Павло Степанов з 18 років служить у “Азові”. Він захищав Маріуполь і разом з іншими воїнами вийшов за наказом у російський полон. росіяни засудили “Лєкса” на 22 роки ув’язнення і нині він у колонії в окупованій Макіївці. Напередодні Різдва Павло зміг зателефонувати дружині. Він попросив Анастасію записати його звернення і поширити серед усіх українців. Для Свої Анастасія розповіла історію свого коханого і дала згоду опублікувати звернення захисника в оригіналі.
Познайомилися через соцмережі у день мого народження
Павло і Анастасія познайомилися восени 2020 року. Вона з Донецька, після окупації переїхала в Маріуполь. Він з села Лебединське, це зовсім поруч з Маріуполем. Павло ще був школярем, коли російська армія почала наступ — у 2014 році він з рідними, прикриваючи молодшого брата, ховався у льосі. Саме тоді хлопець вирішив — тільки-но йому виповниться 18, піде захищати Батьківщину. Серед підрозділів довго не обирав — одразу подав документи в “Азов”. Це було у 2017 році.
“Павло написав написав мені на мій день народження. Знайшов мою анкету на одному з сайтів знайомств і через неї перейшов на мою сторінку в Інстаграмі. Я з першого погляду зрозуміла, що він військовий, хоч Павло до останнього не зізнавався. Дівчата, хто має стосунки з військовими, мене зрозуміють.
Анастасія
Від них йде особливий вайб, і ти навіть з першого погляду можеш зрозуміти, що перед тобою військові — по тому, як вони говорять, по їхнім діям і навіть коли вони в цивільному одязі. Я сказала, що можу навіть вгадати, де саме він служить. Павло надіслав фото у формі і з насмішкою каже: “Ну, спробуй”. А я у відповідь: “О, то це ж мультикам, то ти в “Азові”. Справа в тому, що я працювала перукаркою навпроти обласної поліції, тому таку форму я бачила часто. Він був вражений моїми знаннями”.
Не уявляв себе в іншому підрозділі, тільки в “Азові”
Анастасія каже, з першого повідомлення у неї було відчуття, ніби вона цю людину знає все своє життя. Бо з Павлом дівчині було легко і весело. Листувалися вони майже місяць, поки “Лєкс” був на навчанні. А коли повернувся, вони нарешті зустрілися. І відтоді Павло й Анастасія разом.
“Під час першої зустрічі він так нервував і червонів переді мною. Хто каже, що всі військові серйозні і грізні, просто не спілкувались з ними ближче. Це ж такі самі люди, зі своїми почуттями й переживаннями”.
Анастасія і Павло
19 вересня 2020 року — саме ця дата вважається початком їхніх стосунків. А через два тижні вони стали жити разом, орендувавши квартиру в Приморському районі Маріуполя.
“Коханий завжди з захопленням розповідав про свою роботу, особливо якщо були якісь цікаві лекції або навчання. Не тільки розповідав, а навіть намагався мене навчити. Ми разом писали конспекти, вирішували різні задачки. У нього дуже круто виходить навчати. Думаю, Павло у майбутньому міг би бути крутим інструктором. Він завжди казав: “Навіть не уявляю себе десь в іншому місці. Я там, де я маю бути”. В цілому у нас було звичайне та спокійне життя удвох”.
Освідчився за 9 днів до вторгнення
15 лютого 2022 року Павло зробив Анастасії пропозицію одружитися. Він тоді прибув з чергового завдання, а через два дні поїхав на базу. І більше закохані не бачилися.
“Лєкс”
“У ніч, коли почалося вторгнення, у мене ночувала подруга, щоб самій не було так страшно. Вранці 24 лютого зателефонував Павло, сказав, аби ми збирали речі й швидко виїжджали. Я на нервах замовляю квитки на автобус до Дніпра, а потім розумію, що замовила їх на наступний день. Подруга планувала їхати окремо з перевізником, але в останній момент їхній рейс скасували”.
Тому вона залишилася, і 25 лютого автобусом, який був майже порожній, ми разом поїхали з Маріуполя. І після я вже дізналася, що це був останній рейс
Перед поїздкою Анастасія видалила з телефону всю переписку з чоловіком. У неї майже нічого не лишилося — тільки спогади в голові і трохи спільних фотографій. За три місяці перебування в оточеному Маріуполі “Лєкс” жодного разу не спілкувався з коханою, лише кілька повідомлень.
Повідомлення, які “Лєкс” передавав коханій через побратимів
“І ті він передавав через інших хлопців. Я у них питала, як Павло, у відповідь отримувала “+ жив-здоров” або “по рації нічого не казали, то з ним все добре”. Так я і сиділа біля телефону — від плюса до плюса”.
У росії засудили на 22 роки ув’язнення
У полон “Лєкс” вийшов 18 травня, у день народження матері Анастасії. Батьки дівчини були змушені залишатися у Донецьку, бо доглядали бабусю Анастасії. Але у 2017 році заради молодшого брата вони все ж таки виїхали, оселилися у Черкасах. Тут же після Маріуполя живе і Анастасія.
“У нас з мамою свято пройшло в сльозах і на заспокійливих. Коханий встиг мені написати, що вони виходять в полон. В Оленівці він пробув майже до кінця серпня і після цього його вивезли до Таганрогу. Пізніше він ще був і в Горлівці, і в Донецьку. А зараз у Макіївській колонії”.
Листування
У жовтні 2023 року військовослужбовців полку “Азов” Павла Степанова, Владислава Курку та Сергія Шевелу засудили за російськими законами за жорстоке поводження з цивільним населенням та застосування у збройному конфлікті заборонених методів, умисне пошкодження чужого майна загальнонебезпечним способом, що спричинило заподіяння значної шкоди. Вирок — 22 роки ув’язнення.
Рік судилася, щоб бути офіційною представницею свого коханого
Майже весь минулий рік Анастасія витратила на те, щоб довести через суд, що вона дружина Павла і має право бути його офіційним представником у справах, які стосуються полону.
“Я чекала його додому з полону, бо обіцянок швидкого повернення зі сторони влади була купа. І так минув рік, я бачу, що справи йдуть не в кращу сторону. Згодом ще дізналася, що чоловіка готують до суду. І я подумала, якщо буде можливість якогось контакту з Павлом, у нього має бути законний представник його інтересів, хто займатиметься різними питаннями. Щоб до мене ставились не як до подружки, бо ми ж не винні, що не встигли розписатись раніше. Дуже багато дівчат в такій же ситуації”.
Павло за ґратами
Анастасія з першого дня полону всюди вважалася цивільною дружиною Павла Степанова.
“У різних структурах та організаціях — Службі безпеки України, Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, Міжнародному комітеті Червоного Хреста та поліції — все записували лише з моїх слів, входили в моє становище, бо крім мене в Україні у Павла нікого з рідних немає. Більшість документів з військової частини я не мала права отримувати, бо юридично я йому ніхто, і мені надсилали відмови”.
Перший суд тривав 8 місяців, і, на жаль, судді не були на боці Анастасії. Казали, що недостатньо доказів, хоча у дівчини були документи, які підтверджували перебування Павла у полоні, і фотографії з переписками. І навіть виписки з банку, з яких видно, що Павло робив Анастасії грошові перекази.
Анастасія щоразу ходить на акції в підтримку військовополонених “Не мовчи! Полон вбиває!”
“Але судді щоразу вигадували нові “папірці”, по місяцю їх розглядали. То судді у відпустку на місяці йшли, то переносили засідання, бо щось не дійшло їм. Чоловік вже на той час писав мені листи з колонії. Я пропонувала їх додати до справи, але суддя не хотів їх брати до уваги, бо це “невідомо хто писав”. І зрештою суд мені відмовив. Слова судді були такі: “Я вас розумію, але якби він вийшов з нами на відеоконференцію, то ми б ще подумали над рішенням”. Вийшов на відео з полону — ці слова у мене досі в голові не вкладаються. На жаль, такі справи в 50% є провальними. І це дуже жахливо, бо дівчата борються за своїх рідних і навіть не мають ніяких прав. До них ставляться як до просто знайомих полоненому людей”.
Улюблене фото пари
Після відмови було засідання Апеляційного суду, куди Анастасія подала всі ці документи знову. І цього разу у неї все вийшло. Але щоб отримати офіційний статус представниці військовополоненого бійця полку “Азов” Павла Степанова, Анастасії знадобився рік і дуже багато зусиль, а ще — нервів.
10 хвилин розмови телефоном за майже три роки
У “Лєкса”, як у засудженого, є можливість писати листи і передавати їх. З окупованої Макіївки лист йде 2-3 місяці.
“Через волонтерку коханий кілька разів виходив на звʼязок, то я хоча б за майже три роки змогла почути його голос. Коли ця волонтерка мені вперше написала, що мій чоловік хоче поговорити зі мною, думала одразу про шахраїв. Бо вже було багато випадків, коли вимагали гроші з родин полонених за вигадану інформацію. Грошей у мене ніхто не вимагав, я просто відповіла на дзвінок і почула голос свого чоловіка. Сумнівів, що це був він, у мене не було ні секунди, бо голос коханої людини ти не сплутаєш з іншими. Павло сказав, що він засуджений і де він знаходиться. Я відповіла, що про все це знаю, бо займаюсь цим питанням, і він всюди є підтвердженим полоненим. Що про нього ніхто не забув, і робимо все можливе, аби витягти якомога швидше з полону”.
“Просив, щоб ми всі тримали тему полонених на слуху, говорили, кричали про тих, хто досі у російських в’язницях. Бо тут знаходяться поранені хлопці, їх треба витягати. Наприкінці сказав, що кохає і попросив чекати.”
Вдруге Павло Степанов з Макіївської виправної колонії зателефонував Анастасії 24 грудня 2024 року. Їхня розмова тривала 10 хвилин. Це просто ніщо за майже три роки. “Лєкс” попросив кохану записати його слова і розповсюдити. Щоб як прості українці, так і люди у владі не забували про військовополонених захисників Маріуполя.
Публікуємо лист мовою оригіналу.
“Обращаюсь к нашим властям и нашему народу!
Уже прошло почти 3 года, как мы тут. Со мной находятся ребята с ранениями, у них не работают руки и ноги, и за это время их здоровье не улучшается, и что будет дальше, вы можете себе только представить.
Во-вторых… Если вы думаете, что мы такие железные, то вы ошибаетесь. Да, мы держимся, но вы знаете, как происходит все тут в плену.
Мы держимся и верим в свое возвращение. Мы хотим верить, что про нас не забыли, ведь мы тоже люди, у нас есть чувства.
Наша жизнь проходит мимо. Мы хотим жить, мы хотим быть рядом с нашими семьями, видеть, как растут наши дети, и быть счастливыми.
Наши родные и мы все время на нервах. Нам не нужны пустые обещания, что все будет хорошо, нужно действовать и доказывать свои слова поступками.
Не забывайте за НАС, не забывайте за наши семьи.
МЫ ВСЕ ЕЩЕ ЗДЕСЬ!”
Звернення від Павла Степанова, яке записала його дружина
Обіцяла дочекатися, і я це зроблю
Наразі Павло Степанов з іншими побратимами очікують нових вироків. “Лєкс” не знає, коли ще буде змога поспілкуватись з дружиною. І невідомо, коли Анастасія отримає від коханого листа.
“На жаль, люди, які далекі від цієї теми, не зрозуміють біль родин полонених і зниклих безвісті. Багато людей кажуть: “Ну, сидить він в тюрмі. Вийде колись, чого ти нервуєш?”. Люди не розуміють, що наше життя без них стоїть “на паузі”, бо всі наші сили спрямовані на їхній порятунок. Ми чіпляємося за будь-яку можливість скоріше витягти їх з того пекла. Я обіцяла чоловіку дочекатись, і я зроблю це. Головне, щоб не було пізно і було кого чекати…”.
