У перші дні повномасштабної війни Сергій Овчаренко був за кордоном. Наприкінці 2019 року він звільнився з “Азову”, прослуживши у полку 5 років, через проблеми зі здоров’ям. Почав жити цивільним життям і згодом виїхав до Польщі. Та з початком великої війни повернувся, аби захищати Україну від окупанта. Спочатку брав участь у боях за Київщину, а потім був Маріуполь. Наприкінці березня Сергій разом з іншими захисниками добровільно погодився обороняти Маріуполь. Дорога туди була лише одна — політ на гелікоптері, бо місто було вже напівоточене російськими військами. Сергій воював там до наказу вищого військового командування вийти у полон. Вже 25 місяців боєць “Добряк” у неволі і втрачає зір, нині осліп на ліве око.
Захисника вдома чекають батьки і кохана дівчина. Ще чекав алабай Рем, та не дочекався — улюбленець Сергія помер через хворобу. Історію сина для Свої розповіла мама захисника — Галина Овчаренко. Вона з коханою сина Вікторією приїхала до Києва на акцію у підтримку полонених “Не мовчи! Полон вбиває”, яка відбулася 23 червня у столиці, неподалік станції метро “Дарниця”.
Галина та Вікторія на акції у підтримку полонених
Повертався додому і завжди першого обіймав Рема
Рем у родині Овчаренків з’явився у 2012. Алабая Сергію подарували батьки. Хлопцю тоді було 18. Сергій і Рем були найкращими друзями: були багато часу разом, найбільше любили гуляти у лісі. Рем — не перший собака в родині Овчаренків.
“Спочатку у нас був Рей. Сину його подарували наприкінці 2011, на Новий рік. На жаль, песик прожив недовго. Ми вже пізніше дізналися, що первородки не виживають. Це вважаються ярчуки, й через певний час вони помирають. Ми боролися за його життя, однак у собаки відмовили нирки. Рей помер, коли йому було 7 місяців”.
Сергій тоді плакав, згадує Галина, і вона з чоловіком пообіцяли, що подарують сину нову собаку. У 2012 році в родині з’явився маленький Рем.
“Треба було бачити синові очі, коли взяв до рук ту маленьку волохату грудочку. Серьожа так радів, що у нього знову з’явився друг. Маленьким він не реагував на своє прізвисько, тому ми плескали в долоні і Рем до нас прибігав. Згодом син почав Рема навчати різним командам”.
Фото Рема на вході у двір. Це задумка Сергія
Після 9 класу Сергій вступив до Конотопського індустріального педагогічного технікуму, три роки вивчав програмне забезпечення комп’ютерів. Щовихідних приїздив додому, в Кролевець, і одразу обіймав свого собаку. Весь вільний час друзі проводили удвох.
“Син коли поїхав на навчання, залишив нам інструкцію — чим годувати Рема і коли. Все було чітко прописано і, звісно, ми дотримувалися цього всього”.
Не провчився і двох місяців в університеті, поїхав служити в “Азов”
Закінчивши у 2014 році технікум, хлопець вступив до Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Але провчився Сергій там лише 2 місяці. Згодом хлопець продовжить навчання на заочному відділенні і отримає диплом вишу.
“Син зателефонував, просив вибачення, що не зможе далі продовжувати навчання, адже вирішив поїхати. Я не одразу зрозуміла, куди їхати й навіщо. Серьожа розповів про своє рішення приєднатися до “Азову”.
Прикладом для нього став старший брат Олександр, який 1 серпня 2014 став на захист своєї Батьківщини. 11 листопада Сергій вже був в “Азові”. Брав участь у Широкинській операції, в боях на Світлодарській дузі. Під час ротації стрімголов мчав додому, щоб обійняти рідних і, звісно ж, свого Рема.
“Пес відчував приїзд Сергія, поводився не так, як зазвичай. Коли він починав радісно бігати, ми розуміли — скоро наш син приїде. Вони обов’язково йшли на прогулянку до лісу, а ще — чотири кілометри до ставка, де раніше був піщаний кар’єр”.
Зазвичай Сергій приїздив додому вже у цивільному одязі, а того разу був у формі. Галина згадує, як Рем, коли побачив Сергія, радісно кинувся на нього.
Сергій, Рем та Вікторія
“Син дозволяв собаці стрибати, лапами обіймати. До речі, вага Рема була 75 кілограмів, ми в родині називали його “наше маленьке телятко”. Але тоді Сергій був одягнений у форму, тому сказав: “Рем, будь ласка, дай мені переодягнутися і потім разом підемо на прогулянку”. Рем одразу ліг, передніми лапами обійняв ноги Сергія, поклав голову на його берці й почав їх лизати. То була неймовірна сцена, в який було стільки любові й відданості. Син швидко переодягнувся і вони пішли на прогулянку”.
Мамо, я не щур, там мої побратими і друзі. Я їду!
Наприкінці 2019 старший лейтенант Сергій Овчаренко звільнився з “Азову” через хронічні хвороби. В Києві йому оперували гайморову пазуху. Коли хлопцю стало краще, щодня він виходив на пробіжку, разом із Сергієм бігав і Рем. Дистанційно працював програмістом в польській компанії.
“Крайній раз бачила сина 18 лютого 2022 року. Сказав, що їде за кордон. Здається, йому потрібно було здати якісь документи. Точно не пам’ятаю. Про те, що почалася війна, дізналися від сина. Він з-за кордону зателефонував вранці 24 лютого і запитав, чи з нами все добре. Я одразу не зрозуміла, чому у нього таких схвильований голос. А потім Сергій сказав: “Мамо, почалася війна”. Ми одразу вибігли на вулицю — Рем бігав по вольєру, бо вже чутно було вибухи. Ми живемо в Сумській області, кордон з Росією від нас за 90 кілометрів”.
Сергій просив батьків поїхати у безпечніше місце, але вони залишилися вдома разом з Олександром — старший син повернувся з Чехії за два дні до великої війни.
“Через кілька днів Сергій знову зателефонував. Сказав, що їхатиме до Маріуполя. Я благала його цього не робити, адже зі здоров’ям було не все добре. Але син відповів: “Мамо, я не щур, там мої побратими та друзі. Я їду!”
Боронив Київщину, а потім на гвинтокрилі прилетів до Маріуполя
В середині березня Сергій Овчаренко перетнув польсько-український кордон, коли всі навпаки їхали з країни якомога далі від війни.
“Коли син був вже під Вінницею, зателефонував і попросив, щоб сфотографувала речі. Надіслала світлини, а він обирав — що складати в рюкзак. Все передала через знайомих сина. Вже пізніше я дізналася, що син брав участь у боях під Києвом”.
Після того, як росіяни покинули Київщину, Сергій не повернувся додому — він з іншими добровольцями 30 березня полетів на гелікоптері у напівоточений російським військом Маріуполь. Але рідні про це не знали до останнього.
Перше фото з Маріуполя
“Син сказав, що два тижні буде без зв’язку і щоб я не хвилювалася. Потім надіслав фотографію, де він біля шафи із дзеркалами. 18 квітня надіслав смайлик у вигляді п’ятачка свині, записав коротке відео, показавши своє обличчя. Потім хтось його покликав, син щось відповів. Я кілька разів передивлялася те відео, уважно переслуховувала й зрозуміла, що це підземелля, бо чулася луна. Коли син наступного разу зателефонував, запитала, чи він в бункері на “Азовсталі”. Сергій сказав, щоб я не вигадувала і він не в Маріуполі. Але я його притиснула й син зізнався. І попросив якомога довше тримати цю інформацію в таємниці, особливо не розповідати його дівчині Вікторії, з якою вони разом шість років”.
Сергій у підземеллі “Азовсталі”
Галина Овчаренко стримала слово — про те, що коханий в пекельному Маріуполі Вікторія дізналася лише наприкінці квітня.
З “Азовсталі” освідчився, але кохана відмовила
5 травня Сергій попросив матір знайти реквізити РАЦСу Кролевецького району. Галина як зараз пам’ятає — це було десь опівночі. Мати все зробила, як просив Сергій. Але кохана не погодилася дистанційно одружитися. Сергій аргументував своє поспішне рішення так: якщо він загине, то Вікторія зможе отримати кошти.
“Мені ці гроші не потрібні. Мені потрібен ти живий. Я тебе чекаю!”, — сказала вона тоді. Вікторія і досі чекає коханого з полону.
Сергій в Маріуполі
З початком повномасштабної війни Рем ніби відчував, що щось коїться з його господарем. Пес став похмурим, потім почала випадати шерсть. Батьки почали лікувати собаку. А Сергій завжди, розмовляючи з рідними, запитував: “Як Рем?”, Галина відповідала: “Він чекає твого повернення”.
Вікторія з Ремом
“Ще до вторгнення, коли Сергій був на службі, буває зателефонує і просить включити гучний зв’язок, щоб почути гавкіт Рема. Але коли Рем чув голос Сергія, він зразу ховався у вольєр, залазив у свою будку, повертався до мене спиною і не хотів навіть голосу подати. Сергій казав, що так Рем стресує і сумує. Вже під час оборони Маріуполя син питав за собаку і я приходила до його вольєра зі словами: “Ремчику, Серьожа дзвонив, запитував, як ти. Він сумує за тобою”. А він сидів і дивився на мене повними туги очима. Він мене розумів і я по його очах все “прочитала”.
Як сказати сину, коли вийде з полону, що Рем помер?
Галина спілкувалася з сином 20 травня 2022. Того ж дня Сергій серед останніх оборонців Маріуполя вийшов з “Азовсталі” у “почесний полон”. Чотири рази писав повідомлення з Оленівської колонії, останнє батьки отримали 27 вересня. Після зв’язок у рідних з ним обірвався.
Сергій вже понад 25 місяців перебуває у нелюдських умовах в російському полоні. На жаль, його собака не дочекався повернення — Рем помер 28 лютого 2023 року.
“Ми його лікували, возили до ветеринара. Рему двічі оперували лікті передньої ноги. Але це не допомогло — наш Ремчик помер, а Сергій про це навіть не знає”.
“Я щодня прокручую у своїй голові дві думки: як дочекатися сина з полону і як йому сказати про те, що Рема більше немає з нами.”
За словами побратима, якого обміняли 31 січня 2024 року, “Добряк” знаходиться в критичному стані. На ліве око Сергій вже не бачить.
29 серпня Сергія Овчаренку виповниться 30 років. Рідні більш за все хочуть, аби цей ювілей він зустрів у родинному колі.
