Владислав Волков в мирні часи робив ремонти в квартирах маріупольців. Та з перших днів повномасштабної війни колишній “азовець” приєднався до побратимів. “Пасха” виконував бойові завдання, а також забезпечував боєприпасами та провізією побратимів, які перебували на позиціях. Разом з іншими захисниками Маріуполя Владислав вийшов у полон з “Азовсталі”. Він загинув в Оленівці у ніч на 29 липня 2022 року, коли росіяни влаштували теракт у одному з бараків, куди перевели частину українських військовополонених. Спогадами про Владислава поділилися найрідніші — батько Олександр, старший брат Степан, молодша сестра Ада, а також побратими “Зелений” та “Схід” .
Творчий і справедливий
Позивний виник доволі прозаїчно — Владислав народився на Великдень. Родина тоді жила в селі Благовіщенка Запорізької області. Влад змалечку допомагав батькам. Мав хист до малювання, в сусідньому селищі Кам’янка навчався у художній школі. Їздив туди на заняття кілька разів на тиждень після уроків. Влад повністю поринав у творчість: любив писав як пейзажі, так і портрети.
Владислав Волков
За словами батька Олександра, колишнього військовослужбовця, син був жвавою дитиною, мав багато друзів. А ще завжди шукав справедливість.
“Любив транспорт. У сина була власна автівка, ми з матір’ю йому подарували”.
Любив український рок і мріяв про електрогітару
Ада — рідна сестра. Вона молодша за Влада на 5 років. І перше, що дівчина каже про свого брата — він був цілеспрямованим. Якщо “Пасха” бачив ціль, то для її досягнення перешкод не існувало.
“Якщо перед ним буде гора, то він її просто перейде, перелетить, об’їде, знесе. Отаким брат був.”
Владислав любив рок, особливо український. Побував на багатьох рок-фестивалях. Ада згадує, аби потрапити на один з фестивалів Влад довго працював, щоб заробити гроші на квитки.
“Це був фестиваль “Тарас Бульба”, який відбувався у Рівненський області. Влад туди добирався автостопом. Три дні там жив у наметі. А після фестивалю теж попутками приїхав до мене у Львів. Пам’ятаю, як він ділився враженнями про фестиваль, його просто не можна було зупинити — він постійно розповідав про фестиваль, про артистів, про музику”.
“Пасха” любив рок-музику
Владислав з 9 класу грав на гітарі. Спочатку навчився всьому самостійно, а потім вчився у музичній школі. У Влада було три звичайні, але він мріяв про електрогітару.
“А ще брат класно танцював. Він був веселим і артистичним, душею будь-якої компанії”.
Брати разом займалися спортом і рибалили
Степан — рідний брат “Пасхи. Він старший за Владислава майже на 2 роки. Степан і Влад були не просто братами, а й найкращими друзями. Завжди були разом, особливо любили рибалити.
“Владу завжди було все цікаво, любив пізнавати нове. І ви знаєте, брат ніколи нічого не боявся і мене це завжди дивувало. Хтось боїться висоти, хтось — глибини, хтось — змій і павуків, а він нічого не боявся. Невідоме озеро — Влад обов’язково в нього пірне, високі скелі — залізе. І так в усьому. Випадків різних було багато, але одразу згадався, коли ми поїхали на рибалку. Влад руками витягнув коропа вагою не менше семи кілограмів. Риба була майже в його зріст. Вони довго борсалися у воді, все це нагадувало сцену з фільму “Анаконда”, де головний герой у воді бореться з рептилією. Брат тоді тріумфував, і приніс додому того гігантського коропа”.
Водночас, за словами Степана, брат був поступливим. Треба допомогти — завжди це зробить. Все чітко, з точністю.
А ще Степан і Влад з дитинства займалися спортом. До занять братів стимулював батько, його можна навіть назвати тренером хлопців через наполегливість і системність.
Влад з дитинства був привчений до занять спортом
“Ми бігали крос і займалися на турніках. Потім почали грати в футбол, навіть грали у напівпрофесійній команді — я був нападником, а Влад на позиції півзахисника”.
Після вступу в “Азов” Владислав розповідав Степану, через що йому довелося пройти перш, ніж опинитися у цьому підрозділі.
“Був заліковий екзамен, який називається “Спартан”. Не знаю, чи є він зараз, та у 2015 році був. Там треба було бігти, підійматися по канату і на вершині вдарити в щит. Треба було вкластися у відведений час. З пів сотні учасників тільки двоє отримали медаль “Спартан”, один з них — мій брат”.
Ще вчора робив підвісні стелі, а сьогодні зі зброєю нищить ворогів
Коли почався Майдан, Владиславу було 17 років — хлопець поїхав в центр Києва відстоювати гідність свою і українців.
Батько каже, Влад відслужив в “Азові” два роки і звільнився. Обзавівся родиною, у нього народилася донька Вероніка. Він її дуже любив.
Владислав Волков жив у Маріуполі. Заробляв тим, що робив підвісні стелі. Був майстром у цій справі. А потім почалася повномасштабна війна.
“У перший же день війни син приєднався до “Азову”, до своїх хлопців, з якими раніше служив.”
Старший брат останнім бачив Влада живим…
У перший день повномасштабної війни Влад зустрівся в Маріуполі із старшим братом Степаном. Виходить, саме він з усіх рідних останнім бачив “Пасху” живим. Степан згадує, як брат приїхав до нього через все місто.
“Привіз доньку з її матір’ю, деякі речі, ноутбук і трохи одягу. Разом сходили в магазин, купили різної їжі, яка довго зберігається. Переночував, а на ранок зібрав рюкзак, сказав мені: “Братан, треба!”. Обійнялися, я сказав: “З тобою не прощаюся”. І за ним заїхали побратими. Ми ще раз бачилися, у Влада тоді вже була поранена нога. Видно було, що вже втомлений і змучений. Але намагався мене підбадьорювати, що все буде добре. Ми ще раз обійнялися, і вже востаннє. І що мені запам’яталося — у нього не було страху. Як і завжди — він нічого і нікого не боявся. І у Маріуполі йому теж не було страшно”.
Владислав у Маріуполі
Разом з іншими військовими “Пасха” брав участь в боях. Владислав був у взводі забезпечення — саме він щохвилини, ризикуючи, приносив побратимам на позиції боєприпаси й провізію.
Листування з батьком
Ада від брата отримувала дуже прості повідомлення — він надсилав тільки “+”. Це означало, що з ним все добре. Хоча вона постійно писала брату. Мабуть, він не хотів засмучувати сестру жахливими новинами.
“Влад переважно зв’язок тримав зі Степаном і мамою з татом. Він їм писав повідомлення, сказав, це для того, щоб у них залишилася пам’ять про нього”.
Ці уривки — фрагменти листування Влада з батьком, коли “Пасха” був у Маріуполі і на “Азовсталі”
9 травня 2022
“Папа, я не знаю, что сказать. Все погано. Дуже погано. Сьогодні нас розбили ракетою. Здания и подвала почти нет. Погибших багато”.
“30% — “200-і”, 20% — “300-і” — це моя група. Контузію не считаєм, я 300-й, зелений, контужений”.
“Уже хочется сдохнуть. Одни мучения”.
“Нічого, я норм. В мене більше вірять, чим в усіх остальних. Сьогодні спас усіх, кого можна було спасти. Живих, поранених — усіх розкопав”.
“Была тяжелая ночь. Скоро мы все умрем. Просто резину тянут и все”.
“Просто мне сегодня еще раз повезло. Думаю, больше не повезет. Это нечеловечно нереально!”.
“Я уже ничего не боюсь. Такой ад был вчера, нет, сегодня ночью. Я толком не спал. Ребят спасали. Недавно еще одного достали из-под двух бетонных плит. А его уже подали “200”.
12 травня 2022
“Нас по ходу всех убьют”.
“Син був поранений, але це не зупинило його — він продовжував воювати. Серед його побратимів були ті, хто мав по чотири поранення, і теж відмовлялися від лікування в шпиталі.”
17 травня 2022
Олександр: “Бросите зброю, вам хана”.
Владислав: “Красава! У нас БК на два дня. И что делать? Что ты можешь посоветовать, не зная ничего? Ты слышишь и видишь только с экрана. Тут ничего нет! Еды, воды — на считанные дни. Может, нам еще 3 месяца деблокаду ждать? Другого варианта нет. Было бы по-другому, если была бы помощь. А не слова и ложь. У нас нет ничего”.
Владислав: “Я выжил здесь и там выживу. Может, убегу…”
Олександр: “Я в тебе вірю”.
В той же день “Пасха” розбив смартфон, знищив одяг та амуніцію, спалив документи.
За словами Ади, з Оленівської колонії, куди “Пасха” та інші оборонці Маріуполя потрапили після виходу з “Азовсталі”, на зв’язок виходив лише раз.
Влад “Пасха” Волков в Оленівці
Це сталося, коли до українських військовополонених приїжджали представники Міжнародного Червоного Хреста.
“Пасха” був в епіцентрі вибуху, коли росіяни підірвали барак
Саме Олександру 29 липня зранку знайомий надіслав той клятий список, який опублікували в російських Телеграм-каналах. У списку було прізвище сина. Крім даних “Пасхи”, там було прізвище ще одного “азовця”, з яким товаришував хлопець — Дмитра Круковського на псевдо “Електрик”. Під час боїв у Маріуполі він воював з Владиславом в одній групі.
Батьки довго нічого не знали про долю сина. Хоч і у представників Червоного Хреста були їхні контакти — телефони батька і матері дав сам Влад перед виходом у полон з “Азовсталі”, та після теракту в Оленівці їм ніхто не дзвонив. Не могли туди додзвонитися й батьки. Та коли вийшло, то представники міжнародної організації не могли нічого сказати про Влада, бо не мали жодної інформації — чи живий він, або дійсно, як стверджували росіяни, загинув під час вибуху в бараку.
Олександр все ще живе з вірою у те, що син живий.
“Хоча і прийшло підтвердження ДНК, але може бути, що сталася помилка…”
ДНК здавали мати й сестра. Для цього із Запоріжжя їздили до Києва. Результату очікували 4 місяці. Ада розповіла, що, на жаль, рідним на тіло не дали подивитися.
“Сказали, що там нічого опізнавати. Там від нашого Влада залишився лише скелет з рештками тілесних тканин. За словами представниці Патронатної служби “Янголи Азову”, тіло брата було настільки обгорілим, що ми б його і не впізнали. Влад був у епіцентрі вибуху”.
“Коли ховали брата, то гроб був закритий, заколочений. І в жодному разі не дозволяли відкривати, навіть була охорона, яка слідкувала.”
Поховали Владислава Волкова 19 грудня 2023 року на військовому кладовищі в Запоріжжі. Ада каже, брат, як і всі люди, не хотів помирати, але готовий був прийняти смерть зі зброєю в руках.
“Коли у брата була змога з Маріуполя і “Азовсталі” дзвонити або писати, єдине, що він просив — попіклуватися за його доню. Допомогти їй в майбутньому. Коли Влад був на металургійному заводі, всю зарплату зі своєї картки пересилав на картку хрещеному доньки. Він мав передати ці гроші їй, але забрав їх і зник”.
Вже минуло майже два роки, а Олександр і досі сильно обурюється. Він вважає, що українська влада повинна була одразу заявити на усіх міжнародних майданчиках про цю показову страту оборонців Маріуполя в Оленівській колонії. Але цього не зробили, і Росія не понесла покарання. Ворожі солдати й далі продовжують вбивати українських військовополонених.
“Вони змогли вижити 86 днів у пекельному Маріуполі, під постійним бомбардуванням на “Азовсталі”. А потім їх здали в полон, де безжалісно стратили — спалили живцем”.
Спогади побратимів
Антон на псевдо “Зелений”
Прикордонник з Маріуполя. Навесні 2022 року разом з “Пасхой” виконував бойові завдання.
“Познайомилися ми на місці дислокації нашого підрозділу, мене віддали у підпорядкування полку “Азов”. Влад ходив з нами на позицію. Найчастіше він виконував завдання з забезпечення підрозділу гарячою їжею. І це важливо, бо щоб воювати, потрібні сили та якісне харчування”.
За словами Антона, побратим був позитивним, радісним і ставився до всього з гумором.
“У мене часом бувало, що емоції переповнювали, а він своїми жартами підтримував мене. Це дуже класний пацан був, позитивний, приємний. Завжди приходив на допомогу”.
В ніч на 9 травня з російського літака на “Азовсталь” була скинута авіабомба, яка влучила в один з бункерів. І “Зелений” з другом опинився під завалами. Першим, хто прийшов хлопцям на допомогу, був саме “Пасха”.
Владислава намалював його побратим. Картину він подарував батькам “Пасхи”
“Деякі люди почали швидко збирати свої речі, а не нас рятувати. Я був контужений, кричав про порятунок, ті люди нас чули. На все життя запам’ятаю, наче фото перед очима: з’являється “Пасха” в повністю скляному протигазі і з ліхтариком. Темрява і раптом з неї бачу руку Влада — він мене витягнув з-під завалу. Я сказав, що там залишаються ще хлопці і “Пасха” з кількома побратимами продовжував розбирати завали”.
Антон не перестає дякувати Владиславу за врятоване життя.
“Він реально крута людина! Можна багато років служити пліч-о-пліч з хлопцями, але, можливо, ніхто з них так не зміг би вчинити. Ми з “Пасхой” був знайомі лише два місяці, а він так героїчно вчинив — врятував мене й інших побратимів”.
“Зелений” згадує, як перед виходом в полон він жартував з “Пасхою”.
“Після того, як вийдеш на волю, відкриєш пекарню і назвеш її “Ветерано плюшка”. Бо Влад міг з мінімуму продуктів приготувати смачну їжу. Зі скислого молока приготував сир, додавав туди мак і мед, це була начинка для млинців, які він теж відмінно готував… Дуже жаль, що ми вже ніколи не побачимося”.
Олександр “Схід”
Ветеран “Азова”. Звільнився зі служби ще у 2020 році. Олександр працював охоронцем на цивільних судах в Сомалі. Та з початком повномасштабної війни розірвав контракт і повернувся в Україну. Наприкінці березня 2022 у рамках спецоперації Головного управління розвідки “Схід” з іншими добровольцями полетів на гвинтокрилі в оточений Маріуполь.
Олександр згадує, що з Владиславом познайомився 30 березня 2022 року в будівлі електромеханічного технікуму.
“Він був у взводі забезпечення — носив боєприпаси, провізію на позиції тощо. “Пасха” був добрий і щирий, але занадто емоційний. Можливо, ті обставини, в яких ми перебували в Маріуполі, так на нього впливали. Коли потрібно було діяти, то робив це рішуче і без зайвих роздумів. Вже на “Азовсталі” він готував нам їжу та виконував завдання з забезпечення передових підрозділів. Коли 9 травня авіабомбою пробило бункер, разом з нами рятував і діставав хлопців з-під завалів. Наступного дня ми з “Пасхой” дістали живим ще одного бійця з позивним “БАМ”.
“Пасха і “Схід”
Про загибель побратима “Схід” дізнався того дня, коли в інтернеті росіяни опублікували списки тих, хто був у тому бараці.
“Тієї миті я відчував лють до росіян за скоєний злочин і дякував долі, що мав честь познайомитись з цією гідною людиною. Він жив не дарма, як мінімум врятував разом з іншими людей на “Азовсталі”. На жаль, вони ще у ворожому полоні, але живі, і не в останню чергу завдяки Владу”.
Олександр брав участь у зйомках фільму “Ми були рекрутами”, де у нього була одна з головних ролей. В стрічці є епізод, де “Схід” згадує “Пасху”, говорячи, що вороги його підло вбили у полоні.
“Я не дарма згадав у фільмі про Влада, бо хотів, щоб більше людей дізнались про цього хлопця та його вчинки. Вважав, що я мав це зробити, щоб зберегти пам’ять про ”Пасху”.
