Четвертий сезон “Відьмака” / The Witcher від Netflix з самого початку був приречений на те, щоб стати найбільш обговорюваним телевізійним проєктом року, але зовсім не з тих причин, на які розраховували його творці. Відхід Генрі Кавілла, який для багатьох був не просто виконавцем головної ролі, а справжнім серцем і душею серіалу, кинув на майбутнє шоу велетенську тінь. Завдання, що постало перед Ліамом Гемсвортом, було майже неможливим: не просто замінити актора, а замінити ікону. І, на жаль, новий сезон доводить, що справа була не лише в одному акторі. Заміна обличчя лише оголила глибокі проблеми серіалу, який, схоже, остаточно втратив свою магію.
Події стартують одразу після трагічного фіналу третього сезону. Наша імпровізована сім’я – Ґеральт, Єнніфер та Цірі – роз’єднана і розкидана по всьому Континенту. Ґеральт (тепер у виконанні Ліама Гемсворта), оговтавшись від важких поранень, вирушає на пошуки Цірі, але для цього йому потрібна допомога. Цірі (Фрея Аллан), своєю чергою, намагається вижити, приєднавшись до банди молодих злочинців “Щурів” та приміряючи на себе нову, жорстоку особистість. А Єнніфер (Аня Чалотра) намагається згуртувати залишки магів для протистояння могутньому Вільгефорцу.
Давайте одразу розберемося з “Гемсвортом у кімнаті”. Серіал намагається обіграти заміну актора за допомогою хитрого наративного прийому на початку, представляючи події як переказ легенди, де зовнішність героя може змінюватися залежно від оповідача. Це милий хід, але він не працює.
Ліам Гемсворт – непоганий актор, і він старанно намагається відтворити фізичну форму Ґеральта, особливо в бойових сценах. Проте він програє Кавіллу на всіх інших, значно важливіших рівнях. Йому бракує тієї монументальної присутності, того ледь помітного саркастичного гумору і, головне, того глибокого, хрипкого голосу, що став візитівкою персонажа. Його Ґеральт здається не мудрим і втомленим воїном, а радше ображеним підлітком у перуці. І хоча сценаристи намагаються дати йому більш емоційні та вразливі сцени, це лише підкреслює невідповідність образу.
Втім, звалювати всі проблеми сезону на одного Гемсворта було б несправедливо. Справжня біда полягає в тому, що серіал остаточно заплутався у власних амбіціях.
Структура сезону розпадається на три окремі, майже не пов’язані між собою сюжетні лінії. Ми змушені перестрибувати від похмурих блукань Ґеральта до жорстокого дорослішання Цірі та політичних інтриг Єнніфер. Кожна з цих історій має власний темп і настрій, і через постійні перемикання жодна з них не встигає по-справжньому захопити. Серіал перетворився з цілісної історії на хаотичний альманах, який більше схожий на виконання домашнього завдання з екранізації книги, ніж на захопливу пригоду.
Найбільше розчаровує те, як серіал поводиться з першоджерелом. Фанати книг Анджея Сапковського сподівалися побачити адаптацію “Хрещення вогнем” – однієї з найкращих частин саги, що є по суті дорожнім романом про формування нової команди Ґеральта. І хоча деякі ключові персонажі, як-от харизматичний вампір Регіс у виконанні Лоренса Фішберна, тут з’являються, їхня роль зведена до мінімуму.
Замість глибоких діалогів біля вогнища та поступового формування зв’язків, ми отримуємо поспішний набір персонажів, які приєднуються до Ґеральта майже автоматично. Водночас сюжетна лінія Єнніфер, яка мала б бути не менш важливою, знову зводиться до незрозумілих політичних інтриг та битв магів, які виглядають дешево і непереконливо.
Єдиною лінією, яка хоч якось працює, залишається історія Цірі. Фрея Аллан чудово демонструє трансформацію своєї героїні з наївної принцеси на загартовану вбивцю “Фалку”. Її арка зі “Щурами” – це похмура та жорстока історія про втрату невинності, яка виглядає найбільш чесною та емоційно насиченою в усьому сезоні. Також варто відзначити появу Лео Бонарта у виконанні Шарлто Коплі, якому вдалося створити образ по-справжньому моторошного та непередбачуваного лиходія.
Але навіть ці світлі моменти губляться на тлі загальній сірості. Технічно серіал також деградував. Окрім кількох непогано поставлених бойових сцен, які, втім, позбавлені по-справжньому брутальної хореографії, “Відьмак” / The Witcher виглядає напрочуд дешево для флагманського проєкту Netflix. Дизайн монстрів не вражає, а магічні ефекти часто виглядають як щось з телесеріалів 2000-х. Здається, що весь бюджет пішов на гонорари зірок, не залишивши нічого на створення переконливого фентезійного світу.
Четвертий сезон “Відьмака” / The Witcher – це сумне видовище. Це проєкт, що втратив не лише свого головного актора, а й свою ідентичність. Замість похмурої казки з чорним гумором ми отримали стандартне, стерильне фентезі, наповнене незграбними діалогами та непереконливими спецефектами. Ліам Гемсворт не зміг стати новим Ґеральтом, але проблема не лише в ньому. Проблема в тому, що сам серіал, схоже, забув, чому ми колись кидали монету цьому відьмакові.
“Відьмак” / The Witchert у 4 сезоні втратив не лише обличчя, а й душу. Четвертий сезон – це хаотична, блякла і позбавлена магії тінь колись потенційно величного серіалу.