Віталій Литвин мріяв подорожувати й об’їздити пів світу зі своєю коханою Уляною. Проте всі плани на майбутнє зруйнувала велика війна. Коли російська армія розпочала повномасштабне вторгнення, Віталій був у Маріуполі разом з побратимами окремого загону спецпризначення “Азов” Національної гвардії України. Військовослужбовець на псевдо “Кадет” був водієм, в його обов’язки входила евакуація поранених та загиблих.
16 травня 2022 року “Кадет” вийшов за наказом вищого військового керівництва в полон. Його разом з іншими оборонцями Маріуполя привезли на окуповану Донеччину — в Оленівську колонію. Тут у ніч на 29 липня внаслідок теракту, який влаштували росіяни, загинуло понад 50 бійців, ще сотні дістали поранення різного ступеню важкості. “Кадет” втратив багато крові і помер дорогою до лікарні, його везли в Донецьк. Віталія Литвина поховали у Павлограді рік тому. Нещодавно наречена Уляна Осіння на честь дня народження “Кадета” відкрила збір, аби допомогти підрозділу, де служив Віталій.
Потрапив до омріяного “Азову”, працював водієм
Віталій Литвин народився у Павлограді Дніпропетровської області. Після закінчення 9 класу навчався у Павлоградському коледжі Національного технічного університету “Дніпровська політехніка”. Потім вступив до Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Віталій був старостою групи, лідером, мотиватором для всіх.
Віталій та Уляна познайомилися в їхньому рідному Павлограді. Разом ще зі школи.
“Мені тоді було 13 років, Віталіку — 16. Я перейшла в школу, де він навчався”.
Віталій і Уляна разом ще зі школи
Згодом закохані переїхали до Харкова: Уляна опановувала спеціальність юристки, а Віталій параллельно з навчанням працював таксистом, бо дуже любив кермувати.
“Крім мандрів, Віталік мріяв стати військовим. Якось у червні 2021 року він заявив, що хоче собі шеврон “Азову”, тому буде намагатися потрапити до лав цього славетного підрозділу. Показував в YouTube, як бійці полку тренуються і проходять курс бойової підготовки”.
Свого часу Віталій був у “Правому секторі”, Національній дружині, військово-патріотичному клубі “Сокіл “, брав участь у різних змаганнях. Але в бойових діях участі не брав.
А у серпні 2021 року Віталік вже був на базі полку в Урзуфі. Але щоб отримати омріяний шеврон, треба було пройти “Курс молодого бійця” (КМБ), який тривав місяць.
“Але коли Віталік пройшов КМБ, він безмежно радів. Був неймовірно щасливий, бо збулася його мрія.”
В “Азові” обрав посаду водія. Уляна вважає, “Азов” — його найкращий вибір в цьому житті, бо служба у полку, за словами жінки, змінила Віталія на краще.
Був поранений в ногу, але втік зі шпиталю
Уляна була вперше і востаннє у Маріуполі, коли приїздила до коханого, на початку 2022 року. Тоді вони побули разом лише кілька днів, а 6 лютого 2022 Віталій провів Уляну на залізничний вокзал і вона поїхала до Харкова, готуватися до другого семестру — тоді дівчина навчалася на 5 курсі. Більше вони не бачилися.
“Повномасштабну війну ми зустріли в різних містах. Навіть не знаю чому, але 24 лютого я погано спала і прокинулася о четвертій ранку. А через пів години всю країну почали обстрілювати й бомбити. Одразу написала Віталіку: “Ти живий?”. У відповідь отримала: “Так, Маріуполь обстрілюють “Градами”. Іноді він дзвонив, це ще на початку, а так здебільшого листувалися в соцмережах”.
28 лютого зв’язок обірвався, і лише 13 березня Віталій написав, що у нього поранення ноги. І що він втік зі шпиталю, вирішив стояти з хлопцями до кінця, що ніколи їх не кине. Майже щодня Уляна отримувала від коханого смски: “Привіт. Я тебе дуже люблю, сумую. У мене все добре”. Більше “Кадет” нічого не розповідав.
Віталій “Кадет” Литвин у Маріуполі
“Навіть будучи в оточеному Маріуполі, Віталік писав: “Якщо виживу, піду далі воювати”. Поважаю його вибір. Це вибір справжнього чоловіка”.
Виконала його прохання — отримала водійське посвідчення
Востаннє з Маріуполя Віталій зателефонував коханій 28 квітня, встиг сказати кілька речень і зв’язок обірвався.
“Кадет” з металургійного заводу “Азовсталь” вийшов у “почесний полон” 16 травня. Цього ж дня від його побратима Уляна отримала селфі свого коханого і кілька важливих для неї слів. Про полон ані слова. Про це дівчина дізналася трохи згодом.
Повідомлення від Віталія для Аліни, надіслане побратимом
“Зателефонував з полону, привітав мене з закінченням університету і попросив отримати водійське посвідчення. Я так і зробила, ще влітку минулого року — 17 червня, на нашу річницю”.
Рідні рік плекали надію, що Віталій живий
Поки Віталій перебував у полоні Уляна написала йому листа про те, як сумує без нього, про плани на майбутнє. “Кадет” ніколи не прочитає його, бо Уляна лист нікуди не надішле. Він датований 10 липня 2022 року. Через вісімнадцять днів барак, в якому знаходився Віталій Литвин і ще пів сотні українських військовополонених, росіяни підірвуть зсередини.
Цей лист Уляна написала, чекаючи коханого з полону, бо вірила, що зовсім скоро він буде вдома і зможе його прочитати
У ніч на 29 липня у колонії селища Оленівка був скоєний теракт. Росіяни виклали списки загиблих українців, серед яких було прізвище “Кадета”. Віталій Литвин був останнім у списку. Рідні довго сподівалися, що він вижив. У жовтні 2022 російська сторона передала тіла загиблих. Далі батьки здавали ДНК. Перший збіг, згодом — другий.
Тіло Віталія повернули тільки у жовтні 2022
22 липня 2023 року, майже через рік після теракту в Оленівці, Віталія Литвина провели в останню путь у Павлограді. За життя “Кадет” був нагороджений медаллю “За військову службу Україні”, а посмертно — орденом “За мужність” III ступеня.
“Це найсильніша та найрозумніша людина, яку я знала. Він був би кращим батьком, він дуже хотів дітей.”
“Віталік мав повернутися, пройшов Маріуполь, “Азовсталь”, але країна-терорист забрала його життя”.
Ховав у полоні срібний ланцюжок — подарунок від коханої Уляни
Уляна з нетерпінням чекає обмінів, сподівається, що хтось зі звільнених побратимів розповість про Віталія.
“Тільки вони знають, про що у полоні мріяв і що говорив Віталік та якими були його останні слова. Адже хлопці думали, що їх ведуть на обмін, і ніхто не знав, що та ніч у бараку — остання у їхньому житті”.
Один з побратимів “Кадета”, якому пощастило опинитися на волі, поділився з Уляною такими важливими для неї спогадами.
Уляна чекає на повернення з полону побратимів коханого, аби якомога більше дізнатися про його дні перебування у неволі
“Він говорив про Віталіка як про дуже сміливого й безстрашного, особливо для його віку. Як того, хто ніколи та нікому не відмовляв у допомозі або у виконанні завдання. Всі ми знаємо, що існує фактор страху, але у мого коханого, здається, його не було. Він виїздив у найгарячіші точки на території “Азовсталі”, підвозив боєкомплекти та пальне, а також евакуював поранених людей. Він сідав за кермо будь-якої машини та міг з нею впоратися. А пальне він привозив з морського порту, коли там тривали обстріли. Але він нічого не боявся, доставляв його до металургійного заводу”.
Уляні також розповіли, коли Віталій виходив у полон, зміг сховати срібний ланцюжок. То був подарунок від коханої. І в Оленівці під час кожного обшуку цей ланцюжок теж ховав — у роті за щокою.
Голоси зібрані, а Дня скорботи немає
Від рідних військовополонених в Оленівці 11 липня 2023 року на сайті Президента України була опублікована петиція щодо Дня скорботи та вшанування пам’яті захисників.
“Ми — родини захисників України, просимо владу України започаткувати на державному рівні 28 і 29 липня днями скорботи та вшанування пам’яті захисників, страчених внаслідок теракту в колонії №120 смт Оленівка. Ми хочемо, щоб ці дні пам’ятали українці через покоління, щоб віддавали шану військовим, які обороняли місто Маріуполь та за наказом вищого військового керівництва України вийшли із заводу “Азовсталь” у період з 16 по 20 травня 2022 року, і всупереч домовленості та гарантії збереження життя та здоров’я, були вбиті росіянами”, — йдеться у тексті петиції.
Петиція набрала необхідних для розгляду 25 000 голосів. Однак родичі отримали лист ймовірної відмови внести до порядку денного сесії Верховної Ради проєкт Дня вшанування пам’яті захисників та захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. Причина — встановлення додаткової комемораційної дати може переобтяжити наявний календар пам’ятних дат.
Відповідь на петицію
“Відповідь виявилась нестерпною для усіх нас. Нам, м’яко кажучи, відмовили. Скільки кіл пекла ще маю пройти? Боротьба за деблокаду, боротьба за евакуацію з “Азовсталі”, боротьба за полоненого нареченого, боротьба за повернення тіла з Оленівки, а тепер — боротьба за День жалоби.
Уляна та інші рідні загиблих у Оленівці прагнуть, аби в Україні з’явився День жалоби за вбитими у полоні
Я стільки разів давала інтерв’ю, в яких зверталася до Володимира Зеленського, але все виявилося марно. Ані мене, ані інших рідних страчених українських військових не почули”.
Пів мільйона на честь “Кадета”
На честь свого вбитого коханого Уляна Осіння організувала масштабний збір. Її мета — 500 000 гривень. До свого збору Уляна запрошує друзів і знайомих.
“Мій Віталій народився 5 червня. Йому мало виповнитися 26 років, але назавжди 24. Його звільнені побратими мені розповіли, що у день народження Віталіку дали подвійну порцію каші. І він від того був неймовірно щасливий”.
Всі зібрані гроші Уляна передасть бригаді “Азов”, підрозділу, де служив “Кадет”. Не проходьте повз і не будьте байдужими, підтримайте цей важливий збір.
Підтримати збір: https://send.monobank.ua/jar/A2tNgJfGkg
У травні 2023 у Києві Уляна бігла за загиблого коханого
“До повномасштабної війни ми мріяли про весілля, про дітей і про власну квартиру в Маріуполі. Потім я мріяла дочекатися коханого спочатку з Маріуполя, потім з полону. А тепер єдина мрія — щоб усі винні були покарані, хто влаштував цей страшний теракт”.
