Життя до «Азову»
Позивний «Ровер», мені 20 років. Ще нещодавно я був рекрутом, тепер солдат бригади «Азов», стрілець. До служби я 7 років професійно займався веслуванням на байдарках. Через це зараз обрав такий позивний. Я максимально концентрувався на спорті. Моє життя — це тренування та розпорядок дня, як у спортсмена.
З першого дня повномасштабного вторгнення я знав, що рано чи пізно доведеться стати військовим, але вагався. Не розумів, як я полишу свою матір, що з нею буде, як вона відреагує; не знав, як підготувати себе морально і до яких військ приєднатись.
Подумав, що моя доля — бути спортсменом та представляти Україну на міжнародних змаганнях. Протягом року фокусувався на карʼєрі та намагався потрапити до збірної, щоб виступити на чемпіонаті світу або Європи. Та вже в 2023 році я провів своє останнє змагання. Вирішив, що все ж таки піду служити, бо думки про це не полишали мене, що б я не робив.
Я нікому не казав про це, бо знаю себе на 100% — якщо я не проговорюсь про свої плани, то вони здійсняться. Вирішив приєднатись до «Азову». Ми поїхали разом з другом до рекрутингового центру, та через особисті причини він не зміг підписати документи. Моє рішення не залежало від нього, у мене була мета, всі вагання зникли.
Я хочу захищати країну, і мені іноді соромно, коли я бачу тих хлопців, які гуляють та розважаються у такі часи. І я зрозумів, що я був таким, як вони, лише замість розваг обрав спорт.
Війна
Я з Миколаєва, і ще в 2014 році був свідком, як сепаратисти намагались розкачати ситуацію, та наші футбольні фанати і свідомі жителі міста стали їм на заваді.
Якщо цікавитись історією нашої країни, то зрозуміло, що ця війна мала статись. Її можна було тільки відтермінувати.
Перемога для мене — відновлення кордонів 1991 року. Потрібно повертати полонених та тіла загиблих, боронити країну і не паплюжити честь героїв, завдяки яким ми маємо можливість боротись. Я вдячний тим, хто 9 років захищав державу, бо без них я не впевнений, що мав би змогу зараз бути на цьому місці та взагалі жити в Україні, а не знаходитись в окупації.
Моя роль у цій війні мені ще не відома. Але я тут, і я виконуватиму накази командирів та старших побратимів, буду максимально корисним для спільної справи. Відчуваю, що саме піхота це те, де я можу бути ефективним, бо я фізично сильний та витривалий.
БКБП
Перед базовим курсом бойової підготовки я готував себе до того, що мені буде дуже складно, але вирішив, що буду терпіти і вивозити морально. Я знаю себе, свій організм та свою мотивацію.
У нульовий день ми бігли колоною з нашими речами над головою, впали по команді, поповзли 300 метрів і знову біг-повзання, відтискались, поки чекали інших. І так по колу, і з кожним разом все повільніше і повільніше.
Запамʼятався момент, коли нас виснажених в упорі лежачи інструктори поїли та поливали прохолодною водою. Прокачка на нульовому дні тривала десь 4 години.
Наступного дня ми здавали фізо. Я здав все на відмінно, лише завалив біг через те, що не пристосувався до місцевості. В «бєрцах» було дуже важко бігти, ноги після нульового дня були максимально забиті.
Того дня я набрав 316 балів з 400, та згодом ми всі почали відчувати себе сильнішими та витривалішими. На останніх тестах через місяць я набрав 377 балів.
У нас були круті інструктори, які навчали нас. Звісно, на полі бою будуть інші умови, та основу ми отримали, і тепер все залежить від нашої власної жаги до вдосконалення.
Мені не подобалася стройова підготовка. Була спека, і я не розумів мету цих занять. Я отримав тепловий удар, але вирішив продовжувати з усіма. Згодом прийшло розуміння, що це дисципліна та витримка, яка необхідна солдату.
Найбільше сподобались тактика і тактична медицина. Вогнева підготовка загалом пройшла добре у всіх рекрутів, більшість з яких тримали зброю вперше. Інструктори терпляче працювали з нами, вказували на помилки, ставили правильно руки, поставу, нагадували про плавний спуск гачка, і на фінальних стрільбах я поцілив все у мішень.
У нас були дуже хороші стосунки з інструкторами. Усі вони з величезним бойовим досвідом, зокрема оборонці Маріуполя. Я розумів, що це за люди переді мною, уважно слухав і виконував їхні вказівки та настанови.
Побратими
Спочатку трохи сварилися, бо коли один помиляється, то відповідальність несуть усі, і качають усіх. Згодом ми зрозуміли, що у цьому не має сенсу, треба поважати один одного, бо ми колектив: разом навчаємось, разом воюємо, разом живемо.
Особливо на марш-кидках відчувалась єдність. Максимально допомагали один одному. Тих, хто відставав, ми несли, підбадьорювали їх, допомагали нести їхні речі, хоч і самим було важкою. Колективно ми вклались у час і успішно пройшли випробування.
У моєму взводі був побратим, у якого ще на першому тижні курсу почалися проблеми з коліном. Він жив на знеболювальних. Усі ми розуміли, що він не тягне вимоги курсу та скоро залишить нас. Але я був приємно здивований, коли він відмовився бити в дзвін за порадами медиків. Ми радили йому піти, бо це серйозно, це здоровʼя, яким він ризикує, вмовляли його зберегти себе та піти на наступний курс. Він відмовився. І дійшов до самого кінця курсу.
На останньому марш-кидку йому було тяжче за всіх, та коли почались проблеми у деяких рекрутів, я побачив, як він дошкутильгав до побратима, який вже не міг бігти, стягнув з нього броню і накинув на себе. Він відмовлявся віддати цю ношу нам, і врешті дістався до фінішу з двома бронежилетами.
Очікування першого бою
Зараз після завершення БКБП я не відчуваю тиску. Але розумію, що на бойових це може змінитись. Наразі під час занять я іноді відчуваю стрес, коли щось не вдається або щось не одразу розумію. Допомагає отриманий на БКБП досвід. Я знаю, що я здатен вчитись швидко, оброблювати інформацію та користуватися нею на практиці. Все реально. Головне — постійно тренуватись та шукати нові виклики для себе. Інакше в «Азові» не можна.
Багато з нас отримали шеврони після закінчення курсу, але кожен має розуміти, що це оманлива вершина. Цей шеврон треба заслужити не один раз, його треба заслуговувати кожного дня. Навчатись, тренуватись, ставати краще і краще, підвищувати власну планку. Тільки так можна стати воїном і вдало працювати на полі бою. Із наполегливістю прийде досвід і зникне стрес.
Поради майбутнім рекрутам
Я сам вагався цілий рік, хоча в голові було більше «за», ніж «проти». Врешті розумієш, шо ці вагання забирають твій час. Якщо тобі страшно від однієї думки про дзвінок до рекрутингового центру, то, можливо, це дійсно не твоє. Але якщо ти все ж можеш це зробити, то просто прийди на співбесіду. Людина, яка насправді чогось хоче, свого досягне.
Моя головна порада — не обманюй інструкторів і себе, не намагайся йти легкими шляхами. Ти проходиш ці випробування і навчаєшся, аби стати кращим та сильнішим задля захисту Батьківщини. Прийми для себе всі можливі варіанти і ризики. Це розгрузить тебе морально. По життю я позитивна людина, але довелося зрозуміти, що на війні все може статись: тут люди помирають, тут буває страшно.
Я маю бути на війні. Мені це потрібно. Це потрібно моїм побратимам, це потрібно моїй країні і моєму народові.
Telegram-канал бригади «Азов»: https://t.me/azov_media
Анкета для вступу до бригади «Азов»: https://www.azov.pro