Військовослужбовець Михайло Чапля після 86 днів оборони Маріуполя вийшов у полон за наказом вищого військового керівництва. В полоні “азовець” “Южний” пробув 850 днів. Його звільнили 13 вересня 2024 року. Вдома Михайла чекала дружина Сєвіндж Меджидова. Поки Михайла тримали у Таганрозі вона здійснила мрію коханого — відкрила кафе, де готують смачні бургери. Заклад “Чапля Чарлі” знаходиться у Львові. Саме тут Сєвіндж розпочала новий етап життя після переїзду з рідного Бердянська — міста, яке з перших днів повномасштабної війни окуповане російськими військовими.
27 вересня у Михайла Чаплі день народження, йому виповнилося 37 років. Зараз він на реабілітації і поки що не бачив кафе. Проте поруч з ним кохана дружина — його міцна підтримка, яка чекала і боролася за повернення.
Розписалися у Львові без гучних святкувань
Сєвіндж і Михайло познайомилися в Бердянську 5 червня 2015 року на дні народження.
“Він тоді приїхав зі своїм побратимом, який зустрічався з моєю подругою, привітати її з днем народження. На той момент і в мене були стосунки, і в Михайла теж. Час від часу спілкувалися телефоном, тоді ніхто з нас і гадки не мав, що ми можемо бути разом. Згодом телефонні розмови ставали все частішими і довшими, і в результаті ці телефонні дзвінки переросли вже в стосунки”.
Сєвіндж Меджидова
У січні 2018 року Михайло освідчився коханій і запропонував стати його дружиною. 26 жовтня 2019 року вони розписалися. Без урочистої церемонії, без гучних святкувань. Закохані хотіли цього дня побути тільки удвох.
День розпису у Львові
“Ми поїхали до Львова і там розписались. Побули у місті ще три дні, а пізніше відпочили за кордоном”.
Сєвіндж зізнається, що довго не могла звикнути до професії чоловіка. “Южний в “Азові з початку 2015 року. Постійні ризики, відсутність коханої людини поруч, але згодом вона прийняла це.
Їхала з окупації через 22 блокпости
Остання зустріч Михайла і Сєвіндж була за чотири дні до повномасштабної війни.
“Це була неділя, ми вже збиралися лягати спати, але йому подзвонили з роботи і сказали, що потрібно приїхати щось допомогти. На той момент ніхто нічого не підозрював, що почнеться далі. Це був звичайний вихідний. Неділя для нас завжди була сімейною, і зазвичай ми навіть не виходили з дому в ці дні”.
На момент повномасштабного вторгнення вона була в Бердянську, його окупували з перших же днів. В окупації Сєвіндж прожила до середини березня 2022 року. Михайло був у блокадному Маріуполі, та все ж наполягав на тому, аби дружина їхала з Бердянська, якомога далі. 15 березня Сєвіндж з сестрою подолали понад два десятки блокпостів між Бердянськом і Запоріжжям.
“Було дуже страшно, тому що я дружина військового, і на той момент ніхто не розумів, чи є в них бази даних наших військових, їхніх сімей чи немає. Росіяни саджали в тюрму всіх родичів і дружин військових, хто не встиг виїхати, а особливо рідних “азовців”. Тому що родина військових для цих покидьків — вагомі важелі впливу”.
Маріуполь, полон і мрії
“Южний” в Маріуполі з побратимами відбивався від солдат російської армії. Ворог швидко оточив місто, тому наші бійці вимушені були передислокуватися на “Азовсталь”. В бункерах було багато поранених — військових і цивільних. Закінчувалися їжа, вода, медикаменти, а головне — зброя. Поранені вмирали від відсутності антибіотиків. Умови в підземеллі були жахливими.
“Южний” на “Азовсталі”
“Звʼязок з чоловіком у мене був, але рідко. Він намагався по можливості дзвонити або хоча б якесь сухе повідомлення написати, що живий. Потім був наказ від командування про вихід в “почесний полон” задля збереження життя особового складу. Йшлося про 3-4 місяці з гарантіями від ООН та Червоного Хреста, що через цей строк хлопців звільнять. Але цього не сталося”.
Михайло Чапля виходив з “Азовсталі” в останній день евакуації — 20 травня 2022 року. Після цього його та інших оборонців Маріуполя перевезли в Оленівську колонію.
“Звідти він знаходив можливість писати смс. Дуже рідко, але я знала, що він живий. Останнє повідомлення було 26 вересня: “Люблю тебе. Сюди не пиши, буду не на зв’язку”.
Згодом Сєвіндж дізналася, що її чоловіка перевезли до СІЗО російського міста Таганрог, де він перебував до обміну. При тому більшу частину часу “Южний” провів в одиночній камері в підвалі.
“До вторгнення чоловік важив майже 100 кілограмів, а вийшов з полону — 58. Стан у нього був, мʼяко кажучи, жахливий. Відсутність повітря, їжі і безкінечні побої дуже сильно відобразились і на зовнішньому вигляді, і на організмі в цілому”.
“Южний” праворуч одразу після звільнення
За гратами Михайло прочитав багато книжок. Мріяв про сирники, смажену качку та рибу. А головне — бути вдома поруч з дружиною, щоб разом смачно снідати, обідати та вечеряти.
“Дітей у нас поки що немає, але ми мріяли про малюків ще до великої війни. І коханий в полоні не відпускав від себе цю мрію!”
Нове життя у Львові
Виїхавши з окупації, Сєвіндж переїхала до Словаччини і досить швидко змогла адаптуватися. Знайшла роботу: працювала перукарем в салоні краси, власники якого дуже підтримували дружину військовослужбовця і допомагали у будь-яких питаннях.
“Я була налаштована залишатися там до повернення чоловіка. Але у травні 2023 року з полону повернувся його побратим, і він зі мною звʼязався, сказав, що потрібно повертатися і чекати чоловіка вже в Україні, готувати для нас місце, де ми будемо жити. Ще розказав, що чоловік мріяв відкрити бургерну, про свою мрію від розповів хлопцям у полоні. Тож після цієї розмови я вирішила повернутися і дійсно готувати місце, куди він повернеться”.
Здійснила мрію коханого, поки він був у полоні
Сєвіндж приїхала у Львів, почала потроху звикати знову до нового місця, де треба було “вставати на ноги”, не маючи підтримки близьких. Ще за кордоном вона ходила на акції та мітинги, на яких нагадували суспільству про полонених бійців Маріупольського гарнізону. Продовжила вона цю справу і у Львові. Також взяла участь у документальній виставі “Діалоги сам з собою”, яка побудована на основі реальних історій матерів і дружин “азовців”.
Сєвіндж на акції у Львові
“Вирішила спробувати написати грант на відкриття власної справи. Для себе вирішила — якщо отримаю цей грант, то дороги назад вже нема і треба відкривати заклад, про який так мріє чоловік. Грант в розмірі 250 тисяч гривень я врешті-решт отримала, і відтоді почались безкінечні питання, на які я не знала відповіді, але точно знала — назад шляху немає. І так крок за кроком я почала рухатись: пошуки приміщення, ремонт, закупівля обладнання, підбір персоналу і ще купа різних питань. Складнощі були через те, що для мене це геть нова справа, і поруч не було чоловіка, моєї міцної підтримки”.
Кафе “Чапля Чарлі” працює вже 2 місяці, проте офіційного відкриття ще не було.
Здійснена мрія – кафе
Воно відбудеться, тільки-но Михайло трохи одужає і зможе приїхати до Львова, щоб спробувати бургери у закладі, про який так мріяв у полоні.
