Цьогоріч виповнюється 20 років з часу отримання Андрієм Шевченком «Золотого м’яча» – як найкращого футболіста року у світі. На честь цієї події легендарний Шева завітав у студію до Євгена Яновича та розповів багато ексклюзивних історій зі своєї кар’єри. Також Президент Української асоціації футболу підписав трофеї, які може виграти будь-який глядач..
Як Андрія переплутали з Тарасом
– Це був десь 2003-2004 рік. Київське «Динамо» запросили бразильця, який приїхав підписувати контракт. Я не був тоді присутнім, цю історію мені розповіли, – ділиться Андрій Шевченко. – Бразилець приїхав, йому зробили невеличку екскурсію по Києву. Спочатку показали стадіон, а потім університет Шевченка, пам’ятник Шевченку, вулицю Шевченка. На що цей хлопець сказав: «Я не розумію, як він все вспіває! Він грає у футбол в Мілані, а тут в університеті» (сміється).
«Золотий м’яч» – несподіванка?
– Я дізнався про нагороду трішки раніше. Журналісти видання France Football завжди приїжджають до переможця заздалегідь, аби зробити інтерв’ю та фотографію, – розповідає Шевченко. – У 2001 році я потрапив в п’ятірку найкращих футболістів. Був хороший сезон з Міланом, також збірна України виступала сильно. Тому я знав, що маю шанс отримати «Золотий м’яч» і чекав цього моменту. Коли мені подзвонив журналіст Робі (Роберто – прим.ред.), то вже зрозумів, що дуже гарні новини. Взяв слухавку і сказав: «Я тебе чекаю». Він запитав: «Коли можна приїхати?» А я йому: «Та хоч зараз» (усміхається).
Момент, коли відчував найбільшу відповідальність
– Я думаю, це матч з Португалією, коли я працював головним тренером. По-перше, для мене була велика честь працювати головним тренером Національної команди, – каже Андрій Миколайович. – Взагалі вважаю, що цей матч був невеличкою «іконкою» в історії українського футболу. Команда мала шанс потрапити на Чемпіонат Європи. Ми не програли жодної гри в кваліфікації. Коли готувались до матчу з Португалією, дуже багато розмовляли з моїм штабом про те, який склад ставити, яку тактику вибрати. Врешті класно зіграли. Ніколи не забуду емоцій на Олімпійському.
Чому міг не зіграти на Євро-2012?
– Це матч зі Швецією на Євро-2012. Я догравав свою кар’єру. Знав, що це ніби «лебедина пісня». Хотілось гучно закрити двері, – ділиться Андрій Шевченко. – Важливо було, що чемпіонат проходив на рідному стадіоні, приїхала моя родина, діти. Але також мало хто знає, що тоді мені дуже боліла спина і майже пів року я практично не грав. Почав лише за місяць до гри. Ми з командою поїхали на збір, все пройшло нормально. Повернулись в Київ і десь за декілька днів до матчу в мене стався рецидив. Повністю паралізувало спину і я практично не міг тренуватись. За два дні до гри вийшов на тренування, підійшов до головного тренера і сказав, що маю відпочити. Пам’ятаю, встав зранку за день до гри, подзвонив другу і сказав, що, напевно, не зможу грати. Він порадив спеціаліста, який міг би мені допомогти. Цій людині вдалось прилетіти в Україну, ми з ним попрацювали чотири години ввечері напередодні. Зранку я прокинувся і зрозумів, що наче знову народився. Все відпустило! Підійшов до Блохіна і сказав: «Все нормально, я буду грати».
