Сержант В’ячеслав Таращев воювати пішов ще у 2015 – був на Луганщині і Донеччині. Згодом було цивільне життя — працював плиточником і робив ремонти на Київщині. Та чоловік все одно знав, що початок великої війни неминучий. Тому з початком повномасштабки приєднався до війська. Брав участь у звільненні Київщини, потім “Грім” приєднався до підрозділу ССО “Азов” і став одним з добровольців-відчайдухів, які у березні 2022 полетіли в оточений Маріуполь. Далі бої за місто і вихід за наказом у полон. Доля врятувала “Грома” від загибелі в Оленівці. А 14 вересня 2024 В’ячеслава звільнили з полону, де він пробув 853 дні. Свої зустрілися з воїном у Києві, нині 41-річний захисник проходить реабілітацію. В’ячеслав каже, йому часто сниться війна.
Працював плиточником і був готовий будь-якої миті до війни
За плечима чоловіка служба в армії, кілька ротацій під час АТО на Донеччині та Луганщині у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Спочатку під Авдіївкою, потім біля Попасної. В’ячеслав був командиром взводу управління.
“А так як у нас не вистачало топогеодезистів, то я і цим займався. Хоча спеціальної освіти у мене не було, всі знання були набуті під час ротацій. І до війни, і після звільнення працював плиточником. Орендував квартиру в Ірпені і робив ремонти по Київщині, і в столиці зокрема”.
“Грім” у Києві
І хоча “Грім” склав зброю ще наприкінці 2016 року, він розумів — рано чи пізно станеться ескалація зі сторони росії. І зізнається, не очікував, що війна буде такого масштабу.
“Відчуття таке було ще з 2019 року, тому до війни я був морально готовий.”
“Збір інформації з різних ресурсів, спостереження за військовими аналітиками, відслідковування риторики росії, як влада готує свій народ. І вже наприкінці 2021 року було зрозуміло, що готується напад на нашу країну”.
Обороняв Київщину з “азовцями”-ветеранами
14 лютого 2022 року В’ячеслав обійняв дружину Ірину, залишив на Рівненщині з її батьками. “Грім” так відчував, тому і не хотів цього разу брати кохану із собою в Ірпінь.
“Я ж резервіст, тому чекав, що коли почнеться мобілізація, мені подзвонять. Це була лише справа часу. В принципі, у мене все необхідне вже було напоготові. Вранці 24 лютого подзвонив брат, він під Борисполем живе, і сказав, що там робиться щось страшне і що він з родиною вже в підвалі. В новинах тоді ще нічого не було, але через годину всі стали писати про початок війни”.
В’ячеслав з дружиною Іриною
“Грім” зателефонував своїм рідним на Сумщину, щоб вони дізналися у місцевому військкоматі, до якого він приписаний, що далі робити. Сходив в тероборону Ірпеня, там місць вже не було. Наступного дня ще з’їздив у військкомат в Бучу, теж безрезультатно. 25 лютого В’ячеслав дістався до київської бази “Азову”, де збирали добровольців, які стануть на захист Київщини.
“Жодного знайомого обличчя не побачив, адже там були здебільшого ветерани “Азову”. Але я одразу “влився” й познайомився з хлопцями. Я з ними з усіма вже бачився на волі”.
“Грім” був під Романівкою, і у бінокль бачив дев’ятиповерхівку, де орендував квартиру. Місяць перебував на Київщині, а потім повернувся на азовську базу.
Молодняк “нестріляний” і хворі одразу “відсіялися”
Спочатку ніхто нічого не говорив, а згодом “Грім” дізнався про відбір добровольців, які допоможуть Маріупольському гарнізону. Натякали, що рівень небезпеки великий, але без конкретних деталей. Спочатку навіть були здогадки про прорив у Маріуполь сухопутним шляхом.
“Нас назбиралося десь 25 добровольців. Були “нестріляні”, які жодного разу зброю в руках не тримали. І таких десь половина. Як міг, їх відмовляв, але вони згодом самі “відсіялися”. На співбесіді в Головному управлінні розвідки запитували — хто не готовий, хто не мав бойового досвіду, у кого болить спина чи ще щось. І так від цього молодняка не залишилося нікого”.
У “Грома” і спина боліла через важку працю плиточника, і три переломи на нозі ще з часів АТО. Але В’ячеслав ані слова про це не сказав. І з 25 добровольців залишилося менше десяти, і “Грім” в тому числі.
Тоді нам і повідомили, що прорив буде на “вертушках”, бо вже ніякого сухопутного коридору не існує
Команда, з якою летів “Грім”
28 березня добровольці виїхали з Києва до Дніпра, а вранці наступного дня вже були в Маріуполі. Летіли два гвинтокрили, “Грім” був у другому. Розрив у часі між ними 15 хвилин.
“На борту летіли два пілоти та один офіцер ГУР. Добровольці Олексій Зозуля на псевдо “Льотчик”, Толік “Бас” — отримав поранення ноги, довелося ще на “Азовсталі” її ампутувати. Разом зі мною восьмеро бійців-добровольців. На цьому борту я був старшим групи. Перед польотом у нас запитали нашу вагу, щоб по максимуму завантажити гелікоптер. “Вертушка” була забита медикаментами, мавіками, снайперськими набоями, раціями, амуніцією, Starlink. А ще було 30 ящиків чеських 120 мм мін.
Я більше за все боявся, що нас зіб’ють. Коли підлітали до лінії фронту, було видно, що по нас стріляли.
А ще вертоліт робив такі форсажі, що організм всередині викручувало. Деяких хлопців знудило через це”.
На позиції “Сосна” загинули двоє побратимів
Борти приземлилися в морському порту. Добровольці мали витягти все з гелікоптерів і завантажити важкопоранених. Але, за словами “Грома”, щось пішло не так, і з людьми в Дніпро повернувся тільки перший борт, а другий був порожнім.
“Наша першочергова задача — ретельно заховати цінний вантаж. Після цього ми перебралися в одне з ремонтних приміщень порту і там кілька годин чекали, поки за нами приїдуть”.
Сказали доукомплектуватися і взяти собі все, що хочеш і скільки хочеш. Я взяв багато гранат, але цього виявилося замало
Добровольців привезли в командний пункт “Джерело”, де тоді розташовувався другий батальйон полку “Азов”.
“Нас розділили до взводу “Піратів”, і вже до кінця у складі цього батальйону ми і були. 30 березня мене з “Гошею”, “Міхо” і місцевим ТРО-шником відправили на позицію “Сосна” — це кутова дев’ятиповерхівка поруч з ринком “Бахчі”. Максимально незручна позиція: будинок стояв виступом по нашій лінії оборони. Тобто будинок в разі штурмів взагалі ніяк не прикривався, і відійти звідти було дуже складно”.
Через це “Сосну” легко було захопити, що наступного дня і сталося.
“Поки я там був з хлопцями, ворог почав штурм і паралельно обстрілювати з 75-мм гармати. Їхня група почала зачистку поверхів, ми були зажаті на шостому. Але не давали ворогу до нас дістатися. Пощастило, що поклали їхнього командира, проте їм було важко до нього добратися. Бо ми його бачили, і при кожній спробі росіян наблизитися до тіла стріляли. Почало темніти, і вони відійшли. Вранці нас поміняли, в тій групі був “Льотчик”, “Хімік”, “Голландець” та “Електрик”. Все їм розповіли, попередили, що швидше за все буде штурм”.
Росіяни штурмували зазвичай вранці — якщо у них не виходило, то до обіду закінчували, якщо мали успіх, то бій міг тривати до самої ночі
Того дня ворог до “Сосни” підтягнув танк і почав розстрілювати будинок. “Хіміка” і “Льотчика” завалило намертво — бійці вважаються безвісті зниклими, бо їхні тіла так і не вдалося повернути на підконтрольну територію і поховати. “Електрик” теж опинився під грудою бетону, але побратим “Голландець” зміг його витягнути.
Поранення на “Азовсталі” і вихід у полон
6 травня на “Азовсталі” В’ячеслав Таращев дістав поранення. Каже, цього дня був режим припинення вогню, бо із заводу евакуйовували цивільних. Однак росіяни режиму припинення вогню не дотримувались. Цього ж дня “Грім” йшов з продуктами, до бункера залишалось 10 метрів і на нього з побратимами з коптера скинули снаряд. Тоді загинув його побратим Антон “Панк” Перекрест. А В’ячеслав дістав поранення у ліву руку, і відтоді до виходу в полон він був у шпиталі в одному з бункерів підприємства.
“Грім” на “Азовсталі”
“Грім” виходив з “Азовсталі” серед перших: легкі “трьохсоті” несли на ношах важких “трьохсотих”. Перехід по мосту від заводу до автобусів, а там ретельний обшук. В’ячеслав не приховує, що в той момент було страшно.
“Коли ми вже сиділи в автобусах, метрів за двадцять від нас узбіччям постійно ходив їхній патруль. Ми тоді ще дивувалися — нащо вони там ходять, це ж небезпечно. І раптом у нас на очах стається вибух — двоє поранених, один одразу помер. Думали, що це провокація і нас зараз почнуть розстрілювати. Але ні, нам сказали заспокоїтися і закрили вікна, щоб ми взагалі нікуди не дивилися”.
Помінялися ліжками і це врятувало “Грома” від неминучої смерті
Близько чотирьох годин автобус з оборонцями Маріуполя стояв неподалік від “Азовсталі” і тільки наступного дня їх привезли в Оленівку. Там всі згрупувалися, свій до свого — хто кого знає, хто з ким воював на позиціях тощо. За добу до вибуху у колонії 193 військовополонених перевели в окремий барак, нашвидкуруч перероблений з промислового ангару, який в ніч з 28 на 29 липня 2022 року окупанти підірвали.
“Моє ліжко було поруч з Богданом Гришкевичем, “Космосом”, він бойовий медик з “Азову”. Попросив помінятися місцями, мовляв, хоче ближче бути до побратимів. А мені без різниці, де спати. Познайомилися, розговорилися. У мене з собою була книга по психології, цікава, я її тричі прочитав. Дав “Космосу” першому, то він 200 сторінок так швидко прочитав. І передав іншим, бо за книгою вже утворилася черга”.
За словами “Грома”, Богдан був спокійною людиною, без краплі агресії.
“Говорив, що згодом буде нас навчати тактичній медицині. І висловив свою повагу до тих, хто прилетів в Маріуполь. Знаєте, якби ми зустрілися за інших обставин, то я з такою людиною, як “Космос”, товаришував би все життя. Не було в ньому зверхності та хвалькуватості. Добродушний, одразу розташовував до себе”.
Близько 23:15 28 липня за межами колонії почувся вибух, а згодом пролунав другий — цього разу вже всередині бараку. Досі не відома точна кількість загиблих, але понад пів сотні.
“Грім” біля світлини “Космоса”
“Всі, хто був ближче до епіцентру вибуху, втратили свідомість. Прийшов до тями, коли мене якийсь хлопець почав трясти за плечі. Запитав, чи живий. А ще подивився на поранення — осколок влучив в живіт. Сказав, що нічим допомогти не може, бо немає ніяких медикаментів і перев’язочних матеріалів. Порадив притиснути рукою рану, зігнутися і виходити на алею. Але перш ніж покинути барак, я став так само трясти “Космоса”. Богдан не подавав жодних ознак життя, а його обличчя було повністю розтрощене”.
Після лікування відправили в “яму”
Загиблих винесли з барака на вулицю, а поранених на “Уралах” відвезли в лікарні Донецька. “Грім” лікувався 4 місяці, а на початку грудня його відвезли в Горлівське СІЗО. В’ячеслав розповів, що він мобілізований в “Азов” і прилетів на гелікоптері в Маріуполь. Тому його з іншими бійцями полку тримали в “ямі”, тоді коли інші військовополонені перебували в бараках.
“Це ДІЗО — дисциплінарний ізолятор. Там я пробув шість місяців. А потім пішов великий наплив “азовців”, яких етапували з Донецького СІЗО в Горлівку. У кого було мало татуювань або на кого не було заведено справ, тих почали з “ями” підіймати в бараки”.
“Тут вже було трохи легше, бо били менше та рідше. До того ж можна було під час прогулянок побачити небо.”
В бараку “Грім” пробув до 24 жовтня 2023 року.
“Формували на етап тих, хто відмовився співпрацювати з адміністрацією. Назбирали близько сотні неугодних, серед них більшість були “азовці”, а також морпіхи, “айдарівці” тощо. І всіх відправили в Донецьке СІЗО під приводом, що вони бунтарі. І вже там почалося веселе життя”.
В’ячеслава Таращева звільнили з полону 14 вересня 2024 року. За чотири місяці до цієї довгоочікуваної події його перевели до Кіровської виправної колонії.
Це Дарина – племінниця В’ячеслава, вона регулярно виходила на акції, борячись за свободу рідної людини
“І почалися обміни. Наприкінці червня був невеликий, потім в липні. Виходили хлопці з мого отряду. Потім на День Незалежності звільнили строковиків. І це нас настільки надихнуло, всі перебували в очікуванні, що ми вже точно наступні”.
Мабуть, Україна від вас відмовилася…
“Грім” згадує, що тих, кого звільняли незадовго до обміну обов’язково викликали на “співбесіду” з Федеральною службою безпеки.
“Розмова була короткою — хто ти, звідки. Буквально пару хвилин, чиста формальність. А ще їх цікавило, чи піду воювати після того, як мене обміняють. Коли я повернувся в камеру, хлопці сказали: “Готуйся, скоро будеш на волі”. Ця розмова була в середині серпня, і далі тиша. 28 серпня мене знову викликають в штаб, спілкуються вже місцеві, мовляв, що будеш робити після звільнення. Нічого, кажу, буду працювати, робити ремонти, час з родиною проводити. Знову до своїх, а вони — тепер точно подадуть на обмін. Мене і ще 11 хлопців, які теж були на “співбесіді”, повели в ДІЗО. Здебільшого це були “азовці” з розвідки, ще по одному з “Айдару” і маріупольської поліції. Дають українську форму, яку зняли з нових полонених. Ми переодягнулися, а інспектор каже, що ми в списках на обмін”.
Дарина на одній із акцій на підтримку військовополонених
Проходить день, другий, третій, тиждень, ще один. Окупанти кажуть нашим військовополоненим: “Мабуть, Україна від вас відмовилася”.
“Говорять, що зірвався обмін, що нас із “ями” будуть знову піднімати в барак. Ми щодня говоримо про обмін — одні сподіваються, що він таки відбудеться, інші вже зневірилися”.
13 вересня відкриваються двері в камеру і називають прізвища. Серед них і Таращев. З “ями” тоді вийшло дев’ятеро, троє хлопців так і не почули своїх прізвищ.
14 вересня 2024 – день обміну. “Грім” посередині
“Поки чекали автозак, до нас ще привели людей. Загалом нас стало 18. Везли спочатку автозаками, потім літаком та автобусом. Страшно було, що нас покатають і повезуть знову в колонію. Один зі звільнених разом з хлопцями розповідав, що його так чотири рази возили і повертали. І нарешті п’ятий став для нього дійсно щасливим. В автобусі нам дали пакети з їжею, як сказали, то від лукашенка. Там були солодощі різні, фрукти. Ми скільки могли поїли, а вже коли пересаджувалися в наш автобус, то на лінії розмежування ці сухпаї залишили, як і весь одяг. Не хотілося в нове життя тягти щось зі старого”.
“Грім” з дружиною і ще одним добровольцем “Добряком”, історію якого розповідали Свої
Полон підкосив здоров’я — став погано чути і бачити
“Грім” каже, останні три місяці у них як такого інформаційного вакууму вже не було. В Кіровську виправну колонію до них приходили нові полонені, які розповідали свіжі новини. Тому хлопці вже знали про Курську операцію, що росіяни знищили Авдіївку, Бахмут, а також про те, що загалом коїться у світі.
В’ячеслав з Іриною
“Звісно, полон позначився на моєму здоров’ї. В тілі залишились осколки, загалом вони мене не турбують, лише один в паху (В’ячеславу вже зробили операцію і витягли цей осколок — Свої). Інші вже вжилися в кістки, лікарі казали, що краще їх вже не діставати. Під час вибуху в Оленівці отримав контузію, через це праве вухо погано чує, і зір на правому оці дуже сильно впав. Через побої в полоні забиті ноги та плечі. Зараз відновлююся, проходжу реабілітацію. Постійно снились жахи, але не пов’язані з Оленівкою чи полоном, а нещодавно почала снитися війна…”.
