Анатолій Денисов приєднався до “Азову” на другий день повномасштабної війни — в цьому підрозділі Нацгвардії колишній поліцейський з 22-річним стажем був оператором-навідником. Разом з Анатолієм в полку була його цивільна дружина Олена. “Джокеру” вдалося вижити в пекельному Маріуполі, проте його кохана загинула під час міських боїв. У травні він вийшов у полон. Анатолія вбили в Оленівській колонії, у “бараку 200”, де росіяни підірвали українських військових в ніч на 29 липня 2022. За дев’ять днів до загибелі йому виповнилось 47. Спогадами про старшого солдата Анатолія “Джокера” Денисова зі Свої поділилися рідна сестра Наталія та племінник Іван.
Вчився рукопашному бою і ходив на гурток на дитячі залізниці
Анатолій Денисов родом з Харкова. Сестра каже, у шкільні роки Анатолій був звичайним хлопцем, займався рукопашним боєм.
“Наш батько — колишній військовий, він завжди наголошував, що кожен чоловік має вміти захищати свою родину. При школі була секція рукопашного бою, Толік туди пішов, коли навчався в четвертому класі. І займався до дев’ятого класу. Брав участь у змаганнях у Харкові, відстоював честь своєї школи”.
Наталія
Паралельно зі спортивними заняттями Анатолій відвідував гурток на дитячій залізниці, де був помічником машиніста.
“Сюди брата теж батько відвів. Спочатку Толік просто ходив, а згодом заняття йому дуже сподобалися. Частина дітей вчилася на провідників, інша — на помічників машиніста. Старші хлопці, які вже навчалися в училищі, були машиністами”.
Після 11 класу Анатолій Денисов пішов в армію, служив десантником. Після двох років строкової військової служби його запросили в один з райвідділів поліції рідного Харкова: понад два десятки років працював помічником чергового.
“А влітку 2016 брат пішов в АТО. Воював на Донеччині та Луганщині, зокрема в місті Попасна. Під час служби познайомився зі своєю цивільною дружиною Оленою, і вони у березні 2019 року разом переїхали жити до Маріуполя. У них був невеликий цех, де вони займалися копченням риби”.
“Поки дзвонити не можу, мене переводять в інший барак…”
Наталія каже, на другий день повномасштабної війни брат приєднався до “Азову”. В полку “Джокер” був оператором-навідником другої роти 1-го батальйону.
“Зв’язку з братом майже не було. Пам’ятаю його дзвінок у квітні, він тоді вже був на “Азовсталі”. Розповів, що російська авіація з неба гатить по ним чим тільки можна. І водночас Толік намагався заспокоїти. “Прорвемося!”, — казав він”.
За словами Наталії, саме тоді вона дізналася, що цивільна дружина брата Олена загинула від ворожої кулі. Це сталося незадовго до прориву на “Азовсталь”. Олена померла на руках в Анатолія. А далі від “Джокера” — ані повідомлень, ані дзвінків рідним.
В середині травня “Джокер” з побратимами за наказом вищого військово-політичного керівництва держави разом з іншими оборонцями Маріуполя вийшов у полон. Так Анатолій опинився в колонії №120 окупованого росіянами селища Оленівка на Донеччині.
Анатолій “Джокер” Денисов
“Про те, що брат в полоні я дізналася через дружину його побратима. Ця жінка знайшла мене в соцмережі, написала, коли вони виходили з “Азовсталі” і де зараз перебувають”.
20 липня “Джокер” за ґратами в Оленівці “відсвяткував” свій 47 день народження.
“Тричі брат телефонував з полону. Майже нічого не говорив, я більше розпитувала його. Таким він був все життя — ніколи не скаржився, навіть коли дійсно було важко, бо не хотів засмучувати мене з батьками”.
Перший дзвінок:
— Все добре, будемо жити. Обов’язково вийдемо з полону.
Другий дзвінок:
— Живий та здоровий. А як у вас справи?
Третій дзвінок:
— Наталя, поки дзвонити не зможу, мене переводять в інший барак.
Я і досі не можу змиритися зі смертю брата. Росіяни забрали моє серце
У ніч проти 29 липня російські солдати влаштували теракт, підірвавши барак, де спали полонені українські військові. Наступного дня в соцмережах опублікували список загиблих, серед п’яти десятків прізвищ рідні знайшли Анатолія.
“Про те, що Толіка немає на цьому світі дізналася від друзів. Вони подзвонили й сказали: “Наталя, мережею “гуляють” списки з прізвищами тих, хто загинув в Оленівській колонії”. І серед інших був мій рідненький братик. Я відмовилася вірити тим спискам, бо їх опублікувала російська сторона. Тому відразу подзвонила на “гарячу” лінію Національного інформаційного бюро з питань військовополонених, примусово депортованих та зниклих осіб. Там мені сказали, щоб я не вірила тим спискам, бо наразі ніякого підтвердження немає”.
У жовтні 2022 року між країнами відбувся обмін тілами, зокрема росія передала тіла військових, які були вбиті в Оленівській колонії.
Анатолій з сестрою Наталією
“На першу експертизу ходила сама. Я тоді батькам не говорила, що, можливо, Толік загинув в полоні. Здавала ДНК, писала заяву, розмовляла зі слідчими СБУ в Києві та у нас в Харкові. Згодом мені зателефонували з Києва, сказали, що є збіг ДНК і треба ще один аналіз зробити. То виходить, що я двічі здавала ДНК. Довелося про все розповісти батькам, бо треба було, щоб мати теж здала ДНК. І влітку 2023 мені повідомили — збіг 100%. Це означало, що мій брат серед загиблих в тому теракті”.
У Анатолія, крім рідної сестри, залишилися батьки: матері 73 роки, татові — 76. Для них загибель сина — дуже болюча тема. Щоразу, коли вони його згадують, гірко плачуть.
”Я старша за Толіка на півтора року, але ми росли, наче двійнята. Я і досі не можу змиритися з його смертю. Мій улюблений молодший брат був опорою та підтримкою. Толік був добрим і справедливим чоловіком. Росіяни забрали у мене найдорожчу людину. Вони забрали моє серце”.
“Я йду у військкомат, бо повинен захищати свою сім’ю і країну”
Племіннику Івану тяжко даються спогади про Анатолія. Для Івана дядько був дуже рідною людиною.
“Коли я був маленький, то дуже часто залишався у нього в гостях на ніч. Він мене балував як племінника. Ми разом ходили в ігрові зали. А ще дядько захоплювався рибалкою і я завжди ходив з ним, він мене вчив, як користуватися вудочкою, як насаджувати наживку. Дядько любив дуже тварин, у нього був кіт і хом’як”.
Іван
Коли Анатолій пішов в АТО, з Іваном став бачитися рідко, як і з усіма рідними. А коли приїжджав додому у відпустку або на ротацію, Анатолій розповідав племіннику про війну і вчив постояти за себе та близьких.
“На жаль, спілкуватися ми стали все менше і менше, тому що він переїхав до Маріуполя, а я жив у Харкові. Ну, і вже виріс — з’явилася робота і зобов’язання. Ми іноді зв’язувались, він казав, що у нього все добре і мене це заспокоювало. Те, що дядько пішов служити в “Азов” дізнався майже одразу після початку повномасштабної війни. Пишався тим, що він служить в такому підрозділі та водночас дуже переймався через те, що навесні 2022 року відбувалося в Маріуполі”.
Слова Анатолія в останній розмові з племінником: “Я йду у військкомат, бо повинен захищати свою сім’ю і країну”.
Анатолій “Джокер” Денисов
Про загибель дядька Іван дізнався, напевно, останнім.
“Я його дуже любив, і мама від мене цю гірку інформацію приховувала, щоб я нічого не накоїв…”
Посмертно старший солдат Денисов Анатолій Вікторович нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. 23 вересня 2023 року “Джокера” поховали з усіма почестями на Алеї Слави на кладовищі №18 у рідному Харкові.
