Львів’янин Петро Гук в “Азові” від самого початку: активний учасник Революції Гідності приєднався до добровольчого підрозділу ще влітку 2014 року. Починав з кулеметника, згодом — сапером, а на момент повномасштабного вторгнення очолював інженерно-саперну службу. Навесні 2022 року з побратимами боровся з російською навалою, був поранений. Разом з іншими оборонцями Маріуполя вийшов за наказом в полон з “Азовсталі”. Його утримували в Оленівській колонії, де російські військові скоїли воєнний злочин, підірвавши барак з українськими військовополоненими. На жаль, старший лейтенант “Кучерявий” був серед тих, хто у ньому загинув. Йому було 49.
Спогадами про Петра Гука зі Свої поділилася дружина Валентина, побратим Костянтин на псевдо “Доктор Хаус” і добра знайома Ольга.
Мав націоналістичні погляди і не зраджував їм
Петро Гук народився в азербайджанському місті Алі-Байрамли, куди його батька відправили працювати на будівництво зварювальником. Через п’ять років сім’я повернулася до рідного Львова. Тут Петро навчався у ліцеї №2. Костянтин — його друг зі шкільних часів, навчалися хлопці в паралельних класах.
“Потоваришували в дев’ятому класі й відтоді багато часу проводили разом. Петро тоді займався веслуванням. Був фізично міцним і витривалим”, — згадує Костянтин.
Після школи Петро з відзнакою закінчив училище за спеціальністю “Бухгалтерський облік”. Потім було навчання в національному університеті “Львівська політехніка”, але його відрахували з третього курсу за політичні погляди.
“Разом вступили в Соціал-національну партію України, яка потім буде відома як Всеукраїнське об’єднання “Свобода”. Ми були ультраправими, мали чітко виражені націоналістичні погляди та не змінювали їх протягом життя”, — зазначив Костянтин.
У мирний час Петро був приватним підприємцем — надавав послуги з електрифікації будинків та обслуговування електромереж всередині будинків. Коли почалася Революція Гідності, закрив ФОП та поїхав до Києва. Гук був у складі Самооборони Майдану.
Петро на Майдані під час Революції Гідності
Щоденна настанова від матері — “Петрусю, бережи себе”
До лав “Азову” Петро приєднався у 2014 році. Костянтин вже точно не пригадує, чи то було наприкінці червня, чи на початку липня. “Доктор Хаус” в рядах “Азову” на кілька місяців раніше, він був першим начальником медичної служби ще батальйону “Азов”.
“Після успішного звільнення Маріуполя тодішній командир “Азову” Андрій Білецький дав відпустку. Я поїхав додому. У Львові зустрівся з Петром. Ми багато спілкувалися, я розповів про службу, і друг попросив взяти його в “Азов”. Вже на базу в Урзуф ми приїхали утрьох, крім мене з Петром ще один хлопець вирішив служити. До речі, він і зараз продовжує воювати в одному з підрозділів ЗСУ”, — пригадав побратим.
Побратим згадує Петра як креативну, дуже ініціативну людину. Він любив робити сюрпризи, завжди з подарунками. Ще професійно грав у більярд та любив рибалити в Азовському морі, а потім власноруч з улову готувати смачні страви.
Звісно, що мати “Кучерявого” дуже хвилювалася за нього. Але жінка добре знала свого сина і підтримувала його рішення. Під час кожної розмови Катерина Дмитрівна йому казала: “Петрусю, бережи себе”. Чоловік щодня телефонував матері поки вона була жива — жінка трагічно загинула за пів року до початку повномасштабної війни.
Все буде кучеряво!
У вересні 2014 року Петра призначили комендантом бази у Маріуполі, яка була розміщена в колишній школі №62. Валентина тоді була директоркою цієї школи. Там вони і познайомилися. Петро мав чудове почуття гумору.
“При першій зустрічі відрекомендував себе: “Я друг “Кучерявий”. Я парубок. Ось мій паспорт”. Позивний Петра пішов від сленгового “Все буде кучеряво”, тобто добре. Якщо у мене були сумніви щодо якої-небудь справи, чоловік казав: “Я ж “Кучерявий”, все буде кучеряво”, — згадує Валентина.
Петро і Валентина
Спочатку Петро Гук в “Азові” служив кулеметником. У лютому 2015 року брав участь у Павлопільсько-Широкинській операції, за що був нагороджений медаллю. Згодом на службі займався зведенням фортифікаційних споруд, прокладанням доріг до лінії зіткнення. Тісно співпрацював із керівниками департаментів міста Маріуполя щодо постачання слябів, шлаку та інших матеріалів, вкрай необхідних для будівництва захисних споруд. Під його керівництвом також були побудовані спортивний майданчик, тренувальні споруди на полігоні.
“У червні цього ж року разом із товаришами по службі потрапив в ДТП, вони їхали на нараду у Маріуполь. Петро отримав важку травму коліна. Спочатку гвинтокрилом був переправлений до обласної лікарні імені Мечникова у Дніпрі, де йому зробили складну операцію. Через місяць — до Львівської обласної лікарні. Але у жовтні на милицях чоловік повернувся на службу”, — розповіла Валентина.
Постійно навчався і розвивався
Ніяких розмов про звільнення і чути не хотів. “Кучерявий” казав, поки не виженуть ворогів з України, він не має ніякого права думати про себе.
І хоча в “Азові” Петро Гук командував саперним підрозділом, але він не мав офіцерського звання, бо не було диплому про вищу освіту. Тому вирішив вступити до Маріупольського державного університету — у 2015 році подав документи на бакалавра за спеціальністю “Туризм”, а через два роки вступив до магістратури за спеціальністю ”Фінансово-економічна безпека”.
“Чоловік постійно підвищував свої знання з саперної справи, потім і сам читав лекції молодим бійцям “Азову”, — каже Валентина.
Опікувався шкільною бібліотекою і підтримував маріупольських дітей
За словами Валентини, Петро дуже любив країну. Мріяв, щоб діти спілкувалися українською не тільки у школі, а й вдома. Переживав за патріотичне виховання дітей.
“Часто бував у Маріупольській гімназії-школі №20. Завжди там був почесним гостем. Завдяки Петру у школі з’явилася нова традиція: напередодні Різдва всі класи ставили вертеп. Ще він опікувався шкільною бібліотекою. Сам любив читати і турбувався про поповнення шкільного фонду українськими книжками.
Петро Гук на зустрічі зі школярами
Волонтери зі Львова збирали та надсилали до шкільної бібліотеки дитячу, класичну та новітню літературу. У 2015 році організував учням подорож до Львова на Великдень: тоді у Маріуполі ще не працював залізничний вокзал, і “Азов” надав автобус, щоб діти змогли доїхати до Бердянська, а там пересісти на потяг”, — розповіла дружина.
Ольга Жердєва, дружина “азовця” Микити на псевдо “Комета”, який навесні 2022 року був серед добровольців і полетів на підмогу побратимам в оточений Маріуполь. З “Кучерявим” Ольга познайомилась у школі, де навчалась.
“В межах співпраці з полком був створений шкільний проєкт “Дружба, перевірена часом”. Ми запрошували бійців “Азову” на шкільні заходи. Частіше це були виховні години, акції та свята, спрямовані на національно-патріотичне виховання учнівської молоді. Петро Богданович не пропускав зустрічі з учнями. Він вітав нас на лінійках першого та останнього дзвоників”, — розповіла вона.
Ольга згадує, що теж їздила до Львова на Великдень, коли організатором цієї подорожі був “Кучерявий”.
Ольга познайомилася із Петром у школі, де навчалася
“Після цього в школі були організовані ще поїздки на Захід країни. Одного разу у мене не виходило поїхати, бо у моїх батьків тоді були фінансові труднощі. І Петро Богданович запропонував свою допомогу, щоб я змогла побувати в горах разом з іншими дітьми. Тоді, здається, я вдруге підкорила Говерлу. Я ще пам’ятаю, як везла в знак подяки для Петра Богдановича чашку з сувенірного ринку”, — поділилася Ольга.
У Петра Гука не було дітей, тому він з великою любов’ю ставився до чужих, давав цінні поради та підтримував.
“Не здавайся і добивайся свого. Може, не одразу і не з першого разу, але ти досягнеш цілі й цінуватимеш це, бо воно важко дісталося”, — таку настанову “Кучерявий” дав Ользі, коли вона вступала до університету.
“Петро Богданович був дуже мудрою та доброю людиною, справжнім патріотом своєї країни. Він дуже добре знав історію України та закликав поважати українські традиції і спілкуватися рідною мовою”, — зазначила Ольга.
Дружина каже, що Петро був добрим, ставився з розумінням до людей похилого віку. Якщо у супермаркеті на касі поряд були бабуся чи дідусь, то він обов’язково оплачував їхню покупку.
Чоловік вірив, що з побратимами зможуть стримати ворога
Напередодні повномасштабної війни “азовці” вивозили свої родини автобусами, які їхали до Запоріжжя. З собою можна було взяти тільки один рюкзак. Валентина відмовилася, бо не могла залишити кота.
“Тоді у нас відбулася розмова. Він запитував, чи розумію я, що буде зі мною, якщо залишуся? Я відповіла, що все розумію. Але на той час я й гадки не мала, які жахіття будуть попереду. Вдома Петро був ввечері 20 лютого. Ближче до п’ятої ранку 22 лютого зателефонував і сказав, що почалася війна.
Валентина
Мені треба було добратися на роботу в інший район міста — в школі, де я працювала директором, було бомбосховище, і я знала, що військові та поліція везтимуть до школи постраждалих людей. Мені побратим Петра запропонував допомогти виїхати з Маріуполя, але під моїм керівництвом були вчителі, треба було розібратися зі шкільними справами. Тому нікуди я не поїхала, а потім було вже запізно”, — розповіла Валентина.
Де був Петро жінка не знала. Вона взагалі мало що знала про його службу. “Кучерявий” не надто багато розповідав. Говорив, що краще їй не знати. І він мав рацію.
“Ми були на зв’язку по можливості. В ніч на 1 березня було дуже страшно. Війна була вже зовсім поряд. Я йому написала, що мені страшно. Чоловік тоді написав, що зовсім недалеко, на “Азовсталі”. 2 березня я пішла навідати свою стареньку тітку, і додому вже не змогла повернутися. Були обстріли. Залишилася у підвалі чужого будинку. Додому мені вдалось потрапити через три дні, там я знайшла записку, що Петро мене шукав. Зв’язку вже не було. Написала йому, де я. Наступного дня знову вдалося на пів години прийти додому. Саме в той час, як я була вдома, приїхав Петро. Я побачила його з вікна. Люди, які були у дворі, оточили його з питаннями. Він був у піднесеному настрої, привіз роздруковані “Азовом” листівки з інформацією про події останніх днів. Дуже вірив, що вони зможуть утримати оборону Маріуполя. З собою на “Азовсталь” мене не взяв, сказав, що безпечніше буде у тому підвалі, де я була,” — Валентина згадала ті жахливі дні в Маріуполі.
Більше подружжя не бачилося — 6 березня 2022 року була їхня остання зустріч. Десь наприкінці березня біля будинку жінка зустрілася з двома “азовцями”. Вони сказали, що Петро отримав поранення, але воно не важке.
Соцмережі видалила, телефон викинула, спільних фото нема
“Кучерявий” іноді писав з “Азовсталі” своєму побратиму “Доктору Хаусу”, який на той момент вже звільнився з “Азову” і був у самообороні Львова.
“У мене збереглося наше листування, я зробив скриншот. Спочатку друг писав, що вони не здадуться в жодному разі. Пізніше, що пише “Редіс” і “Калина” про ситуацію не на нашу користь, це все правда. А потім одного разу перестав писати. Це було тоді, коли вони вийшли з “Азовсталі” в російський полон”, — розповів Костянтин.
Переписка Костянтина з Петром під час оборони Маріуполя
У підвалі Валентина пробула 45 днів, допоки туди не зайшли росіяни. Загарбники стали складати списки людей.
“У підвалі познайомилася з сім’єю, яка потім мене переховувала до червня 2022 року у Маріуполі. Але це мало допомогло. Все одно мене арештували, відправили в Таганрог. Було багато допитів. Але це окрема історія. Соціальні мережі я всі видалила, телефон викинула, тому у мене, на жаль, не збереглося ніяких повідомлень від чоловіка і наших спільних фотографій”, — зазначила жінка.
Після того, як Петро потрапив у полон, він зв’язувався з сином Валентини від першого шлюбу, який тоді був у Бучі. Розмова по Вайберу завжди тривала рівно одну хвилину. Кожного разу по гучному зв’язку. І кожного разу Петра все гірше було чути. На теперішній час з Вайберу зникли всі докази, що з того номера хтось телефонував. Все пусто.
“Спочатку були розмови, що “Червоний Хрест” допоможе, що все буде добре. Чоловік хотів, щоб я поїхала у Львів і чекала його там. Просив, щоб з’ясували, в якому статусі він — чи у статусі військовополоненого, чи зниклого. Був такий збіг: десь у середині червня 2022 року я розмовляла з сином і в той самий час йому з Оленівки зателефонували з того ж номера, з якого дзвонив Петро. І це був дійсно він. Син спробував з’єднати два телефони, щоб ми могли почути одне одного. Це був останній раз, коли я почула свого чоловіка. Останній раз Петро телефонував сину на початку липня, тоді він і дізнався, що мене заарештували і відправили в тюрму. Більше зв’язку з Петром не було”, — поділилася Валентина.
Ворог знав, хто у нього в полоні: Петро був чесним, прямим і ніколи не обманював
Не зважаючи на допити Федеральної служби безпеки, на арешт, дружині “азовця” все-таки вдалося виїхати. Грошима їй якраз допоміг побратим її чоловіка Микита Жердєв на псевдо “Комета”.
“30 липня 2022 року прилетіла в Дублін. Вирішила почитати новини й побачила список вбитих в Оленівці. Перечитувала декілька разів. Для мене було трохи дивно, чому командир опинився в цьому бараці. Хоча очевидці потім казали, що так могло бути. Проаналізували по роках народження, в основному молоді хлопці. Я не вірю, що Петро загинув під час вибуху. Я впевнена, що його закатували, а потім тіло підкинули”, — каже Валентина.
Петро Гук – дружина не вірить, що він був у бараку, де був вибух
Старший брат Петра здав ДНК. Майже рік не було ніяких новин, і тільки у червні 2023 року останки Петра Богдановича Гука привезли до рідного Львова.
“Чесний, прямий, ніколи не обманював. Принципові речі завжди казав прямо в очі. Ворог знав, хто у нього в полоні, яку позицію мав Петро. Після страти в Оленівці досі я себе картаю за те, що друг опинився в “Азові”, — каже побратим Костянтин “Доктор Хаус”.
Почала в’язати, щоб пережити смерть коханого
Чин похорону Петра Гука пройшов 29 червня 2023 року у Гарнізонному храмі міста Львова. На церемонії прощання були присутні мер Львова Андрій Садовий та мер Києва Віталій Кличко. Поховали героя на Марсовому полі, що прилягає до Личаківського цвинтаря.
Прощання із загиблим “азовцем” Петром “Кучерявим” Гуком
За життя “Кучерявий” був нагороджений пам’ятним знаком “Захисник Маріуполя”, медаллю за участь у Широкинській операції і відзнакою Президента України “За участь в АТО”. А орден “За мужність” III ступеня і звання “капітан” Петро Гук отримав вже посмертно.
Щоб пережити втрату коханого чоловіка, Валентина почала в’язати іграшки. Роздавала їх і дітям, і дорослим. В кожну іграшку жінка вкладає трішки болю та велику надію.
Аби впоратися з болем втрати Валентина в’яже іграшки
Всього з серпня 2022 до червня 2023 Валентина зв’язала 43 іграшки — ведмедики, зайчики, різні гноми. Вона і зараз продовжує це робити, але вже не всі іграшки дарує — частину залишає собі.
