“Мене звуть Влад, псевдо Крижак. В полку “Азов” я розпочав свою службу у 2017 році. На момент повномасштабного вторгнення я перебував на базі поблизу Маріуполя. З 24 лютого я брав участь у бойових діях, спрямованих на захист міста.
26 лютого, під час виконання бойового завдання поблизу Маріуполя, мене було поранено в машині, котрою я їхав у місто. Автоматна черга прошиває машину, пробиваючи праву ногу. Вона одразу “відключилася”, по нозі лилася кип’ятком кров (не очікував, що може бути така гаряча). Я почав тиснути педаль лівою ногою, але в машину влучили з гранатомета. Машина зупинилася. Очікував: втрачу свідомість за 30 секунд, стечу кров’ю за 3 хвилини. Руки та голова лежать на кермі, але поступово усвідомив: не вимикаюсь. Наклав турнікет, виліз з машини та ліг біля неї. Рухатись було важко, бо було дуже боляче.
Я зателефонував сержанту на псевдо Біцуха – повідомив, що поранений і де знаходжусь. Він наказав чекати: в моєму районі працювала ДРГ ворога, не було можливості вирушити туди.
Я пролежав близько шести годин. Мене не могли забрати, ніхто не знав що відбувається і не було наказу забирати. Всі думали, що я, вірогідно, або не вижив, або у полоні – і то вже не я на телефоні. Але сержант Біцуха ризикнув і зробив по-своєму: взяв БТР, хлопців, дочекався поки стемніє. Я постійно втрачав свідомість від втрати крові, аж ось чую звук техніки з нашої сторони. Побачив як Біцуха зістрибнув з БТРа, побіг до мене. Я підсвітив телефоном себе і сказав, що я тут. Мене евакуювали в міську лікарню, а потім – гелікоптером доправили у м. Дніпро.
На операційному столі ходили люди в білих халатах, спершу нічого не міг зрозуміти. Аж ось заходить мій найкращий друг – військовий хірург і каже: “О, привіт. А ми тебе похоронили”. Він мене прооперував і далі я проходив лікування.
Наразі я проходжу реабілітацію – відновлюю ногу, бо за великий період лікування м’язи атрофувались. Також вчуся ходити заново, відчуваю себе малою дитиною, за якою треба постійно дивитися, щоб ніде не впала.
Патронатна служба “Азову” врятувала мене від спроб лікарів затягнути мене на непотрібні операції. Після цього я опинився у реабілітаційному центрі Патронатної служби “Азову” на Івано-Франківщині. Там були виключно азовці, і я був надзвичайно радий опинитися серед своїх, а також побачити, що стільки побратимів змогли вирватися з того пекла. Зараз Патронатна служба “Азову” повністю допомагає мені: забезпечує житлом, транспортом, реабілітацією та всім, що потребую в повсякденному житті, за що я вдячний.
Також я надзвичайно вдячний Біцусі, який своїм вчинком врятував мені життя. Якби не він, то я б назавжди залишився в Маріуполі під тією машиною. Мою вдячність важко описати словами.”
Повернення до нормального життя Крижака та десятків його побратимів було б сильно ускладненим, якби не пожертвування тисяч небайдужих українців. Дякуємо!
Сержант Біцуха загинув 12 березня, захищаючи Маріуполь
Патронатна служба “Азову” «Янголи Азову»
