Більш як рік до повномасштабної війни Сергій Хаванських жив цивільним життям, але залишався резервістом “Азову”, до цього служив солдатом у відділі радіотехнічних засобів розвідки. Разом з дружиною Аріною жив у Мелітополі, звідки сам родом. Займався 3D-моделюванням і 3D-друком. А вранці 24 лютого 2022 року зібрав речі й поїхав на підмогу побратимам до Маріуполя. Пройшов запеклі бої за місто та оборону на “Азовсталі”, але загинув у російському полоні. Сергій Хаванських — один із загиблих у Оленівці, де росіяни у ніч на 29 липня 2022 влаштували теракт, підірвавши барак з українськими військовополоненими. Та поховати “Ковбоя” рідні змогли тільки 1 червня 2024 року. У київському крематорії зібралися рідні, побратими, друзі “Ковбоя”. Сергію Хаванських назавжди 37 років.
У перший день війни поїхала за кордон
З Аріною Хаванських, дружиною “Ковбоя” зустрічаємося в одному з торговельних центрів Києва. З рідного Мелітополя, окупованого російськими військами з 1 березня 2022 року, вона поїхала в обід у перший день повномасштабного вторгнення. Прихисток знайшла в Празі, але ненадовго. Аріна повернулася в Україну одразу ж після теракту в Оленівці.
Аріна Хаванських
“Як зараз пам’ятаю: до мене приїхала мати Сергія і сказала, щоб я швидко збирала речі і їхала якомога далі. Я спочатку намагалася опиратися, але Олена Павлівна наполягала, адже не відомо, чого чекати від ворога і що він може зробити з дружиною “азовця”. А на той момент російські солдати вже були за 20 кілометрів від міста”.
На одній хвилі, попри різницю у віці
Аріна і Сергій познайомилися у 2018 році у Мелітополі. У них було багато спільних друзів і знайомих, бо Сергій тоді був у складі нового бойового підрозділу, яким керував Андрій Білецький, нині командир Третьої окремої штурмової бригади. Аріна — секретарка в місцевому осередку Цивільного корпусу “Азову”, громадсько-політичного руху правої направленості, що утворився навесні 2015 року з проукраїнських активістів на базі прихильників полку “Азов”. Сергій був старшим за Аріну на 14 років, але цю різницю у віці вони не відчували.
“У нас не було такого, що я для Сергія — мале дитя, а він для мене — тато. Нам разом було цікаво, комфортно, весело. Ми були на одній хвилі.”
У цивільному житті друкував зброю
На початку 2021 року Сергій звільнився з “Азову” — 5 січня у нього закінчився контракт. За словами дружини, командир намагався залишити “Ковбоя” у війську, бо Хаванських був талановитим інженером і конструктором — проєктував безпілотні літальні апарати (БпЛА). Але чоловік був категоричним у своєму рішенні — він хотів побути цивільним, адже у війську “Ковбой” з осені 2017 року.
“Цивільним життям коханий пожив трохи більш як рік. За цей час він став приватним підприємцем, заснував власну справу. Сергій у спеціальній інженерній програмі моделював, а потім на 3D-принтері друкував в оригінальних розмірах пістолети, бластери та автомати з різних комп’ютерних ігор. І все це реалізовував на міжнародних платформах Etsy та Ebay. Здебільшого його вироби мали попит серед американців. Мені у спадок від коханого дістався 3D-принтер. І це дало мені поштовх продовжити справу Сергія. Вже деякий час друкую для армії”.
Аріна і Сергій одружилися 11 червня 2021 року. На весіллі були тільки рідні й друзі. Запрошували також побратимів “Ковбоя”, але за декілька днів до весілля хлопців відправили на Світлодарську дугу. Подружжя забрало додому кота, підібрали його на березі Азовського моря. За декілька місяців до повномасштабної війни стали все частіше думати про поповнення в родині.
Перед повномасштабною війною Аріна і Сергій думали над поповненням родини
“Перед весіллям зустрічалися два роки, а у шлюбі були 8 місяців. А потім сталося повномасштабне вторгнення, і Сергій, будучи резервістом “Азову”, вранці 24 лютого взяв речі й поїхав до Маріуполя. Туди, де на нього чекали побратими”.
Востаннє бачились о дев’ятій ранку 24 лютого
Аріна згадує, напередодні великої війни Сергію зателефонували з частини — надійшов наказ прибути на базу в Урзуфі до 18:00 24 лютого. Після дзвінка “Ковбой” одразу став збирати речі.
“О п’ятій ранку ми прокинулися від вибухів у Мелітополі, росія почала бомбити наш військовий аеродром. А вже о дев’ятій Сергій виїхав з дому.”
“Ще десь за місяць він розмовляв зі своїм командиром і домовився, що приєднається до своїх. Так і сталося, Сергій поїхав саме до хлопців, з якими служив до звільнення”.
Крім форми та шолома, ще із собою взяв улюблений дробовик, принтер і розхідники до нього. За словами Аріни, чоловік сподівався, що в Маріуполі зможе моделювати та друкувати необхідні деталі для знищення ворога з дронів. Але він, як і інші воїни, не очікував, що вторгнення буде такого масштабу і що Маріуполь так скоро опиниться в блокаді.
Завантажив все це в позашляховик, який, за словами Аріни, старший за Сергія, але то була суперавтівка, і з побратимом вирушив до Маріуполя.
“Одразу після прибуття написав, що видали зброю, спальник, каремат. І що зараз йде відпочивати, бо скоро виїзд на бойові позиції. Наскільки мені відомо, то спочатку Сергій був на Правому березі міста, в Приморському районі. Ми там коли ще зустрічалися, винаймали квартиру”.
Психика не витримала і він кілька годин плакав на “Азовсталі”
“Ковбой” намагався дружині поменше розповідати про жахіття, які коїлися в Маріуполі. Аріна пам’ятає всі їхні розмови. Одна з них була в середині березня, коли українські та російські військові вели бій на відстані 10-15 метрів.
З розповіді Сергія Хаванських своїй дружині:
“Ти просто за кут дому повертаєш і все, тебе можуть просто пристрелити. Тобто це нормально було. Заходиш в під’їзд, там на сходах сидить росіянин, з автоматом на двері виглядає. І тут вже хто перший вистрелить.”
“А в підвалі однієї з багатоповерхівок в одній частині жили наші хлопці, а в іншій лежали їхні побратими. Ось так, один на одному, в стовпчик. А я тут буквально в двох метрах від них лежу…”
Після прориву на “Азовсталь” Сергій одного дня зателефонував дружині й став перераховувати позивні — їхніх спільних друзів та знайомих, які загинули.
“А потім попросив у когось цигарку, якомога далі від усіх знайшов побиту автівку, заліз туди. Закурив і розплакався. Його психіка не витримала від такої кількості втрат близьких людей. Сергій не вважав, що коли чоловік плаче, це його слабкість. Навпаки, коли чоловік плаче, особливо за своїми друзями та побратимами, це прояв мужності”.
“Ковбой” казав, що війна знімає з людей маски. На фронті ти бачиш людину, ким вона є насправді. Вилазять різні пороки. Попри це, він обожнював військову справу і кайфував від неї.
“Він мене ставив не нижче за військову службу і не вище. Для нього військова служба і я, можна сказати, були на одному рівні. Сергій вміло тримав баланс, тому у наших стосунках була гармонія”.
Вірив, що полон його врятує
Коли стало відомо про вихід з металургійного заводу у полон, у Сергія був максимально піднесений настрій. Він дійсно повірив у те, що це полон під гарантіями і його дійсно обміняють.
“Сергій мені писав, що скоро побачимось, скоро буде вдома. Він дійсно в це повірив…”
Останнє повідомлення Сергія Аріні перед виходом у полон з “Азовсталі”
Ніхто навіть уявити не міг, якими жорстокими можуть бути росіяни. Щоб закрити в бараку сотні військовополонених і стратити їх, підірвавши приміщення.
“Я пам’ятаю все погодинно. 29 липня приблизно о другій годині дня я побачила новину, що нібито українські військові обстріляли бараки з військовополоненими. Я знала, що в Оленівці знаходиться Сергій, але я не розуміла, чи був він саме в тому бараку. У мене одразу паніка, сльози, істерика. Друзі намагалися заспокоїти, бо офіційної інформації не було”.
Вранці 30 липня Аріну розбудив дзвінок. Телефонувала дівчина побратима її Сергія.
“Питає, чи бачила я списки. Я вже зрозуміла, про що йдеться — списки загиблих і поранених в тому бараку в Оленівській колонії. Мій Сергій в тому списку загиблих був під номером три. У мене почалася істерика, я ридала і вила від горя й болю. Потім я взяла себе в руки, зателефонувала нашому спільному, кращому другу Антону, який теж був в “Азові”, але давно звільнився. Він порадив не вірити тим спискам, які були опубліковані в російських пабліках і дочекатися офіційної інформації від української сторони”.
Впізнала коханого по зубах
У січні 2023 брат і мама Сергія здали ДНК-матеріал. А в середині лютого Аріна прокинулася зранку, а в голові думка — Сергія немає серед живих. Не треба чекати, його вбили. У травні родина отримала перший збіг по ДНК, у червні — другий.
Аріна ходить на акції в підтримку військовополонених
“Я попросила надіслати фотографію Сергія, хотіла впевнитися, що то саме він. Від мого коханого мало що залишилося, але його зуби я впізнала одразу. Не було ніяких сумнівів — то був мій Сергій. А ще до того, як отримала фото, з мамою Сергія вирішили провести міжнародну експертизу ДНК в Гаазі, звернулись до адвоката. Поки оформлювали документи, надіслали фотографію. І мені ця експертиза вже стала непотрібною. Вже думали почати організацію церемонії прощання та кремації, але адвокат попросив почекати. Бо ще кілька родин хотіли зробити цю міжнародну експертизу. Пояснив, коли справа дійде до судів, а саме до Європейського суду з прав людини й Міжнародного кримінального суду, російська сторона може сказати, що вони не довіряють українським лабораторіям і експертизам. І якщо в Гаазі підтвердять український результат, то можна буде поховати. Сказали почекати 3-4 місяці, а минуло аж дев’ять. Весь цей час тіло Сергія зберігалося в рефрижераторі у столичному морзі №1”.
Кремувати, прах висипати в землю і там посадити дерево
Ще у 2019 році на Світлодарській дузі Сергій був на волосинці від смерті.
“Написав, що їдуть в магазин. А через 15 хвилин в той самий будинок, де базувалися, було влучання. Казав: “Якби не виїхали в той магазин за цигарками, то там і загинули б. Дивись, якщо я дійсно б тут загинув, як зі мною вчинити. По-перше, не треба мене відспівувати, ховати, хрести ставити, нічого не треба. Тіло кремувати, а прах висипати в землю і посадити дерево”. Коли прийшов другий збіг, Олена Павлівна, мати Сергія, запитала про поховання. І я все розповіла, як це свого часу заповів Сергій”.
Наші буденні вечори — тепер найдорожчі
Аріна з теплом згадує їхні поїздки до заповідника “Кам’яна Могила”. Обов’язково кілька разів на тиждень вони усамітнювалися там від усіх. Їли піцу або шаурму та насолоджувалися природою українського степу. Це було їхнім місцем сили.
“Йшли на високу точку, залазили по цьому камінню, сиділи й просто дивились на поля, на ліси, на дерева, на річку. І розмовляли про все. Дійсно це такі моменти, які після загибелі Сергія залишаються найдорожчими. Це вже я зараз розумію. А на той момент це було так буденно — кудись поїхати з чоловіком”.
За два місяці до повномасштабної війни подружжя щовечора дивилось улюблений серіал. Хоча, як каже Аріна, чоловік не любив серіали, а тоді разом вони дивились їх годинами.
Сергій і Аріна два роки були разом, і тільки 8 місяців у шлюбі
“Сергій вже з Маріуполя розказував про жорстокі бої, як їм важко, але вони продовжують боротися в повному оточенні. А я тоді йому у відповідь написала про те, яка я щаслива, що останні місяці були кожен вечір разом. Тоді це було настільки буденно, а зараз розумію, що ті вечори — найдорожчі, напевно”.
“Ковбой” назавжди в моєму серці
11 вересня 2022 року, у день народження Сергія, дружина зробила татуювання — на грудях червоним слово cowboy. Тоді Аріна ще вірила, що списки помилкові і її коханий не був у “бараку 200”, і він знаходиться в полоні.
“Я повністю була відкрита з Сергієм. Немає такого, що я йому щось за життя не сказала. Він теж був завжди відкритим зі мною. Я завжди йому казала, що безмежно кохаю. Пам’ятаю, якось в розмові сказала Сергію, що у минулих стосунках я теж казала хлопцям, що їх кохала”.
“Але коли в моєму житті з’явився він, то я зрозуміла, що тим хлопцям я брехала…”
Побачив “Ковбоя” у Маріуполі у перший день великої війни і зрадів
Попрощатися з другом і побратимом у київському крематорії прийшов Ілля “Гендальф” Самойленко. Він згадав службу і бої за Маріуполь разом з Сергієм Хаванських.
“Друг “Ковбой” прийшов до нашої першої роти другого батальйону. В найкраще місце, де його таланти й здібності розкривалися так, як він цього хотів. Сергій любив автівки, їздити бездоріжжям, гарну музику. Любив техніку і технології та добре в цьому розбирався. Постійно розвивався в напрямку розробки безпілотних систем.”
“Пам’ятаю безліч годин, які ми разом провели за якісними бесідами про філософію, про культуру, про техніку, про технології, про людські пороки та про людські чесноти. Чесноти, якими був сповнений друг “Ковбой”.
“На початок повномасштабного вторгнення він звільнився, але вже 24 лютого 2022 року я побачив свого друга в Маріуполі. Зізнаюся, що дуже радий був його там побачити.
Сергій з гідністю пройшов бої в Маріуполі, найгарячіші, найзапекліші на Правому березі в секторі “А”. Він вийшов з подвійного оточення в секторі “А”. Все це стало можливим завдяки його професійним навичкам, здібностям та підтримці побратимів.”
Прощання з Сергієм Хаванських
“На жаль, його життя обірвалося через підступні дії росіян. Я хочу, щоб всі пам’ятали — вороги не змогли його подолати на полі бою, тому вчинили такі заходи в Оленівській колонії. Пам’ятаємо! Помстимося!”
