Богдан Хохленков в рідному Маріуполі був відомим футбольним ультрас, не пропускав жодної гри місцевого клубу. З початком війни росії проти України Богдан вирішив стати військовим — пройшов курс молодого бійця і в грудні 2015 року приєднався до лав “Азову”. Хлопець взяв собі позивний “Пентагон”. Спочатку служив у артилерійському дивізіоні, згодом перейшов до мінометної батареї 2-го батальйону, був водолазом-розвідником взводу розвідки. З початком повномасштабної війни Богдан потурбувався про безпеку дружини і маленької доньки, а сам з побратимами знищував ворогів, які вдерлися в його рідне місто. Під час бою 22 березня 2022 “Пентагон” дістав кульове поранення, і три дні був на “Азовсталі”. А потім його та інших важкопоранених бійців евакуювали у Дніпро. На жаль, 28 березня серце старшого сержанта Богдана Хохленкова зупинилося.
Свої зібрали теплі спогади про воїна від його дружини Маріанни Хохленкової, матері Тетяни Хохленкової та побратима Дениса на псевдо “Комбат”.
Пораненого Богдана гелікоптером евакуювали з “Азовсталі”
Відтоді минуло рівно 2 роки, а Маріанна у досі чує у своїй голові ту фразу, після якої земля пішла з-під ніг. “На жаль, у нас погані новини”, — почула вона в телефоні. Того вечора дзвонили з лікарні імені Мечникова.
“Десь о шостій ранку 25 числа зателефонували з невідомого номера, медсестра. Вона сказала, що Богдан був евакуйований на гелікоптері, знаходиться в реанімації з пораненнями. Додала, що я можу до нього приїхати. Після того мені написав побратим Богдана і підтвердив цю інформацію”.
Богдан і Маріанна
Те, що Маріанна відчувала в той момент, складно пояснити: вона розуміла — сталось щось серйозне, і тому переживала за коханого, але водночас жінка була щаслива, бо її Богдан живий. До того ж знаходиться буквально за кілька кілометрів від медзакладу.
“У це було складно повірити, бо зважаючи на те, що відбувається, я думала — повернутись з Маріуполя на той момент було просто нереально. Але це сталося. Я була щаслива і налякана водночас, бо не знала які саме в нього поранення. Приїхавши до лікарні, я швидко побігла коридором до реанімаційного відділення. Як у мене тоді тряслися руки.
Богдан у Маріуполі
Момент зустрічі був дуже емоційним, але у мене був шок: Богдан сильно змінився за місяць, схуд, до його тіла було проведено багато трубок, воно було перебинтоване. Йому на той момент вже зробили дві операції”.
Дружина була поруч і допомагала медсестрам
Подружжя намагалося трохи поговорити, але Богдану було важко. Лікарі запропонували Маріанні відвідати чоловіка пізніше. Коли дружина знову приїхала, їй дозволили зайти в реанімацію з донечкою, Афіні тоді не було й двох місяців. Богдан зміг потримати її за руку, і кілька разів посміхнувся.
Наступного дня, 26 березня, “Пентагона” перевели з реанімації в септичне відділення, за словами лікарів, йому наче стало краще. Він міг говорити, але все одно Богдану було погано. Маріанна завжди була поруч, навіть допомагала медсестрам робити деякі маніпуляції.
“Через те, що треба було годувати доньку, я періодично відходила від нього, а потім йшла назад до лікарні. В такому режимі жила два дні. Богдан сказав мені: “Коли ти ідеш навіть на п’ять хвилин, у мене всередині така порожнеча”.
Остання ніч біля коханого
Богдан хотів побути з дружиною якомога довше. Маріанна вирішила в ніч з 27 на 28 березня залишитись в лікарні, але не було з ким лишити Афіну. Медсестри поставилися з розумінням і потай від всіх дозволили залишитись матері з дитиною в кімнаті для персоналу. На щастя, маленька Афіна спала в ту ніч спокійніше, ніж зазвичай, тому у Маріанни був час побути поруч з Богданом.
“Він марив, йому було боляче. Але в якийсь момент коханому стало наче значно легше, і ми змогли поговорити, він дещо розповідав про Маріуполь, обговорювали плани на майбутнє після одужання та обіймались.”
“Пробула поруч з чоловіком до сьомої ранку, аж до самого приходу лікарів. Адже дитині не можна було перебувати в тому відділенні. Відпочивши вдома, ближче до обіду я знову поїхала до Богдана. Стан його здоров’я в той проміжок, коли мене не було, погіршився. Від лікарів дізналася, що на наступний день заплановані дві операції, наче все нормально”.
На жаль, у нас погані новини…
Але поки Маріанна спілкувалася, серед медичного персоналу почалася метушня — всі побігли до палати, де лежав “Пентагон”. Маріанна попрямувала за ними.
“Було видно, що йому стало зле. Я тільки встигла крикнути його імʼя, Богдан підняв голову і подивився на мене, а потім заплющив очі. Лікарі почали робити якісь маніпуляції, зачинили двері в палату. Очікування тривало наче цілу вічність. Мені повідомили, що у Богдана була зупинка серця, клінічна смерть тривалістю шість хвилин. Його знову перевели до реанімації. Лікарка попросила мене їхати додому і зателефонувати ввечері, щоб дізнатися про його стан”.
Увечері Маріанні подзвонили і в слухавці вона почула: “На жаль, у нас погані новини…”
Богдана “Пентагона” Хохленкова поховали у Дніпрі на Краснопольському кладовищі (військовий сектор). Батьки бійця “Азову” змогли приїхати тільки через два тижні після поховання, до цього вони були в окупованому Маріуполі і не знали про загибель сина.
Богдану подобалося вчитися і займатися водним поло
Тетяна Хохленкова згадує, що її сину в школі подобалося навчатися, він завжди робив усе із задоволенням та самовіддачею. У 8 років батько відвів Богдана у басейн для того, щоб покращити здоров’я спини. Буквально за два заняття він навчився плавати й сам записався на водне поло. Три роки поспіль у Богдана були тренування на шосту ранку та п’яту вечора.
“Сам вставав о пів на шосту, біг на перший трамвай, так йому подобалося цим займатися. Він подавав великі надії, їздив на змагання. Згодом його взяли в основну команду “Іллічівця” з водного поло. Також здобув звання кандидата у майстри спорту. Після 9 класу син вступив до технікуму, але постійно брав участь у змаганнях з улюбленого виду спорту, мав чимало медалей, нагород”.
Потім Богдан познайомився з хлопцями, які ходили на футбол, і долучився до маріупольського фанатського руху. Тетяна згадує, з початком бойових дій у 2014 році деякі знайомі сина з сектору пішли в “Азов”.
“Тоді син почав цікавитись підрозділом, захоплено розповідав нам, яка у “Азова” мета, як вони хочуть захищати Україну, що вони ніякі не нацисти”.
Приховав від батьків, що вступив до лав “Азову”
У 2015 році, коли “азовці” звільняли Широкине, щоб убезпечити Маріуполь від обстрілів, Богдан з друзями-фанатами займалися волонтерством, збирали продукти, одяг тощо. Він тоді закінчив навчання в Приазовському державному технічному університеті, попрацював на комбінаті Ілліча, але за місяць звільнився.
“Нам сказав, що знайшов роботу у Києві, і поїхав туди. Але насправді поїхав в столицю, щоб пройти курс молодого бійця і стати одним з бійців “Азову”
Спочатку “Пентагон” служив артилеристом, але потім йому захотілося розвиватись в іншому напрямку. Тому перевівся до взводу розвідки 2-го батальйону полку, мав посаду інструктора, водолаза-розвідника, став командиром відділення. Хохленков навчив правильно плавати усіх бійців свого підрозділу.
“Пам’ятаю в розмовах він казав, мовляв, ніколи навіть не думав, що стане військовим, і що військова професія така глибока і цікава”.
У 2019 році Богдан Хохленков провів 9 місяців на Світлодарській дузі, про що батьки дізналися випадково.
“Як син, він оберігав наші нерви, багато не розказував. Богдан завжди сміявся, що він поїв, шапку надів, усе добре”.
Їздив на побачення через весь Маріуполь
Маріанну з Богданом познайомив її рідний брат. Вона згадує, коли прийшла додому зі школи, там були братові друзі. Маріанна пам’ятає цей день — 20 грудня 2012. Богдану тоді було 20 років, їй лише 16.
“Він мені сподобався одразу, як кажуть, з першого погляду. Згодом ми почали постійно переписуватись, перше побачення у нас було вже у лютому. Він був футбольним хуліганом, дуже веселий, постійно жартував, що мені в ньому дуже й подобалось, з ним завжди було легко і просто. Другого березня 2013 після футбольного матчу між маріупольським “Іллічівцем” та запорізьким “Металургом” Богдан разом зі своїм другом позвав мене і мою подругу гуляти. Ми тоді всі разом дружили компанією. Богдан подарував мені квіти, а його друг — моїй подрузі. Десь з того дня вже й почались наші стосунки з Богданом”.
Богдан ліворуч, поруч з ним його друг Ігор Краснобриж, який теж загинув в Маріуполі
Батьки дуже контролювали Маріанну, тож вона не могла часто зустрічатися з хлопцем. Але щойно з’являлась можливість побачитися навіть на пів години, хлопець їхав через все місто до коханої. Дівчина тоді жила в Приморському районі Маріуполя, а він на околиці міста — Пентагоні. Відстань між ними була десь 13 км. До речі, коли Богдан пішов воювати, взяв собі позивний саме на честь місця, де жив.
Підліткова закоханість переросла в справжню любов
Маріанна згадує, що у квітні 2014, коли Богдан їхав від неї, він вперше на вулиці біля зупинки побачив військову техніку. Згодом він скаже, що саме в той момент він усвідомив, що почалася війна. Вже у 2022 році, під час повномасштабної війни, приблизно на тому ж місці “Пентагон” дістав важких поранень, внаслідок яких його не стало.
У травні 2014-го після закінчення школи Маріанна переїхала до Дніпра, вступила до університету. А Богдан поїхав до Києва, проходити курс молодого бійця, вже у грудні 2015 він був в Урзуфі на базі “Азову.
“Були різні моменти в житті, наші дороги то розходились, то сходились знову. Був певний час, що ми довго не спілкувалися, але знову тягнуло одне до одного. На початку 2019 мене часто стали бентежити не дуже приємні сновидіння, повʼязані з Богданом, це було стосовно війни. Вирішила дізнатись чи все в нього добре і з того моменту наше спілкування знову відновилось.
Маріанна і Богдан
Згодом Богдан сказав, що в той час дійсно були складні моменти, він був на бойовому виїзді приблизно в той час, і це дуже дивувало, наче між нами був якийсь звʼязок, навіть коли ми не спілкувалися. До початку осені Богдан був на бойовому, я дуже на нього чекала, декілька раз він приїздив лиш на пару днів і тоді ми могли бачитись. Але навіть попри втому та відсутність постійного звʼязку, він завжди знаходив момент, щоб набрати мене або написати.
Восени 2019 після його повернення додому з війни, я переїхала назад — з Дніпра до Маріуполя, хоча ще не закінчила навчання, але більше не хотілось розлучатись надовго. Той час очікування був стресовим, якби я знала, що то лише початок, і ми вже стали жити як сімʼя”.
За цей час і Маріанна, і Богдан змінились, але не їхнє ставлення одне до одного — підліткові стосунки вже переросли у щось серйозне і свідоме. Вони жили разом. Богдан їздив на службу в Урзуф і повертався додому. Маріанна каже, що то були щасливі часи їхнього життя.
Найщасливіший місяць їхнього подружнього життя
У травні 2021 року Маріанна дізналась, що вагітна. Богдан в цей день був у Києві, йому робили операцію на плечі.
“Я хотіла особисто при зустрічі про це сказати, але не змогла дочекатись і повідомила новину по відеозвʼязку. Богдан зрадів, одразу сказав, що чекає на дівчинку. І згодом ми вже говорили, що хотіли би двох чи трьох дітей, тож сподівались у майбутньому їх народити”.
Щасливе подружжя в очікуванні дитини
Наприкінці січня 2022 Маріанну поклали до пологового будинку в ковідне відділення. Богдан, тільки-но з’являвся вільний час від служби, був під вікнами медзакладу. 30 січня в родині Хохленкових народилась донька, яку назвали Афіною. Оскільки Маріанні робили кесарів розтин, першу добу вона не бачила дитину, а Богдана пускали до донечки, він навіть перерізав пуповину.
Богдан з донькою
“Перший час з дитиною було навіть не так важко, як я думала, бо Богдан дійсно у всьому сильно допомагав, давав мені змогу відновитись та відпочити. Спочатку він брав відпустку на січень, але через те, що донечка народилась трохи пізніше, ніж ми думали, у Богдана вийшло домовитись і його відпустка ще трохи продовжилась на лютий, тому він постійно був з нами. Але, на жаль, не так довго був цей щасливий період, менше місяця”.
Не хотіла їхати з Маріуполя, бо тут залишався Богдан
Вже 22 лютого “Пентагон” поїхав на базу й лишився там. Перед цим він довго сидів з Афіною, тоді Маріанна їх сфотографувала разом. Тепер це єдині їхні спільні світлини.
“Казав, що деякий час має бути на базі, щось відбувається не дуже хороше. 23 лютого Богдан попросив зібрати мої та Афіни речі на випадок, якщо нам доведеться виїжджати з Маріуполя. Я все зібрала, але відмовлялася до останнього вірити, що буде велика війна”.
Мирне життя в Маріуполі
24 лютого Маріанна прокинулась о п’ятій ранку під звуки вибухів. Через вікно побачила, як на вулиці всі люди біжать до своїх автівок та кудись їдуть. Майже одразу зателефонував Богдан і сказав: “Почалося! У будь-який момент будь готова виїхати з міста”.
“Я розуміла, що немає часу на роздуми, було страшно, тремтіли руки, але більше від того, що нам треба їхати самім, без нього. Серце розривалось на шматки від цієї думки, але нічого зробити було не можна, або лишатися в Маріуполі, ризикуючи дитиною, або їхати з міста і сподіватись, що скоро ми з Богданом зустрінемось. Це було найскладніше рішення в моєму житті. Декілька раз ми навіть повертались назад, знов заносили речі додому, бо я сподівалась, що так хоч іноді буду його бачити і знати, що все добре. Хоча я розуміла, що відбувається щось страшне. Якби не Богдан, можливо, ми б лишились, але він наказав їхати. Казав, головне — вивезти дитину і тоді він буде спокійний, та обіцяв, що скоро побачимось”.
О восьмій ранку Маріанна з маленькою Афіною виїхали у Дніпро до родичів.
Маріанна з Афіною
“Богдан писав мені, перший час ми ще тримали звʼязок, дзвонив нам, як тільки була можливість. Але вже через кілька днів в Маріуполі не стало мобільного звʼязку. Періодично він відправляв мені повідомлення, якщо знаходив звʼязок, тоді ставало спокійніше, потім це було все рідше і рідше. Бувало раз на два-три дні смс від нього надходили і це було величезне полегшення, бо це був постійний стрес.
В якийсь момент Богдан перестав писати, я розуміла, що зі звʼязком все гірше, намагалась вірити, що саме через це він не пише, але передчуття були дуже погані”.
Гідний командир та безстрашний воїн
Боєць Денис на псевдо “Комбат” каже, що Богдан один з небагатьох без страху виконував всі бойові завдання.
“Пам’ятаю, через те, що він був командиром, і через нестачу людей він не спав три доби підряд, тому що завжди ходив з хлопцями, переймався за них. Згадую, як ми йшли на захоплений блокпост витягувати поранених з суміжного підрозділу. Я тоді йшов за “Пентагоном” і постійно наступав на якесь сміття, все шелестіло. Йшли без приладів нічного бачення, “чисто на характері”.
“У Боді була операція на плечі, і коли ми виносили полеглого, то він до останнього допомагав нам, хоча я бачив, як йому було важко.”
“22 березня їхню позицію оточив ворог, була велика перевага не на нашу користь. Хлопці, їх було шестеро, зайняли кругову оборону і відбивались від противника, сили якого значно переважали. Була найбільш небезпечна ділянка, з якої ворог робив прорив до наших позицій під прикриттям ручних протитанкових гранатометів, кулеметів Калашникова, стрілецької зброї. Потрібно було висунутися на ту ділянку та “придушити” вогнем. Бодя був старшим на тій позиції і вирішив сам зробити це, тому що було дуже небезпечно. Він висунувся у тому напрямку і “придушив” сили ворога. Це допомогло нашим хлопцям перегрупуватись і зайняти вигідні позиції. Але “Пентагон” дістав важкі поранення від кулеметних куль. Ми його евакуювали на “Азовсталь”. “Пентагон” був у свідомості, не стогнав, не кричав, а постійно питав про своє відділення, про хлопців”.
“Пентагона” з іншими важкопораненими хлопцями евакуювали на гелікоптері до Дніпра. За словами “Комбата”, Богдан Хохленков був класним другом, гідним командиром, який в боях за рідний Маріуполь проявив себе безстрашним воїном.
Афіна з нагородою батька, яку він отримав посмертно
Старшому сержанту окремого загону спеціального призначення НГУ “Азов” Богдану Хохленкову назавжди 29 років.
