Десятки кубів в центрі Хмельницького, на них фотографії загиблих захисників та захисниць з початку повномасштабного вторгнення російської армії на територію України. Сюди часто приходить Тамара Яніна з 4-річним сином Назарієм. На одній зі світлин — чоловік та батько, Олексій Янін на псевдо “Індєєц”. Він був військовослужбовцем окремого загону спеціального призначення “Азов”. Повномасштабне вторгнення снайпер та розвідник зустрів в Маріуполі. Він загинув в ніч на 7 квітня 2022 року: в човен, на якому Олексій з побратимами перепливав з одного берега на інший поблизу “Азовсталі”, влучив російський снаряд. Тіло і досі не знайдено.
Не помилилася, Олексій — моя людина
Олексій і Тамара познайомилися 17 березня 2017 року — це їхня перша спільна дата. Далі буде ще весілля, народження сина. І дата, яка розділить життя Тамари на “до” та “після”.
Тамара тоді написала: “Ви мені цікавий, але я вас побоююся, у вас дуже брутальні фотографії”. Через тиждень вона зрозуміла, що закохана. А в середині квітня вже їхала через пів країни на зустріч своєї долі. Знайомство і перше побачення сталося в Бердянську: туди Олексій приїхав з бази, яка розташовувалася в селищі Юр’ївка, а Тамара — з рідного Хмельницького.
“І не помилилася. Як тільки побачила Олексія, одразу зрозуміла — він моя людина”, — каже Тамара. Теж самі почуття були й у чоловіка.
Весілля на Хортиці за давніми традиціями
Тамара 12 років збирає українські строї: в її колекції понад сімдесят стародавніх виробів, серед яких вишиванки, сорочки, казімельки, кептарики, намиста, тощо. Вона пам’ятає, коли в колекції з’явилися перші речі. Це сталося 28 серпня 2011 року, тоді Тамара поїхала у Тернопіль на святкування Дня міста і потрапила на ярмарок, де серед іншого продавали старовинний одяг. Додому вона їхала з двома сорочками та спідницею-обгорткою. За ці речі Тамара віддала 500 гривень.
“Олексію подобалося моє захоплення. Завжди підтримував, коли я влаштовував фотосесії або виставки. Жодного разу не сказав “оце не купуй, не витрачай гроші”. Навпаки, коли в сімейному бюджеті були зайві кошти, заохочував купляти новий екземпляр для поповнення колекції. Я купувала в основному жіночі речі, щоб можна було одягнути на себе. І тоді постало питання, як правильно етнографічно їх носити? З того почалося моє маленьке особисте дослідження: елементи строю, звідки речі, як їх носити у повсякденні та на свята. Потім купляла книги, за ними вчилася і вишивати, і складати строї”, — згадує вона.
Коли молодята вирішили одружитися, відразу визначилися — гучного весілля не буде. Офіційно вони розписалися у серпні 2017 в Запоріжжі, в рідному місті Олексія. А святкували за старовинним українським обрядом на острові Хортиця. Вона одягнена в українській стрій зі своєї колекції, на ньому вишиванка, яку Тамара власноруч впродовж двох місяців вишивала спеціально для цього святкового дня.
“Нам запропонували, щоб нас повінчав волхв. Ми обрали сакральне прадавнє святилище на острові, і провели церемонію. Ми були у вінках, нас проводили через калинові ворота, мене на кожуха садили, рушником накривали, потім ми по ньому ходили, запалювали родинний вогонь. Церемонія тривала дві години, а мені здавалося, що пролетіла як одна мить”, — розповідає Тамара.
Фанат, спортсмен, військовий
На момент знайомства з Тамарою чоловік вже був чинним військовим. Влітку 2014 року він повернувся зі змагань, а на нього чекала повістка з військкомату. Але за словами Тамари, він і без призову пішов би у військо.
“Його відправили у 54 механізовану бригаду. Два місяці у Волинській області перебував на навчаннях. Далі бойові виїзди, а через рік, в кінці вересня 2015-го, був мобілізований. А вже 5 жовтня, на свій день народження, Олексій був у складі полку “Азов”, а саме у снайперському відділенні, як і мріяв. Виходить, що вдома він пробув менше ніж тиждень”, — каже Тамара.
Спорт в житті Олексія з’явився у 9-річному віці. Це була боксерська секція. За досягнення у батьківській квартирі й досі зберігаються медалі та грамоти за перемоги. В він юнацтві займався регбі, боротьбою, дзюдо, тхеквондо, карате.
“Він спорт любив, в ньому він самореалізовувався. І постійно казав, що спорт, то моє здоров’я. З двадцяти років не вживав алкоголь, ніколи не палив, наркотики не пробував. При цьому був ультрас запорізького футбольного клубу “Металург”. Був доволі культовою особистістю у 2000-х на фанатському секторі”, — розповідає дружина.
У віці 23 років став займатися муай-тай, інакше кажучи, тайським боксом. Дуже довго та настирливо робив кроки до перемоги і у 2014-му став чемпіоном світу.
“Олексій здобув перемогу в тому віці, коли більшість бійців вже закінчують кар’єру. Він зізнавався, що йому було важко, але продовжував лупати скелю заради жаданого чемпіонства. До слова, в “Азові” були всі умови для тренування, тому Олексій самостійно займався, та ще і хлопців навчав тайському боксу”, — каже Тамара.
До вагітності Тамара хотіла бути ближчою до коханого й переїхати в Маріуполь. Але Олексій відкинув ту ідею. Проте, коли пара дізналася про поповнення – поїздки на Донеччину припинилися. До того ж, в Олексія закінчувався контракт.
Звільнився “Індєєц” у січні 2019 року, за місяць до народження дитини. Хлопчика назвали Назарієм. Олексій обожнював сина, максимально приділяв увагу його вихованню, з коханою дружиною намагався проводити якомога більше часу. Але його, як справжнього бійця, тягнуло у військо.
“Олексій продовжував марити “Азовом” і через рік і 5 місяців після народження сина повернувся до побратимів в Маріуполь. Я важко прийняла його рішення, але вплинути ніяк не могла. Олексій не міг бути осторонь, коли гинули його друзі”, — каже Тамара.
Перший час Олексій підіймав тему переїзду, але Тамара навідріз відмовилася їхати в Маріуполь з малою дитиною, в місто, де вона нікого не знає. В правильності свого рішення Тамара переконається 24 лютого 2022 року.
На що це схоже? На пекло на землі!
Повномасштабне вторгнення Олексій Янін зустрів виходячи з потяга на залізничному вокзалі Маріуполя: “азовця” терміново викликали з відпустки, дружина з сином, якому на той момент було 3 роки, залишилися в Хмельницькому.
Поки в Маріуполі був зв’язок, то комунікація між подружжям відбувалася шляхом телефонних дзвінків Але Олексій одразу попередив — дзвонити буде він, щоб дружина не відривала від бойових завдань.
“Голос його тоді був оптимістично налаштований, казав, що вони ворогів рубають, що росіяни всі тут поляжуть. Після зникнення мобільного зв’язку, листувалися в соцмережі, бо у них був “Старлінк”
“10 березня під час спецоперації, в результаті якої був знищений генерал-майор російської армії, Олексій отримав поранення. Про це я дізналася тільки через 5 днів через київський штаб “Азову”. Подзвонив Олексій з чужого акаунту 21 березня, вже тоді він перебував у шпиталі на “Азовсталі”. Я питала, коли ж буде евакуація, ти ж поранений, а Олексій казав, що навкруги пекло і про евакуацію мова не йдеться”, — Тамара згадує ті розмови.
І голос вже пригнічений, бо кожного дня один за одним гинули його побратими. Тамара одного разу запитала у коханого: “Льоша, а на що це подібне? Це так, як було у 2014 році?” На що отримала відповідь: “Не можу ні з чим порівняти. Ми, військові, самі в шоці від того, що тут відбувається. Це пекло на землі. Тут куча цивільних, переважно жінок з дітьми та старих людей і росіяни нікого не жаліють”.
“Я вже ніколи не дізнаю, які жахіття довелося пережити коханому, бо він мене оберігав. Все, що мені відомо, то зі слів його побратимів, яким вдалося вижити в Маріуполі й вийти за обміном з полону. І голосові повідомлення не надсилав, щоб я не чула вибухів чи крики поранених людей”, — припускає Тамара.
Про загибель дізналася з соцмережі
Олексій загинув в ніч на 7 квітня. Про смерть свого чоловіка Тамара дізналася випадково двома днями потому. Через допис в соціальній мережі, який опублікував товариш. Там було два слова: “Загинув “Індєєц”. І фото Олексія Яніна.
Всі ці дні Тамара писала чоловіку, але повідомлення так і залишалися непрочитаними. Жінка себе заспокоювала, що розрядився телефон і немає змогу його підзарядити. Останній раз “Індієць” був в мережі 6 квітня о 19:56.
“Потім подзвонили з Патронатної служби та повідомили про загибель Льоші. Не пам’ятаю, як пройшла ніч після почутої новини. Поклала Назарчика спати, а далі все як в тумані. тільки пам’ятаю, що плакала і при цьому відмовлялася вірити з загибель коханого. Наступного ранку відвезла сина подрузі, а сама вирішила знайти людей, які або підтвердять мені загибель Льоші, скажуть, що бачили його труп, або дадуть йому слухавку, бо у нього дійсно розрядився телефон. Я стала писати навмання всім, хто теоретично мав знати Олексія, бо за всі ці роки у мене не було жодного контакту його побратимів, мій телефон знала тільки Патронатна служба “Азову”. Писала всім, хто зробив репост того допису, але результатів не було. І лише під вечір я додумалася написала дружині побратима, який раніше звільнився з підрозділу. Вони разом із Запоріжжя, знайомі ще з юнацьких років. І вона підтвердила загибель мого чоловіка”, — зі сльозами розповідає Тамара.
В той день вона написала купу повідомлень своєму коханому. Все те, про що не встигла йому сказати при житті. Кожного ранку Тамара відводила сина в дитячий садочок, приходила додому, лягала на ліжко і безперервно плакала. Просила, щоб прийшов уві сні, але Олексій жодного разу не наснився дружині.
Хлопці з “Азовсталі” бачили, як загорівся човен
Вже згодом стало відомо, що вночі бійці по річці Кальміус перепливали з одного берега на інший поруч з металургійним заводом “Азовсталь”. Човен був нашпиговано вибухівкою, бо хлопці пливли на бойове завдання — мінувати ворожі позиції.
“На мосту стояла російська установка, яка пускала протитанкові ракети. Перша пройшла повз. Льоша з побратимами по рації це передали тим, хто був на землі. А слідом друга ракета. Вона влучила в човен, коли він був у гирлі Кальміусу, вже майже у морі. Хлопці з “Азовсталі” бачили, як загорівся човен. Ті, хто повинен був зустрічати човен на протилежному березі, по рації викликали “Паштета” (Роман Потішка повномасштабне російське вторгнення зустрів у Маріуполі на посаді командира 3-ї бойової групи полку “Азов” — Свої), а він не відповідав. Вони одразу направили квадрокоптер з тепловізором, щоб дізнатися, чи є хто живий. Ще зранку запустили квадрокоптер, але від човна з людьми нічого не залишилося”, — розповіла Тамара.
Наприкінці серпня цього року рідним вдалося поховати бійця на псевдо “Паштет”, який був в одному човні з “Індєйцем”. Його тіло прибило до берега. Ідентифікувати вдалося за збігом ДНК. На жаль, тіла Олексія Яніна досі немає. Цей факт їй було ще важче прийняти, аніж смерть чоловіка, якого вона не зможе поховати достойно, як справжнього героя.
Тамара з сином біля кубу
Куб — місто зустрічі сина з батьком
Тому єдиним містом зустрічі залишається куб зі світлиною. Але, за словами Тамари, це більше для сина, бо поспілкуватися з коханим вона може в будь-коли. Наприклад, дивлячись у небо, гортаючи фотографії або перечитуючи листування в соціальних мережах.
“Зазвичай, увечері просить прогулятися до куба. Підійде до світлини, обійме, поцілує і далі по своїм дитячим справам побіжить. А вже після прогулянки йому стає сумно. Я гадала, що все найважче залишилося торік, але помилялася. Сину дедалі все складніше. Назарчику важче переживати втрату тата, мені важко спостерігати за його стражданнями. Я бачу сльози дитини та нічого не можу з цим зробити. На жаль, я не можу забрати з його маленького дитячого серця цей великий нестримний біль. Знайшла для сина дитячого психолога, щоб Назарчику допомогли зняти напругу, тривожність, щоб зі сторонньою людиною поспілкувався про те, що його турбує, сподіваюся, сину це піде на користь”, — поділилася Тамара.
Жінка зневірилася, що коли-небудь буде збіг ДНК
“Були думки, щоб після деблокади поїхати в Маріуполь, винайняти водолазів для пошуку тіла. Але зараз розумію, щоб від нього вже нічого не лишилося, бо іншим рідним вже повернули руку чи ногу, а у нас тиша”, — каже Тамара.
Надії немає, але у Тамари є бажання приїхати в Маріуполь. Звісно, тільки коли він буде звільнений. І подивитися на той берег, де загинув її чоловік. Сподівається, за своє життя хоча б раз там побувати. І саме 7 квітня, в день, коли Олексія не стало.
Пісня на ювілей “Індєйца”
5 жовтня Олексію Яніну мало виповнитися 40 років. До цієї дати гурт “Rock-H” випустив пісню під назвою “Таткова любов”. Авторами композиції є подружжя із Закарпаття: лідер рок-гурту Віктор Янцо створив музику, а слова написала авторка пісень, співачка, продюсерка та менеджерка рок-колективу Ірина Янцо.
Музиканти особисто Олексія не знали, проте вони давно товаришують з Тамарою. Вона допомагала Віктору з Іриною з елементами народного вбрання для їхніх кліпів.
“Віктор створив мелодію ще на початку повномасштабної війни. Згодом Ірина побачила відеозвернення мого чоловіка до Назарчика, яке він записав теж ще до великої війни. Це звернення я раніше виклала в соцмережу. Тоді в Ірини виникла ідея на основі цього відео скласти текст. Що й, врешті решт, вона втілила у життя. Цікаво, що в пісні є рядок про ріку. Ірина коли писала текст, ще не знала, що Олексій загинув, перепливаючи річку у човні”, — зазначила Яніна.
За словами Тамари, її чоловік боявся старості… Олексію Яніну на псевдо “Індєєц” назавжди 38 років.
