У фіналі Нацвідбору на “Євробачення” 7 лютого під номером 7 виступить Валерій Мирошниченко, відомий як Mr. Vel. Артист народився на Луганщині, з дитинства вирішив займатися співом і отримав професійну музичну освіту. Брав участь у телевізійних проєктах “Х-Фактор” та “Голос країни”. Нині працює у Київському національному академічному театрі оперети й паралельно викладає вокал. Його пісня для Нацвідбору — Do or Done. Це алегорія про людину, яка намагається зберегти себе у світі темряви, насилля та зовнішнього тиску. Герой пісні бореться із сумнівами, чужими правилами та моральними викликами, усвідомлюючи тягар минулих поколінь.
Як фраза, почута від дитини, перетворилася на пісню, що змагатиметься за перемогу у фіналі Нацвідбору на “Євробачення”?
В ефірі шоу “Вікенд нової музики” на Радіо Промінь Mr. Vel розповів Дмитру Захарченку про конкуренцію, страхи та почуття, коли виходиш на сцену, не маючи багатомільйонної аудиторії. І хто він насправді — досвідчений театральний артист чи музикант-початківець, який уперше вийде на сцену Нацвідбору.
Текстову версію підготувала Олена Кірста.
Як взагалі твій настрій станом на зараз?
Дуже хвилююся, тому що постійно змінюється все. Багато дзвінків, багато повідомлень, коментарів. Я до такої активності ще не звик. Мені здається, що я так уже адаптувався під свою роботу, чим я завжди займаюся, — а тут такий новий стрес для мене, нове випробування. Можливо, це має бути, це мене закаляє, дає мені нові емоції. Ми зростаємо завдяки цьому.
Ось цей стан, про який ти кажеш, — для тебе він досить, можливо, незвичний. Ти зараз у режимі: “Що взагалі коїться?” чи в режимі: “Ні, в мене все чітко і за графіком”?
Ну, я звик, звісно, працювати в театрі, в школі. Там у мене вже якийсь баланс, тайм-менеджмент, а тут ще “Євробачення”. Звісно, треба якось поєднувати і роботу, тому що це все-таки мій заробіток, я за це живу. Але й давати собі можливість займатися творчістю і зростати теж. Наприклад, я виховую діток, і мені, звісно, хочеться теж себе виховувати та зростати, тому що це мене надихає, мотивує, дає мені якийсь крок уперед.
За три тижні ти виступиш у фіналі Нацвідбору, і твоя конкурсна пісня прозвучить на великій сцені. Розкажи, з чого вона розпочалася для тебе?
Мені було досить цікаво взагалі пройти цей шлях з цією піснею, адже пів року тому я навіть не уявляв, що буду брати участь у “Євробаченні”. У мене ніколи не виникало якесь таке розуміння, про що я. Можливо, мене запитували раніше люди, хочу я взяти участь чи не хочу.
Звісно, кожен артист, співак мріє про це, тому що це поле, чим можна надихатися на такій попсцені. Я якось не розумів, чи хочу я брати участь. І так сталося, що влітку я був у театрі: сиділа дитинка, грала на планшеті в якусь дитячу гру. Я запитав, про що ця гра, а вона мені сказала: “Ну, я не знаю — напевно, або ти, або тебе”. Мені чомусь ця фраза запала в душу. Я не міг зрозуміти. Ну, це якась така певна філософія. Це, в принципі, як і наше життя — якась певна гра, де ти контролюєш себе, свої дії або підкорюєшся. І от дитина саме дала мені цю фразу, яка потім стала фундаментом для створення моєї пісні.
Я довго думав про цю фразу, і вона навіть дала мені якесь таке відчуття, що можна щось подумати, зробити. Я написав якісь там акорди і забув. А потім поїхав до Одеси. У мене була відпустка, я сидів на балконі, пив каву і чомусь вирішив створити якийсь вірш, відрефлексувати з приводу своїх думок, обставин, які зараз нас турбують. І в мене вийшов досить цікавий вірш, який мене змусив багато міркувати. І далі я вже почав розуміти, що з цього може вийти якась пісня.
Я себе зарядив цією енергією ще влітку, коли створив пісню Kosmichnyi Man. Це була дитяча пісня, яку я хотів написати для дитини, але вона поїхала за кордон, а я себе якось змотивував і записав. І після цього почав уже думати, що треба своє щось створювати. І з’явилася ця пісня: акорди, мелодія, гармонія, думка. Я з подругою ще сидів, думав, якою мовою зробити, думав її міксувати — англійська, українська. Вирішив, що все-таки англійська повністю буде. І змотивував себе подати на “Євробачення”. Це був якийсь такий дедлайн — просто закінчити пісню, змотивувати себе.
Якщо уявити, що цей трек лунає десь у Європі, де не знають або не цікавляться глибоко українським контекстом, що ти хочеш, щоб там зчитали люди з пісні?
Я не закладав у пісню саме український контекст, такий прям, що у нас війна. Нам дуже складно, звісно, і це жах. Я прокидаюсь кожен день і мені важко діяти, щось робити. Це була рефлексія, в принципі, на все, що відбувається у світі, тому що мене лякають обставини, куди рухається суспільство, які тенденції розвитку, що зараз домінує. Мене це лякає, мене це турбує. Звісно, протягом року я читав деякі антиутопічні книжки, які, можливо, мене наштовхнули на думку подивитися на цей світ з приводу того, от що саме мене турбує.
Я ж теж дивлюсь якісь новини, щось бачу, читаю і розумію, що мені це не подобається. І я висловлюю в пісні те, що я б хотів змінити в цьому світі. Тому що мені здається, що взагалі основна ідея пісні — як врятувати в собі людину, коли світ забуває про людське обличчя, втрачає його. Це моя думка, і я от висловлюю таку свою позицію. Звісно, вона, можливо, досить серйозна, але глобальна. І мені дуже важливо було створити таку пісню, щоб досить сильна думка збігалася з тенденціями в музиці, тому що все-таки я працюю в театрі й, звісно, можу розуміти різні такі моменти — і важкі мелодії, і прості.
Я хотів засобами попіндустрії створити таку пісню, щоб вона була і хукова, і несла досить сильний, глибокий сенс — саме те, що мене турбує. Я говорю, звісно, про те, як я бачу цей світ.
Коли ти працював над Do or Done, був момент, коли ти відчув: я зараз виходжу за свої звичні межі, що це для мене, це не робота в театрі, це вже щось нове, я зараз себе перезбираю по-новому?
Мені здається, що ця пісня поєднала весь мій досвід. Коли я створював свої перші пісні, мені важко було якось знайти своє звучання і той досвід, який я маю (вокал, техніка, навички різні), вкласти у свій твір, бути цим творцем.
Завжди відчував дискомфорт, певні обмеження, але відпустив себе. Можливо, ця пісня Kosmichnyi Man якось мене надихнула. Я відпустив себе, звернувся до своїх якихось внутрішніх відчуттів, і воно пішло-пішло. Знаєте, от я себе не змушував це робити. От якось відчулось. Можливо, думка, яку я закладав у пісню, дала мені цей поштовх для створення цієї мелодії. Ти ніколи не знаєш, якщо ти творець, якщо ти хочеш щось створювати, — воно саме якось відбувається.
Можливо, Всесвіт мені подарував цю мелодію, цю гармонію. Я просто довірився, прийняв це, скомбінував, довів до якоїсь форми й випустив.
У фіналі половина артистів — з багаторічним шоу-бізнесовим багажем, мільйонами підписників, хітами. А в тебе тільки три треки на стримінгах. Є певна різниця. Ти сам як це сприймаєш?
Я сприймаю це досить нормально. Можливо, в цьому є моя унікальність, що я людина, яка не має широкої аудиторії, мільйонів переглядів, підписників. У мене небагато підписників. Я завжди виступаю за live-історію.
Я працюю в театрі, і люди, які цінують саме цю індустрію, це мистецтво, ходять і знають уже мене теж. Я ще, мені здається, іншого складу артист, тому що в мене немає прям серйозної думки з приводу накопичення аудиторії. Тобто мене завжди цікавило взагалі мистецтво, вокал, музика, і я займався саме цим. Ніколи не думав про якусь широку популярність.
Звісно, ходив на різні телешоу, які давали мені сценічнийі досвід. Адже зрозумів, що завжди буду артистом, і накопичував просто свій досвід. І от у мене якось так інакше вийшло. Спочатку люди накопичують аудиторію, а потім отримують цей досвід. А я спочатку отримав якийсь досвід і вже вийшов як досвідчений артист. Тому що театр дав мені все, що необхідно будь-якому артисту.
Ти є артистом Київської оперети, ти звик до сцени. У театрі все одно це ролі, а коли ти виходиш як Mr. Vel, ти вже виходиш на сцену сам собою: не в образі, а сам за себе. Як ти це відчуваєш? Тобі страшніше чи, навпаки, тебе це заспокоює, бо ти можеш сказати те, що відчуваєш?
Завжди важко бути собою. Люди часто ховаються, вони не мають якогось свого бачення і, можливо, когось копіюють. Я саме кажу про артистів-вокалістів. Часто бачу, як студенти когось беруть до уваги й починають робити щось таке. Завжди, в принципі, важко знайти себе. Ну, це нормально. Тобто для цього життя дається — якось знайти саме свій шлях. Те, що тобі подобається, те, що тебе мотивує, надихає. І я шукав свій звук, свою музику, своє слово.
Для цього необхідно багато речей: читання книжок, спілкування з друзями, прогулянки, подорожі. Будь-які речі, які нас розвивають і дають емоції, наштовхують нас на думку, хто я такий і як я бачу та сприймаю цей світ.
Моя пісня, яка зараз стала однією з претендентів представити нашу країну, можливо, з’явилася саме тоді, коли я зрозумів, хто я такий. У мене є великий досвід, який дав мені впевненість говорити про себе.
Чому, наприклад, Mr. Vel, а не Валерій Мирошниченко, як моє справжнє ім’я? Тому що це мене якось і привело до того, хто я такий. Тобто воно мене змінило. Життя за цей період, досвід, який я отримав, привели до того, що я став уже іншою людиною, враховуючи весь цей шлях, який пройшов.
Ти сказав, що це допомогло тобі зрозуміти, хто ти такий. То хто ти такий?
Я артист. Я артист, який завжди мріяв бути на сцені.
А що ти вже встиг прочитати про себе в соцмережах?
Звісно, я не встигаю багато чого читати, тому що темп дуже серйозний, швидкий, і багато різних речей відбуваються. Але я намагаюся коментувати, відповідати, дякувати людям, тому що я безмежно щасливий читати досить класні коментарі на свою адресу з приводу пісні. І от я проаналізував, що до того, поки ще не були відомі пісні, люди чомусь взагалі мене не сприймали. Вони не розуміли, хто це, що він хоче сказати, як він тут з’явився.
Люди чомусь не сприймають інших особистостей, артистів, які невідомі. Для них це завжди: “Хто це такий?”, “Ну, класна пісня, мені дуже подобається, але п’яте місце, тому що він невідомий”. Ну, дивна позиція для мене, але має право бути. Люди почули пісню і змінили своє бачення і думку — ми цього не очікували. І мені дуже приємно, що я зміг зачепити людей.
Люди полюбили мою пісню, вони активно пишуть, що будуть голосувати, підтримувати мене за номером 7. Закликаю вас теж це робити. І це класно. Звісно, є й хейт, який теж для мене досить новий. Треба до цього звикати, він завжди буде. Знаєте, мені одна людина сказала, що хейт — це наче такі промінчики, які в тебе постійно стріляють і тебе підсвічують.
Тобто давайте таку аналогію проведемо: багато артистів виходять, стають популярними завдяки саме хейту. Ну, в мене поки небагато його.
Загалом ти приймаєш спокійно позитивні й негативні думки?
Звісно, я брав участь, наприклад, у “X-Факторі” й “Голосі країни”, які вже дали мені цей досвід хейту, тому що в мене був там гарний виступ, потім поганий. Люди сказали спочатку “зірка”, а потім недобрі слова були різні. І тоді, звісно, я сприймав це дуже емоційно, але зараз я уже легко до цього ставлюся. Це ж не про мене. Я довіряю собі й роблю те, що я люблю.
Як ти відчуваєш, чому слухачі та глядачі фіналу Нацвідбору мають проголосувати за тебе і за твою пісню?
Мені здається, що моя пісня дуже різноманітна і має можливість змусити кожну людину, яка буде слухати, подумати взагалі про своє життя і якість свого життя, звернути увагу на те, що людина відчуває і що вона хоче змінити в собі. Я намагався бути щирим у цій пісні. Мені здається, що глядачі побачать це 7 лютого, відчують мою енергію і проголосують за номер 7.