Когда мы ехали в лагерь «Азовець», на остановке обратились к женщине, чтобы уточнить номер троллейбуса, который довезет нас до места. Узнав, куда мы направлемся, она радостно сообщила, что у нее там отдыхали дети, которые остались в восторге от этого отдыха, и о том, что именно ей самой понравилось там. Итак, первый независимый отзыв – суперположительный!
ИСТОРИЯ И ПОРЯДОК
Национально-патриотический лагерь «Азовець» расположен в Оболонском районе Киева. Это чудесное зеленое место, на территории которого построены добротные деревянные корпуса со светлыми комнатами, где есть все необходимое для комфортного отдыха, просторная столовая, надежные и хорошо оснащенные спортивные площадки.
При входе в лагерь стоит боевая машина. «Це КамАЗ, який отримав назву «Пряник», – пояснил встретивший нас Дмитрий Дорошенко, позывной Бомба. – На цій машині азовці звільняли Маріуполь від сепаратистів. У 2016 році вона прийшла в непридатність, тепер в якості музейного експоната стоїть на території табору, щоб діти та їхні батьки могли бачити нашу бойову техніку. А поруч – інсталяція, що зображає захисників України від Святослава до сучасних».
Лагерь открылся в 2015 году в Пуще-Водице. Тогда на смене было около 18 детей. Потом базировался под Киевом в Бузовой, а на Оболонь переехал в 2017 году. Работает он круглый год. И осенью, и зимой, и весной также проводятся соревнования, конкурсы и различные мероприятия при поддержке Министерства молодежи и спорта. Именно как лагерь «Азовець» работает на каникулах и в выходные дни, а как центр активного отдыха (скалодром, полоса препятствий, каяки, веревочный парк, пейнтбол) – ежедневно (кроме понедельника). Сезонное различие – только в программном наполнении. Так, в прошлом году зимой детей возили на фабрику елочных игрушек, где они самостоятельно сделали подарки и отвезли их раненым в военный госпиталь. В лагере также проводятся обучающие программы для учителей и родителей. Кроме того, работают центры, где гражданская организация «Юнацький корпус», занимающаяся национально-патриотическим воспитанием, проводит кружки по интересам (волейбол, баскетбол, футбол, спасательный, скалолазние, лекции, кинопоказы, танцы и т. д), и где дети разносторонне развиваются и общаются между собой. «Ми намагаємося дати дітям альтернативу відпочинку на вулиці і просиджування за гаджетами», – пояснил Дмитрий.
В лагерь принимают детей с 9 до 17 лет, однако если у восьмилетнего ребенка есть спортивная подготовка или он уже побывал в других лагерях и нормально чувствует себя вдали от родителей, то могут взять и его. Максимальное количество мест в «Азовце» – 120. Обычно на смене около 14 воспитателей, и дети разделены на 8 роев и распределены по возрастным категориям. «Нам вже близько 6 років, і деякі старші діти, які були в 2015-16 роках уже виросли, пройшли наше навчання и самі стали виховниками. І є ще молодші виховники – до 18 років. Вони найкраще знають табір, бо колись самі тут відпочивали і можуть допомогти нам у розумінні, як для дітей зробити краще», – уточнил Дмитрий. В лагере есть несколько должностей воспитателей, а также повар с помощником, уборщицы, посудомойщица, комендант, отвечающий за работу команды. У всех есть позывные, и по приезду в лагерь дети также выбирают себе позывные.
БЕЗОПАСНОСТЬ
Некоторые дисциплины, которым обучают в лагере, относятся к екстремальным видам спорта – это каякинг, веревочный парк, скалодром, полоса препятствий. Как нам объяснили, все оснащение и локации тщательно готовятся и проверяются на предмет безопасности еще до открытия сезона. Воспитатели проходят специальный курс обучения. На самых сложных площадках: на скалодроме и в веревочном парке с детьми работают профессиональные инструкторы, а воспитатели внимательно наблюдают за ними. Предварительно до занятий проводятся беседы по технике безопасности, обязательны страховки, а на воде – спасательные жилеты. Кроме того, с детьми раз за смену проводятся учения по пожарной безопасности.
На территории работают охранники, везде установлены камеры наблюдения. Есть врач, который круглосуточно находится на территории лагеря, он же инструктирует по оказанию первой помощи. В договорах при приеме в лагерь родители указывают, какие у ребенка были до того травмы, есть ли аллергия, необходима ли особая диета: все учитывается и в случае необходимости программа или питание подбираются для ребенка специально.
ПОДРОБНОСТИ
К нам присоединилась харизматичная девушка – воспитательница, психолог Ольга Вус, которой мы задали несколько вопросов:
– Є діти спортивні, а є ботаніки. Наскільки важко знайти підхід до дітей?
ОЛЬГА: – У нас є різні дисципліни, які направлені на різних дітей, будь-хто знайде собі щось цікаве. Всього 14 дисциплін. Серед них – робототехніка, де збирають і програмують роботів. Це більше цікавить молодших дітей. Є історія України, яка подається в цікавій формі (обов’язкова), є тактика, домедична допомога, яка більше націлена на старших дітей, яким більше 12 років. Молодшим ми розказуємо, як правильно визивати швидку – це теж треба знати. Є збір – розбір ММГ, стрільба з лука, стрільба з пневматики, самооборона, виживання, сплав на каяках. А від скалодрому, мотузкового парку і смуги перешкод в захваті абсолютно всі. Яка б дитина не була, на 3-4 день вона розкривається. У нас є вечірня ватра – ми збираємось разом в одному місці, запалюємо вогонь, читаємо листи, які вони протягом дня пишуть в нашу почту, співаємо пісні, граємо в ігри. Діти щовечора готують якісь виступи – пісні, вірші, анекдоти, танці. Ми дуже стараємось влаштувати тут атмосферу побратимства, підтримки, тому що в нас підхід індивідуальний, змішаний з колективною відповідальностю. Якщо одна дитина запізнюється на шикування, її всі стоять і чекають. Вони повинні розуміти, що живуть у соціумі, відповідають не тільки за себе, і їх вчинки впливають на інших. Дуже багато дітей стають друзями і потім спілкуються між собою.
ДМИТРИЙ: – Виховники слідкують за дітьми: за тим, що вони роблять, за їхнею поведінкою, за тим, щоб вони приводили себе в порядок. Крім того, телефони у них відбираються і видаються тільки на 30 хвилин в день, щоб вони могли подзвонити батькам. Весь інший час вони вимушені шукати щось нове для себе.
ОЛЬГА: – І дуже багато батьків віддають свою дитину сюди, щоб вона відвикла від гаджетів і стала більш самостійною. Ми навчаємо дітей прибирати за собою: застилати ліжко, зберігати в порядку речі, якщо нанесли піска – підмести в кімнаті. Один з елементів відповідальності – діти ходять із деревя`яними макетами автоматів. Вони мають за ними дивитися і не мають їх втрачати. Навіть коли в душі – повинні комусь передати, щоб подивився за автоматом. Коли лягають спати, повинні так його покласти, щоб не забрали. Якщо вони його втрачають (виховник бачить, що автомат залишився без нагляду і забирає його), повинні відпрацювати – фізично або творчо. Це така своєрідна гра, у нас все проходить в ігровій формі. Ми ставимося до дітей не як батьки, ми для них як старші браття та сестри, і навіть спілкуємось на «ти».
– Діти самі собі обирають заняття, чи це роблять батьки?
ОЛЬГА: – В нас є програма, розклад занять, і діти пробують усі дисципліни, за зміну по 2-3 рази кожну. На вихідні ми проводимо батьківський день (в цьому році не виходить через карантин), коли батьки приїжджають і можуть разом з дітьми полазити, постріляти, діти показують їм, чому навчилися. Або робимо турнір з футболу, або квест. Завдання наших лекторів – зацікавити дітей в тій чи іншій дисципліні, щоб їм і після того захотілося розвиватися в цьому напрямку, щоб дитина щось для себе знайшла. Ми робимо розклад дня так, щоб у дитини не було вільного часу і щоб їй було цікаво. Є тільки після обіду півгодини, бо після їжі не можна їх відразу навантажувати, та коли вони дзвонять батькам. Раз за зміну ми влаштовуємо нічний квест: усіх підіймаємо, і вони мають виконати якесь завдання, ми задіюємо якусь піротехніку. Дітям це дуже подобається. У нас у таборі така атмосфера, що діти сюди приїжджають більше за нею, ніж навіть за якимись дисциплінами.
– Були важкі випадки?
ОЛЬГА : – Через те, що в нас залізна дисципліна, батькам здається, що тут якийсь виправний табір (сміється). Якщо трапляється, що дитина зробила щось не так, виховник обов’язково проговорює з неї цю ситуацію. І дитина теж повинна все сама проговорити і зрозуміти, що було не так, і як наступного разу можна зробити, щоб це виправити і не допустити такої самої ситуації. У нас є штрафники, які дуже погано себе поводять. Ми даємо їм якусь рутинну роботу, щоб вони могли обдумати свою поведінку. Вони в нас, наприклад, охороняють флагштоки, або збирають камінчики в певному порядку, або перебирають рис і гречку, або збирають солому. У нас минулого року був дуже розумний малий. Щоб його вигоняли зі всіх секцій, куди він не хотів йти, спеціально робив якісь вчинки, які підходили до тієї чи іншої ситуації. Коли він приїхав до нас, зрозумів, що тут національно-патріотичний табір, і почав співати гімн Росії. Ми подзвонили батькам, батько у нього військовий – просто схватився за голову! Але ми вирішили не відправляти його додому, а справитися самим. І ось збирає він травичку, бачить, як діти ходять на цікаві заняття, і запитує нас, коли вже його повернуть до них. А ми відповідаємо, що коли він все зрозуміє. Під кінець він вже сказав, що зрозумів, що був не правий.
– А буває, що ви дали покарання, а дитина каже, що просто не буде це робити?
ОЛЬГА: – Так. Тут вже спрацьовує методика колективного виховання. Наприклад, на заняттях самооборони дитина щось взяла, що не можна брати. Інструктор говорить, що за це треба віджатися двадцять разів. Він каже: «Не буду!». Тоді увесь рій стає в упор і віджимається двадцять разів, а дитина стоїть, дивиться. Таке спрацьовує за один раз. І нам важливо, щоб дитина сама проговорила і дійсно сказала, шо розуміє, що було не так, і як так сталося. Хоча були такі діти, що ми все ж таки дзвонили батькам, щоб їх забрали. Наприклад, в нас були крадіжки. Таке було рази 3-4 за весь час.
– Які є заборони?
ОЛЬГА: – Алкоголь, цигарки, нецензурна лексика (після кожного нецензурного слова покарання – віджимання), ножі, газові балончики (все, що може нашкодити іншим).
– Чи приїжджають у табір якісь відомі люди, герої війни?
ОЛЬГА: – До дітей приїжджають ветерани війни, які розповідають свої історії, вчать, як виходити зі складних ситуацій. Деякі з них – із серйозними пораненнями, але не просто не здалися, а і досягли високих результатів у спорті. Це дуже мотивує.
Помимо киевского «Азовца» в Украине существует шесть подобных национально-патриотических лагерей: «Рятівник» в Закарпатье, «Січовик» в Запорожье, «Слобожанін» в Харькове, «Північний Корпус» в Чернигове, «Джура» в Черкассах, «Дніпрянин» в Днепре.
Мы понаблюдали за детьми и, честно говоря, тихонечко им завидовали: какими же сильными, ловкими, умелыми, обогащенными новыми знаниями и навыками они вернутся из этого крутого места домой!
Наталья КРЯЖ, Алиса ТИТОВА