані. Трек увійде до майбутнього альбому колективу, реліз якого запланований на весну.
Вихід синглу відбувається у рік 30-річчя гурту. Ювілей “Друга ріка” відзначить великим шоу “Я є! 30 років” 8 березня у київському Палаці спорту — концертом-ретроспективою з головними хітами за три десятиліття та прем’єрами нових пісень. Після столичного виступу гурт вирушить у благодійний тур Україною та Європою.
Чому пісня “7’Я в онлайні” з’явилася саме зараз — після розлучень, відстаней і розмов з дітьми лише онлайн? Чи можна склеїти родину, яка роками жила лише в месенджерах? І як особиста історія Валерія Харчишина перетворилася на новий трек гурту “Друга ріка”? В ефірі шоу “Вікенд нової музики” на Радіо Промінь артист розповів ведучому Віктору Дяченку про масштабне шоу до 30-річчя гурту, новий альбом та креативні способи підтримки війська.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Цього року гурт “Друга ріка” відзначає тридцятиріччя. Всі завжди чекають, що до тридцятиріччя гуртів будуть якісь мемуари, переспіви вже відомих хітів. У вас виходить новий трек і новий альбом. Це якась надія чи спосіб залишатися в тренді?
Ну, це нова сторінка просто. Ми не дивимося назад, як на мемуарну сторінку гурту “Друга ріка”. Ми згадаємо, звісно, всі 30 треків. Пардон, не 30, треба ж ще місце для нових. Тому там буде 24 старих треки, а 6 ми зіграємо з нового альбому.
Коли я чую цифру 30, то одразу відчуваю себе дуже молодим. І мене ця дата якось не шокує чи лякає. Для мене це початок чогось нового, нового якогось етапу. Ми не зупиняємося, ми не веземо стару програму, не веземо переспіви, переколаби, ремейки якісь. У нас, хоча це теж було і це вже опубліковано, наприклад, пісня “Вже не сам”, над якою ми познущалися завдяки команді Василя Байдака, стала “Вже не сомом”, а на концерті все буде так, як треба — буде “Вже не сам”.
Буде все, що ви хочете почути, тому що ми на програму дивилися так: відкривали усі платформи — від Apple Music, Deezer, Spotify до Amazon Music (усе, що є у світі на ринку музичних платформ), — й подивилися просто “топ 30 Друга Ріка”.
Мінус найнеулюбленіші, я б казав, наші пісні або ті, які нам уже просто набридло грати на концертах, — ми їх скіпнули. Але є один сюрприз. Є пісня, яку ми ніколи не виконували, і вона з альбому “Мода”. Ми її грали, можливо, на презентації того ж самого альбому “Мода” у 2008 році. Але вирішили її вставити в програму, тому що ми і я особисто її дуже любимо, вона класна і незаслужено недослухана та недонесена до слухача. Тому ми її прямо в Палаці спорту згадаємо разом з усіма слухачами, які прийдуть на наш виступ.
Сьогодні ти презентуєш нову пісню “7’Я в онлайні”. Розкажи, що це за історія і чому вона саме зараз з’явилася?
Я з тих, хто думає, що випадковостей не існує, і все, що не робиться, робиться і в той момент з’являється, коли це потрібно і суспільству, і мені особисто, і членам гурту “Друга ріка”.
Музична, інструментальна частина до цієї пісні була написана і записана років 5 чи 7 тому, коли ми тільки почали роботу над новим альбомом, який убив спочатку ковід, а потім війна налаштувала нас на тури, а не на роботу в студії, і ми поїхали збирати кошти на Сили оборони. І тільки декілька тижнів тому мене просто накрило від того всього розлучення, яке переживає нині суспільство (і яке переживав я сам), наші українці, які є найрозлученішими у світі. Такої нації більше немає жодної — аби так розлучити дітей, батьків, чоловіків, дружин. І це триватиме ще довго.
Ми не знаємо, коли це все зупиниться, як ми будемо збирати ті всі родини, чи всі вони “виживуть” — маю на увазі в тому статусі, в якому вони називаються родинами. І я спочатку думав прибрати звідти слово “сім’я”, але нам цього дуже не вистачає.
Сім’я — це спільнота, родина, це ми. Нам цього дуже не вистачає зараз. І, зрештою, я поборовся за цю назву, бо пісня спочатку називалася просто “В онлайні”.
Я не годен говорити про цю пісню, тому що її треба слухати, щоб потім говорити. Як казав мій покійний старший брат Василь: “Валеро, треба спочатку бити, а потім говорити”. Тоді з’явиться і тема для розмови.
Тоді поговоримо ще трохи про родини, які зараз опинилися в умовах, коли один в одній країні, інший — в іншій. Наскільки сильно ця історія про батьків на відстані тебе зачепила особисто?
Мої діти були певний час за кордоном з їхньою матір’ю, і це для мене було випробування — перші роки. Оскільки ми всі військовозобов’язані, я на той момент не міг виїхати до них, чи вони не могли повернутися сюди. Зрештою, ми розлучилися з дружиною, і це також частина мого життя — у цій пісні й про це, зокрема.
Хоча зараз діти повернулися, я відбудував для них будинок, вони тут і, сподіваюся, щасливі. Я з ними часто бачуся тут, і це те, чого хотілося б побажати усім українцям, — аби вони зібралися докупи. Але в певний період це було дуже важко. І я не виняток. Так нині живуть ті навіть, які не за кордоном, а мешкають, наприклад, у Києві чи будь-де, а їхні захисники, татусі й мами зокрема, — на нулі чи десь у війську.
Мій старший син теж у війську від початку повномасштабного вторгнення, з першого дня фактично. Хоча він не збирався бути військовим, але тепер він лейтенант і військовий, каже: “Я собі в житті не уявляв, що стану офіцером”. Але ми теж із ним рідко бачимося, і це теж про сім’ю в онлайні. Ми теж спілкуємося виключно телефоном.
Як ти думаєш, взагалі після цієї багаторічної дистанції, яка є в сім’ях, чи реально склеїти їх? Чи все ж таки, на прикладі свого досвіду, думаєш, що ні?
Я не психолог, але це надто важко. Кожна родина — це своє життя, своя культура спілкування, філософія. Те, що добре для однієї, — недобре для іншої родини. Я не знаю, як це буде, але є якась критична межа спілкування родини в онлайні.
Деякі психологи кажуть, що там рахунок на місяці, а деякі кажуть, що до трьох років, і після трьох років уже неможливо зібрати. Але я артист, автор музики, і я вірю в якісь романтичні стосунки й в онлайні.
Не казатиму, чий приклад і про кого я розповідаю, але я одні стосунки беріг протягом кількох десятиліть, і ми зрештою побачилися. Зрозуміло, що ми не зібралися в родину, але це було дуже зворушливо. Це була зворушлива зустріч, і ми дещо відчули, коли побачилися за декілька десятиліть. Тому все може бути. І ми тією ж самою піснею говоримо про реалії, з одного боку, щоб люди жили тут і тепер, прийняли цю ситуацію і продовжували жити, а з іншого — в ній є романтична частина, бо “я тебе все ще кохаю, можливо, ти цього не знаєш”. І я б хотів залишити цю романтику, аби люди вірили.
Коли ти віриш, ти виділяєш якийсь дофамін, і тобі легше жити. Можливо, ця віра допомагає жити.
Попереду у вас велика дата — 30 років гурту, і плани, м’яко кажучи, нескромні. Але запитаю: чи буде ця пісня в Палаці спорту і чи в такій самій версії?
Та звісно. Я поки що борюся за те, щоб трішечки її зіпсувати. Там має на вході з’явитися брас-бенд, щоб, власне, показати її ще правдивішою, бо це вальс.
В основі лежить віденський вальс. Ну, тобто це не плагіат, але цей ритм знайомий і впізнаваний. І ми б хотіли показати, як у нас раніше вальси звучали — там обов’язково туба, концертний барабан. Як казав наш барабанник, вона, вибачте, виглядає — жмур-оркестр, але, ну, такі вальси в нас, бо так вони виконувалися.
У мене колись навіть на одному з моїх весіль грав такий брас-бенд, і це було дуже зворушливо. Хлопці ж вважають, що це відносить нас до якогось поховання, і вони б не хотіли, але ми поки що боремося.
Ви збираєте Палац спорту. Що це буде за шоу? Це якийсь класичний рок-концерт чи цього разу буде зміна форматів, експерименти?
Це буде не зміна форматів, але це для нас експеримент. Я думаю, що і для більшості рок-музикантів України, зокрема. Тому що не всі працюють з режисерами, ба більше — з попсовими режисерами, в хорошому сенсі цього слова.
Герман Нєнов став режисером того шоу, і ми довірилися йому. Уся візуалізація належить його очам, його відчуттям. І так, як він бачить, так і ви будете це все бачити. Але єдина проблема — ми не зможемо відчути цього всього, тієї всієї візуалізації, сценографії, оскільки стоїмо до глядача обличчям, а воно демонструватиметься на екрані. Але ми потім це все зможемо побачити, оскільки Суспільне знімає, і ми зможемо відеоверсію переглянути. Герман не заборонив, а попросив все ж таки називати це не концертом, а шоу.
Всі кажуть, чому ви не взяли 5–6 днів? Ну, по-перше, ми не змагаємося. І ми ці 5–6 днів взяли, але ми монтуватимемо сцену протягом чотирьох днів, коли могли б просто проводити концерти. А потім ще кілька днів буде відбуватися демонтаж того всього. І я думаю, що сам за себе говорить цей час, який ми витрачаємо на монтаж-демонтаж. Це вже 100 % буде круте шоу.
Ти казав, що 30 років гурту інколи хочеться сприймати як свої особисті тридцять. А взагалі як ви це сприймаєте в команді? Це підбиття все ж таки підсумків чи щось інше? Який дух у команді стосовно того, що вам 30?
Я іноді ловлю себе на думці, що нічого не сталося за ці тридцять років, оскільки я приходжу на репетицію і бачу ті самі обличчя та приблизно ту ж саму віддачу. Але останні кілька днів ми працюємо так, ніби не працювали взагалі до того, тому що така щільність — і в промо, і в якихось активностях.
Наприклад, ми позавчора зібралися і запрем’єрили для своїх друзів кілька треків із цього альбому. Вони ексклюзивно слухали, і за те, що ми зіграли для них такий закритий сет, вони зібрали трошки більше ніж мільйон гривень на ГУР. Це було в одному з ресторанів Києва, і ми там проведемо ще й афтепаті. А до того в нас була репетиція. А між цим я ходжу на студію, щось пишу і знімаємо промо, яке називається “Труба кличе”.
Ми щовихідних збираємося з Іваном Маруничем і їдемо, збираємо музикантів, які дотичні до “Другої ріки” або просто люблять “Другу ріку”, розповідаючи якісь історії і співаючи караоке, або із заїздом у “Пункт незламності” з невеличким концертом. Це все відбувається постійно і перманентно. Тому працюємо ми трішечки активніше, і всі учасники “Другої ріки” так трошки почали навіть нервувати.
Ми звикли, що є концерт, тур — сіли, поїхали. Але це схоже на те, що ми згуртувалися так, як на початку війни — збиралися і їхали в тур буквально за два тижні, організовуючи його. Трошки прибрехав, ну, за місяць точно. Ми збиралися і їхали, і в нас було турів більше, ніж за всю історію існування гурту “Друга ріка”. Так нині ми згуртувалися і перед цим концертом.
Я сподіваюся, що своїм прикладом ми згуртуємо і ту частину суспільства, яка втомилася, змучилася і вже в очікуванні тієї перемоги, яка не за горами, але вона все далі й далі. Я б хотів, щоб народ не розслаблявся, тому що нам буде важко ще довго. Ми маємо зібратися і працювати далі.
У 2021-му на Промені ти казав: “Якщо останній студійний альбом «Піраміда» містив переважно драматичну лірику, то новий альбом «Другої ріки» матиме позитивний настрій”. То яким він вийшов у підсумку?
Усе одно він вийшов позитивним. І ви переконаєтеся в цьому, послухавши наш наступний трек, який ми релізимо, думаю, за декілька тижнів. Він називається “Ми”, і ми його записали разом зі слухачами на одному з концертів, який відбувався на даху. Він є найпозитивнішим. Я його вчора слухав у демоверсії і вважаю, що навіть якщо на тлі цього правдивого музичного полотна всього альбому і дещо, я б не казав “утопічного”, але є пісні доволі драматичні… пісня “Ми” просто розірве позитивом.
Я думаю, що ми поставимо її наприкінці нашого альбому. І після цієї пісні хочеться увімкнути альбом ще раз. Те, що я зараз слухаю, — в мене такі відчуття, тому він буде позитивним.
Бачив у мережі ще деякі відео, де ти в образі сома пірнаєш у воду. Хто не читав опис під цим відео, може, не розуміє, що це таке. Розкажи детальніше, що ж там?
Та немає ніякої філософії. Ми погодилися на це, оскільки хочемо зібрати 15 мільйонів на ГУР. І для того, аби це зробити, ми вдаємося до різних експериментів, зокрема знущання з пісні й із самого себе. Єдине, що хлопці не постраждали, — вони не були сомами, акулами чи китами.
Я не читав сценарій, бо якби я його прочитав, навряд чи погодився б бути в образі сома. Я думав, що мені одягнуть щось на голову, наліплять щось і я собі піду дурня валяти. Ні, це був грим. Він був складним, зайняв десь три чи чотири години. На мене це все ліпили. А як потім це все знімати було? Ви ж розумієте, що знімальний день, ця сесія триває 8–10 годин. І якщо є перерви, наприклад, з’їздити на заправку чи ще кудись, то ти не можеш зняти цей грим. Я їздив так на заправку.
Що цікаво, заправник відреагував так: “Вау!”. А той, хто сидів на касі, просто підняв очі й навіть не моргнув:
— Добрий день. Вам який?
— 95.
— Добре.
Я подумав, що здивувати українців зараз фактично неможливо. Налякати чимось — неможливо. Тому ми вирішили, що треба не лякати, а веселити. Бо гумор — це те, що дає нам трохи якогось позитиву, і ми легше розлучаємося зі своїми кровно заробленими гривнями. Хто ще не бачив, подивіться “Вже не сом” і закиньте на ГУР, якщо не соми.
Після Палацу спорту ви збираєтеся в тур. Наскільки масштабним він буде? Це буде за межами України чи тільки в Україні?
Це буде 30 помножити на 3, тобто 30 по 3. Я б хотів так. Але першу тридцятку ми оголосили українську, і це буде виключно в межах міст України. Потім — 30 європейських. Я б хотів додати 30 північноамериканських і тих країн, у яких ми не були. Наприклад, Японію чи Австралію, Нову Зеландію хотілося б додати в тій завершальній тридцятці, але поки що виглядає так: 30 + 30.