Патронатна служба “Янголи Азову” у своєму телеграм-каналі оприлюднила розповідь воїна-захисника “Азовсталі”:
“Мене звати Анатолій, моє псевдо – Бас. З 2014 року я захищав Україну в складі добровольчих батальйонів Дніпро-1 та Донбас.
На момент російського вторгнення я був у Польщі, де працював. 24 лютого, приблизно о другій годині ночі я повернувся з роботи, а за декілька годин мені зателефонувала мама з Києва і сказала, що Україну атакують. Я пішов на роботу і звільнився в той же день, повернувся в Україну. По поверненню я пішов в “Азов”, оскільки знав, що тут будуть хлопці, які ефективно працюватимуть.
Я воював у Маріуполі, коли прилетів – місто було зруйноване, бої йшли за кожен будинок. Був наказ якомога довше утримувати кожну вулицю. Всюди було дуже багато полеглих цивільних, всюди були могили. Окупанти чинили багато військових злочинів.
Поранення я отримав при відступі на Азовсталь 15 квітня на переправі через річку на плотах – прилетіло прямо в нас. Троє бійців загинули одразу, ще троє – отримали поранення, четверо вціліли. Оскільки в мене було пошкоджено ногу, доводилося на одній нозі “стрибати” до точки евакуації, добиралися 5 годин своїми силами. Поки стрибав, згадав, що втратив панамку, про що сповістив побратимів. У мене запитали, чи це єдине що мене наразі турбує? Подивившись на ногу, я сказав: “Ногу вже не повернути, а панамку – можна 🙂”. Через шість годин мені ампутували ногу.
Наразі я проходжу реабілітацію та протезування. Працюю над собою – поранення було легше отримувати, ніж відновлюватися.
Дуже сильно мені допомагає Патронатна служба, я до неї звертаюсь з будь-яких питаннь, пов’язаних з пораненням та реабілітацією і мої проблеми вирішуються. Не уявляю що б я без неї робив, дуже сильно вдячний”.
