Сьогодні, 20 січня, майстру сюрреалістичного кіно та моторошних фантазій Девіду Лінчу мало виповнитися 79 років. Однак 16 січня стало відомо, що він помер. Режисер отримав широке визнання серед критиків та глядачів за свої роботи, серед яких культовий серіал “Твін Пікс”, фільми “Голова-гумка”, “Синій оксамит” та інші. Проте Лінч також відомий і своєю артистичністю та зв’язками зі світом мистецтва.
У цьому матеріалі ми зібрали історії знаменитостей про те, як зустріч із Девідом Лінчем вплинула на їхнє життя, та одну — про те, як історія з життя актора стала несподіваним натхненням для фільму.
Девід Бові
Протягом усього свого новаторського шляху у світі музики Девід Бові підтримував тісний зв’язок із кінематографом, як палкий кіноман і актор. Окрім того, що музикант знімався у фільмах таких шанованих режисерів як Крістофер Нолан (“Престиж”), Джим Генсон (“Лабіринт”) та інших, Бові також черпав натхнення у піонерів кінематографу для власних музичних експериментів.
Девід Бові та Девід Лінч, 1992. Фото: MUBI
Знання Девіда Бові про кіно були настільки глибокими, що у 2007 році до нього навіть звернувся фестиваль H&M High Line Festival з проханням допомогти створити добірку важливих латиноамериканських фільмів, і вибір співака був просто чудовим — від Луїса Бунюеля до Томаса Ґутьєрреса Алеа.
Одним із таких талановитих режисерів-новачків, який привернув увагу Бові, коли випустив свій дебютний повнометражний фільм у 1977 році, був не хто інший, як Девід Лінч. На той час Лінч намагався популяризувати фільм “Голова-гумка” і завдяки зусиллям Бові більше глядачів звернули увагу на цей дебют, який згодом здобув репутацію культового опівнічного фільму.
Сюрреалістична краса “Голови-гумки” назавжди закарбувалася в пам’яті Бові, а на початку 1980 року співак навіть повідомив Melody Maker, що одна з його мрій на нове десятиліття — “мати персональну копію «Голови-гумки»”.
Кадр з фільму “Твін Пікс: Вогонь, йди за мною”. Фото: New Line Cinema
У 1992 році Лінч вирішив взяти Бові на невелику, але дуже важливу роль. Хоча фільм “Твін Пікс: Вогонь, йди за мною” 1992 року був зустріли майже одностайним глузуванням на Каннському кінофестивалі (на якому Квентін Тарантіно, як повідомляється, сказав: “Девід Лінч так глибоко занурився у власну дупу, що я не маю жодного бажання дивитися інший фільм Девіда Лінча, поки не почую щось інше”), цей проєкт став ще однією сходинкою в переліку культової класики пана Лінча.
Перформанс Бові в ролі Джефріса — польового агента ФБР, який втікає з “Чорного вігваму”, — став одним із визначальних моментів усього фільму.
Кайл Маклаклен
Кайл Маклаклен — відомий колега та “муза” Девіда Лінча. Їхньою першою спільною роботою стала сумнозвісна екранізація “Дюни”, але вже наступний проєкт — “Синій оксамит” — згодом здобув статус культового та привернув увагу глядачів до постаті Маклаклена.
Кайл Маклаклен та Девід Лінч на зйомках фільму “Синій оксамит”, 1986. Фото: Paramount Pictures
Актор грає Джеффрі Бомонта — молодого хлопця, який дедалі глибше поринає в таємниці, що вирують у його рідному місті.
В історії фігурує прекрасна лаунж-співачка, що потрапила в біду, кілька дуже небезпечних людей і відрізане вухо, а сам Маклаклен викладає деталі свого розслідування підлітковій спільниці Сенді, яку грає Лора Дерн.
“Я бачу щось, що завжди було приховано”, — каже в якийсь момент герой Джеффрі, і саме ця фраза може стати головною характеристикою усієї творчості Лінча.
Коли Маклаклена запитали про сенси фільму “Синій оксамит” і про те, чи вплинула ця стрічка на подальший творчий шлях актора, той відповів так:
“Чесно кажучи, я не думаю, що усвідомлював це. Я щойно закінчив школу і тільки вчився — і раптом я працюю з одним із найкращих режисерів-сюрреалістів у світі”.
Кадр із серіалу “Твін Пікс”. Фото: канал АВС
Проте саме роль Дейла Купера в телесеріалі “Твін Пікс” авторства Лінча принесла Маклаклену найбільшу відомість. Незважаючи на гіпнотичні та загадкові сюжети, у які часто поринає Маклаклен, сам актор зізнається, що не розуміє усіх прихованих сенсів у роботі Лінча.
“Я не прикидаюся, що розумію багато з того, що робить Девід. Але усвідомлюю, що я його провідник через ці світи, і це виклик — і я відчуваю себе досить добре з цього приводу. Я впевнений, що розумію, що мені потрібно робити у співпраці з Девідом”, — сказав актор.
Ізабелла Роселліні
Ізабелла Росселліні відома не лише своїми яскравими ролями (переважно у фільмах Лінча), а й зірковими батьками: її мати Інгрід Бергман була однією з найзнаменитіших акторок свого часу (фільми: “Касабланка”, “Осіння соната”), а батько Роберто Росселліні є культовим режисером, який започаткував жанр італійського неореалізму в кіно.
“Синій оксамит” 1986 року став першою спільною роботою Ізабелли Росселліні та Девіда Лінча.
Спочатку режисер хотів запросити на роль Дороті Валленс акторку Гелен Міррен, але та відхилила пропозицію через суперечливий характер ролі. Невдовзі після першої зустрічі з Росселліні Лінч запропонував їй ту саму роль.
Девід Лінч та Ізабелла Росселіні. Фото: Helmut Newton
“Ми зустрілися на званій вечері, яку влаштував мій друг у Нью-Йорку, і перше, що сказав мені Девід, було: «Знаєш, ти виглядаєш, як дочка Інгрід Бергман», на що один із наших друзів сказав: «Ідіоте, вона і є дочка Інгрід Бергман!»” — пригадує Ізабелла.
Ця роль запустила кар’єру Росселліні як акторки, оскільки до цього вона була відома здебільшого завдяки своїй модельній роботі.
Хоча героїня Дороті викликала неоднозначну реакцію критиків, наприклад Роджер Еберт розгромив гру Росселліні через “комічне” трактування жахливого стану її персонажки, інші стверджували, що акторка досконало вловила нюанси психологічної дестабілізації. Завдяки своїй потужній та складній грі Росселліні навіть отримала Незалежну премію за найкращу жіночу роль.
Під час зйомок Лінч і Росселліні закохалися й почали зустрічатися, що призвело до розлучення режисера з його другою дружиною — Мері Фіск. Росселліні також проходила через розлучення після розриву стосунків зі своїм другим чоловіком Джонатаном Відеманом.
Девід Лінч та Ізабелла Росселліні на зйомках “Синього оксамиту”. Фото: Paramount Pictures
Стосунки Лінча та Росселліні були здебільшого дистанційними, оскільки Лінч був зайнятий створенням основи для “Твін Піксу”, а Росселліні була заклопотана власним життям і кар’єрою. Акторка порівнювала присутність Лінча у своєму житті зі своїм шлюбом із Мартіном Скорсезе: “Мартін і Девід схожі… Чоловіки в моєму житті — візіонери, трохи схожі на мого батька. Я відчуваю надзвичайне натхнення від них, захоплена їхньою присутністю”.
Хоча вони годинами розмовляли по телефону і все ще були пристрасно закохані одне в одного, Лінч мав власні розчарування щодо їхніх стосунків. Одне з таких розчарувань було справді дивним і полягало в застереженнях режисера щодо запаху страв Росселліні. Він навіть зізнався в цьому в інтерв’ю: “Запах. Запах кулінарії — коли ти малюєш або навіть пишеш — запах просочує всю мою роботу”.
Пара розлучилися після каннської прем’єри фільму “Дикі серцем” (1990), а Росселліні ще довго відходила від розриву.
Джек Ніколсон
Хоча зв’язок між Девідом Лінчем та актором Джеком Ніколсоном (“Сяйво”, “Пролітаючи над гніздом зозулі”) не настільки очевидний, як може здатися на перший погляд, між двома цими творчими постатями вирує цікава історія.
Думка про те, що яка-небудь жива людина може стати джерелом натхнення для фільмів Лінча, м’яко кажучи, лякає. Але схоже, що саме це й сталося у випадку з Джеком Ніколсоном та фільмом “Малголланд Драйв”. Актор не лише став натхненням для однієї зі сцен у фільмі, але й, здається, містично пов’язаний з проєктом у багатьох аспектах.
Джек Ніколсон. Кадр з фільму “Малголланд Драйв”
По-перше, голлівудське прізвисько Ніколсона — “Малголландський чоловік” (Mulholland Man). Воно пов’язане з тим, що актор знявся у фільмі Романа Поланскі “Чайнатаун”, який розповідає про Вільяма Малголланда — реального інженера-будівельника, на честь якого названо вулицю Малголланд Драйв.
Чи була ця стороння передісторія в голові Лінча, коли він обирав назву і місце дії для фільму — залишається тільки здогадуватися, але Ніколсон, безумовно, мав беззаперечний прямий вплив на проєкт.
У фільмі є сцена в кафе, де персонаж Адам Кешер розбиває лобове скло машини продюсера ключкою для гольфу. Незважаючи на всю жорстокість, цей епізод має коріння, дуже близьке до реального життя.
У 1994 році Джека Ніколсона звинуватили в тому ж самому — у дрібному вандалізмі та нападі за те, що він нібито розбив лобове скло автомобіля ключкою для гольфу, бо вважав, що водій підрізав його на дорозі.
Зрештою звинувачення були зняті після того, як Ніколсон перепросив за інцидент і, як повідомляється, врегулював справу поза судом із власником автомобіля за астрономічну суму, яка, за чутками, становила близько пів мільйона доларів.
Хоча це зловмисний акт насильства, на щастя, з усіх божевільних моментів у фільмі він є одним із найменш тривожних. Однак з усіх підозрюваних у Голлівуді, здатних на цей вчинок, Ніколсон був би недалеко від першого здогаду.
Лора Дерн
Маючи за батьків двох відомих акторів — Діану Ледд і Брюса Дерна, не було несподіванкою, що Лора Дерн піде їхнім шляхом. Акторка зробила приголомшливу кар’єру в касових хітах і більш експериментальних роботах, знаходячи ідеальний баланс між ними. Проте саме робити Лінча є одними з найпомітніших у фільмографії Дерн (звісно, якщо не рахувати “Парк Юрського періоду” та серіал “Велика маленька брехня”).
Дерн вже мала досвід у кіно, зігравши у таких фільмах як “Пані та панове”, ” Дивовижні плями” та “Гладка розмова”, але ширшу популярність вона здобула у 1986 році, коли з’явилася у фільмі Девіда Лінча “Синій оксамит”, граючи Сенді, сусідку головного героя, персонажка Дерн потрапляє в химерну серію подій.
Лора Дерн та Девід Лінч, 1990. Фото: SIFF
Наступними їхніми спільними проєктами стали “Дикі серцем”, “Внутрішня імперія” та “Твін Пікс: Повернення”. Сама акторка зізнавалася, що Лінч ніколи не влаштовував їй прослуховування — він завжди знав, що вона візьметься за роль, якщо вважатиме, що підходить для неї. Тож за цей час Дерн встигла отримати статус улюбленої акторки Лінча, і режисер неодноразово доводив це.
У 2007 році після перформансу Лори Дерн у фільмі “Внутрішня імперія” Лінч вирішив, що акторка заслуговувала на те, щоб отримати номінацію на “Оскар”. Однак замість того, щоб закидати голлівудську пресу рекламою, режисер обрав інші методи промоції.
Лінч влаштувався на стільці посред узбіччя на розі Голлівудського бульвару й курив сигарети, поки ліворуч від нього висіло велике полотно з портретом Дерн, написом “До вашої уваги” та ім’ям акторки внизу. Також, з невідомої причини, режисера супроводжувала корова.
Один із перехожих запитав Лінча, чому на іншому плакаті було написано: “Без сиру ми б не жили”, на що режисер відповів: “Без сиру не було б «Внутрішньої імперії». Сир робиться з молока, розумієте?”
Альона Шилова, Суспільне Культура
Головне зображення: Девід Лінч. Колаж Ніка Назаренко/Суспільне Культура