Богдан Бєлінов за прикладом старшого товариша приєднався до “Азову”. З початку повномасштабної війни боронив рідний Маріуполь. Ризикуючи життям, врятував побратима, у якого стріляв російський танк. Для товаришів з підрозділу “Бєля” — приклад відданості, мужності та героїзму. У травні 2022 року Богдан Бєлінов вийшов у “почесний полон”, де вже майже 900 днів. Свої поспілкувалися з нареченою Богдана Маргаритою, побратимом з позивним “Кіль”, якому “Бєля” в Маріуполі врятував життя, а також з товаришами з “Азову” “Кометою” та “Стоком”.
Добра і чуттєва людина, з якою завжди є про що поговорити
Маргарита з Богданом знайомі 12 років, ще зі школи — вони навчалися в паралельних класах. Якось хлопець написав їй у соцмережі і попросив допомогти з домашнім завданням. Минуло кілька місяців, і Богдан знову написав Маргариті, відтоді вони почали спілкуватися більше. Дівчина каже, їм завжди було про що поговорити, бо Богдан дуже цікава людина. А ще добра і чуттєва.
“Тільки через чотири місяці спілкування ми вперше вийшли прогулятися. А згодом з друзів стали закоханими”, — поділилася Маргарита.
Богдан Бєлінов
Після дев’ятого класу Богдан вступив до Маріупольського електромеханічного технікуму, а Маргарита продовжила вчитися в школі. Стосунки тривали, проте після того, як дівчина отримала атестат, їхні шляхи розійшлися.
Знайомство, яке переросло в міцну чоловічу дружбу
У цей період хлопець захопився різними видами спорту: тайським боксом, кікбоксингом, змішаними єдиноборствами. На одній з секцій Богдан познайомився з Микитою. Вже зовсім скоро хлопці разом служитимуть у полку “Азов”.
“Ми познайомилися на тренуванні. Мені тоді був двадцять один рік, а Богдану шістнадцять. Попри юний вік, він фізично був міцним, це у нього генетично закладено. Від інших молодих спортсменів Богдан відрізнявся твердим характером, завжди відпрацьовував спаринги до кінця і не приймав поразки. Коли ми почали більше спілкуватися, я у ньому одразу побачив потенціал”, — згадує Микита “Комета”.
Вже в “Азові” Микита розгледів у побратимові інші риси характеру. Це прямолінійність: “Бєля” завжди говорить правду в очі, якою б вона не була.
Богдан (зліва) з друзями
“А ще стійкість та впертість. Любить відстоювати свою позицію за будь-яких обставин. Справедливий, хоче, щоб усе було по-чесному. “Бєля” мало говорить, але багато робить. Він та людина, якій можна довіряти. Ніколи не кине, завжди прикриє. Богдан — це друг, перевірений часом. Можна завжди розраховувати на його підтримку”, — каже Микита.
Такої ж думки і побратим “Сток”. Боєць служив разом з “Бєлєй”.
“Він, як і я, з Маріуполя, у нас багато спільних друзів, ми з одного футбольного руху. Тому до “Азова” побічно знали один одного, а ближче познайомилися вже в піхоті і на війні. “Бєля” — це максимально відкрита людина, максимально бойова одиниця і бойовий побратим, який завжди може витягнути, завжди може допомогти, завжди готовий на все для своїх друзів, побратимів, родини, ідеї. Максимально вірний своїм поглядам і своїм ідеям”, — зазначив “Сток”.
Два тижні на самоті в чужій квартирі
У 2018 році шляхи Богдана і Маргарити знову зійшлися. І вже надовго, каже дівчина.
“Ми вже подорослішали, обидва знали, чого хочемо від життя. У нас зародилися серйозні стосунки, згодом стали жити разом. Загалом ми знайомі 12 років, з них 900 днів Богдан перебуває в російському полоні”, — сказала Маргарита.
Маргарита і Богдан
За десять днів до великої війни закохані переїхали в нову орендовану квартиру на першому поверсі. Маргарита навіть не встигла більше половини речей розібрати, вони так і стояли в коробках.
“22 лютого Богдан поїхав в частину, але згодом ми ще раз побачимося. У перший день вторгнення зранку купила питної води. Як зараз пам’ятаю, тоді на вулиці був дощ і вже лунали гучні вибухи. Перші два тижні жила разом з кішкою в коридорі. Був невеликий запас їжі, крупи та інше. Поки був зв’язок, листувалися або зідзвонювалися з Богданом, а на початку березня росіяни знищили вишку мобільного звʼязку. І настала інформаційна тиша, яка переривалася пострілами, вибухами, прильотами”, — поділилася Маргарита.
Два рюкзаки, кішка в переносці, пакет з продуктами і бутель з водою
Найстрашніше Маргариті було, коли з російського літака на сусідню вулицю скинули авіабомбу. Після вночі ще двічі поруч падали бомби.
“Восьмого березня мені у двері постукала рідна сестра. Вона у нас ще не була, знала тільки двір і поверх. Сестра бігала і шукала мене по всіх під’їздах, стукала у всі двері. Вона ще в перший день з донькою поїхала до мами, яка жила від нашої орендованої квартири приблизно за 25 хвилин пішки, якщо йти скороченим шляхом.
Сестра ще до себе додому зайшла, а потім повернулася того ж дня до мами. А я стала речі збирати. Взяла трохи з необхідного, я ж думала, що у мами пробуду 3-4 дні.
І, звичайно, в переносці кішку із собою взяла, а ще для неї їжу та наповнювач. Тоді ще у сестри запитала, якою дорогою вона йшла. Вона сказала, що йшла в обхід, бо короткою дорогою небезпечно. Якщо 8 березня було більш-менш тихо, то наступного дня, коли я зібралася йти до мами, гатило майже постійно. 10 березня сестра знову до мене забігла, щось з їжі принесла. Взяла частину моїх речей, щоб мені легше було. Сестра пішла, а я стала все докупи збирати: великий рюкзак позаду, на нього причепила каремат з пледом, маленький — спереду, сумка на плечі, в одній руці кішка в переносці, в другій — пакет з їжею, яка у мене залишилася, і п’ятилітрова баклажка з водою. Забрала все, бо і їжа, і питна вода були в дефіциті”, — згадує вона.
Маргариті дуже важко було пересуватися. Вже був обідній час, а вона нічого не їла з вечора. Сил майже не залишилося. За два тижні дівчина суттєво схудла, м’язи потроху почали атрофуватися. 10 кроків — і зупиняється, ще десять — і знову відпочинок. А поруч чулися вибухи і над головою пролітали снаряди.
До будинку мами залишалося кілька хвилин, і почався сильний обстріл. Я кинула пакет з їжею, і швидко побігла до підвалу
“А вже коли трохи стихло, повернулася і все забрала. Більше години мені знадобилося, щоб нарешті дістатися до рідних. Добре, що дорогою мені зустрілися добрі люди і частину шляху допомогли нести важкі речі”, — розповіла Маргарита.
Неочікувана зустріч у підвалі
Наступні два тижні вона з сім’єю та сусідами матері жила в підвалі — в просторому, але холодному і сирому.
“12 березня до нас приїхав чоловік сестри, він, як і мій Богдан, військовий. Був з побратимами, привіз нам їжі. Я запитала, чи бачив він Богдана, сказав, що ні. І через кілька хвилин в підвал заходить ще один військовий. Моя мама його обіймає. Підходжу ближче, а це він. Це був і шок, і радість водночас. І Богдан не очікував мене тут побачити, він до кінця не був впевнений, що я разом з рідними тут перебуваю. Остання інформація, яка у нього була коли ще був зв’язок, що я у нашій орендованій квартирі. А того дня Богдан відвозив рідних друга “Комети” в безпечне місце і дорогою вирішив заїхати до підвалу, де була моя мама, на кілька хвилин”, — пригадує дівчина події того дня.
“Бєля” на “Азовсталі”
Вони трохи поговорили, обійнялися. То була їхня остання зустріч. 24 березня Маргарита з рідними поїхала з Маріуполя — через Бердянськ до Запоріжжя. А Богдан з побратимами залишився битися з російськими окупантами.
За словами побратима “Стока”, на “Бєлі” трималося оборона, бо він міг завжди прикрити хлопців зі свого підрозділу і допомогти пораненим. Без перебільшення, коли Богдан був на позиціях, побратими відчували себе більш впевненими.
“Сток”
“Це та людина, яка допомагала постійно місцевим, виводила їх з-під обстрілів, з їхніх будинків, забирала з підвалів і відводила в безпечні місця. “Бєля” віддавав свої сухпайки цивільним, не думаючи про себе. Без вагань поїхав за родиною нашого побратима, щоб її вивезти на інший кінець міста”, — розповів “Сток”.
“Бєля” запитав, як я дістався в оточений Маріуполь, я відповів: “Я хлопець, який спустився до вас з небес”
Коли почалася велика війна, “Комета” був на Світлодарській дузі. “Бєля” тоді писав побратиму, що радий за нього.”
“Що доля так розпорядилась, що я на Світлодарці, а не в Маріуполі. Бо у них там пекло, вони приречені, але будуть боротися з росіянами до останнього”, — “Комета” пригадує листування з побратимом.
“Бєля” був спокійний за Микиту, що він у відносній безпеці. А коли стало відомо про повітряну спецоперацію на металургійний завод “Азовсталь”, “Комета” одразу визвався полетіти туди добровольцем.
“Комета”
“Пам’ятаю, коли я на десантному гелікоптері прилетів в Маріуполь, спочатку з іншими добровольцями прийшли в штаб — звідти нас розподіляли. Я відразу сказав, що хочу до “Бєлі”. Вночі відправився на крайню перевалочну точку, а вранці мене мали відвезти до Богдана. Але вранці до нас прийшов “Бєля”. Він був весь у крові побратима, кричав, що терміново потрібен водій, щоб вивезти з позиції пораненого”, — розповів “Комета”.
Микита привітався з Богданом, той на автоматі теж. А через кілька секунд повільно повернувся з очима по п’ять копійок і почав кричати, мовляв, як ти тут опинився, це ж неможливо.
“Його вираз обличчя я і досі не можу забути. Він був настільки шокований, коли мене побачив. Ще деякий час не міг у це повірити. Це був мій найбільший пранк за все життя. Я навіть на цей випадок підготував фразу. Коли “Бєля” запитав, як же я дістався в оточений Маріуполь, відповів: “Я хлопець, який спустився до вас з небес”. Богдан зацінив”, — поділився Микита.
Звісно, він дуже радий був мене бачити, але потім сказав, що я ідіот і тепер, як і всі вони, приречений на смерть, і що не можна було цього робити — летіти в Маріуполь, який росіяни взяли в кільце
“Комета” каже, в боях “Бєля” проявив себе на повну, він в тих пекельних умовах робив все можливе і неможливе. Богдан в Маріуполі був міцною підтримкою для побратимів.
“Він казав, що у нас немає іншого виходу. Добре розумів, що на нас всіх чекає, тому ми повинні все зробити по максимуму, доки у нас є сили. Що ми маємо виграти час для всієї країни”, — переказав він слова побратима.
А ще “Комета” згадав забавний випадок.
“Каже, дружище, раз ти вже тут, то тримай — і віддає мені ключі і техпаспорт. Я евакуював твою родину, але нашу автівку побило, тому довелося взяти твою “Ладу”, — розповів Микита.
Два дні товариші були разом, допомагали хлопцям на позиціях і забирали поранених. А 27 березня “Бєлю” і “Комету” відправили на різні напрямки. 30 березня Микита дістав поранення в бою з ворожою піхотою, коли прилетів і поруч вибухнув снаряд з ручного протитанкового гранатомету.
Поранений “Комета”
У “Комети” лікар діагностував тяжку черепно-мозкову травму і у шпиталі на “Азовсталі” йому нічим допомогти не змогли. І його з іншими бійцями, які потребували термінового хірургічного втручання, на “вертушках” евакуювали до Дніпра.
“Крайнє повідомлення від “Бєлі” отримав вже у шпиталі. Богдан писав, що був радий мати такого товариша, як я. Попросив піклуватися про його близьких, про Еллу і Майю, дружину і доньку побратима Ігоря “Козацького”. І він ні про що не жалкує, що зробив те, що мав зробити. І сподівається, що цього було достатньо. І попрощався зі мною, написав: “До скорої зустрічі”, — розповів Микита.
“Кіль” чекає “Бєлю” з полону, щоб подякувати за своє врятоване життя
Богдан — людина з великим серцем, який за будь-яких обставин допоможе. Навіть коли є великий ризик бути вбитим ворогом. Підтвердженням є історія, яку розповів побратим “Кіль”. Саме він вдячний “Бєлі” за своє врятоване життя в пекельному Маріуполі.
Хлопці познайомилися навесні 2021 року, коли вирушили до Навчального центру НГУ у Золочеві. Там військовослужбовці проходили навчання на командирів відділень. “Кіль” каже, вони одразу знайшли спільну мову. Постійно разом тренувалися і допомагали один одному в навчанні. Після повернулися до Маріуполя і продовжували підтримувати дружні стосунки. За його словами, “Бєля” завжди показував себе з позитивного боку, піклувався про побратимів, до нього завжди можна було звернутися за допомогою.
“Кіль”
“З початком повномасштабної війни, враховуючи, що ми служили в різних підрозділах, здавалося, що пересіктися було неможливо. Але це сталося. 23 березня ворожий танк поранив мене в живіт. Іншому побратиму, який був поряд, я сказав побігти і попросити хлопців допомогти мене витягнути. До танку, який мене поранив, виїхав ще один, і вони обидва почали руйнувати все навколо мене”, — поділився жахливими спогадами воїн.
Перше, що “Кіль” почув після цього, — голос “Бєлі”, який викрикував його позивний, намагаючись знайти побратима. “Кіль” підняв голову і побачив, як серед розривів та купи цегли, що розліталася, до нього наближається Богдан.
“Я зробив ще сигнал рукою, він побачив мене серед купи бетону і підбіг. Сказав, що обов’язково витягне мене. І він це зробив — “Бєля” взяв мене на руки і поніс у тил.
Обстріл так і не зупинявся, і йому довелося нести мене на руках серед розривів танкових снарядів. Майже 500 метрів на відкритій території, ризикуючи своїм життям, врятував моє.
Під час евакуації Богдан завжди був поряд зі мною. Ми розмовляли, мріяли про те, як будемо проводити час після війни. Для мене друг “Бєля” — приклад відданості, мужності та героїзму, йому я безмежно вдячний за моє врятоване життя”, — каже “Кіль”.
“Комета” і “Кіль” за роки служби в “Азові” не перетиналися. І під час наступу росіян на місто теж. Хлопці познайомилися вже після лікування та реабілітації, коли знову стали у стрій. Згадуючи всі події на початку вторгнення, з’ясувалося, що вони обидва знають “Бєлю”.
“Сток” каже, дуже чекає, аби Богдана якомога швидше повернули на волю. “Комета” хоче обійняти друга, з якими боронили рідний Маріуполь. “Кіль” мріє, щоб “Бєля” повернувся додому, поки він живий. І подякувати йому за своє врятоване життя.
Маргарита чекає коханого з полону
Маргарита в тилу продовжує боротися за повернення коханого — вона регулярно в своєму місті відвідує акції “Не мовчи! Полон вбиває!”, бере участь в автопробігах і в соцмережах нагадує про героїчну оборону Маріуполя і про полонених бійців Маріупольського гарнізону.