Ольга Гринчук звільнилася з “Азову” напередодні Нового року. На цей вимушений крок пішла через стан здоров’я. “Міра” у 2022 вийшла у полон з “Азовсталі”, її тримали у Оленівській колонії і саме там їй у праве око потрапила інфекція. Через відсутність лікування Ольга зовсім не бачить. Втрата зору правого ока — цей вердикт вона почула від лікарів у київському шпиталі після обміну. Нині Ольга Гринчук готується до операції в одній із клінік Австрії, бо, на жаль, в Україні медики не можуть їй допомогти. Однак операція дорого коштує — пів мільйона гривень, тож “Міра” відкрила збір, аби мати можливість знову бачити і повернутися до війська. Військовослужбовиця просить усіх небайдужих допомогти їй.
З адміністратора ресторану — кухарем в “Азов”
Ольга Гринчук родом з Маріуполя. Її освіта пов’язана з торгівлею. Працювала за спеціальністю, згодом в ресторанному бізнесі офіціанткою та адміністраторкою.
Ольга Гринчук
А у листопаді 2020 року підписала контракт з “Азовом”: була старшим кухарем у першому батальйоні в роті матеріально-технічного забезпечення. Каже, що багато років її життя так чи інакше були пов’язані з військом, бо колишній чоловік був прикордонником, і багато друзів служили та й зараз продовжують стояти на захисті України.
“Моє звання — старший солдат. П’ять днів на тиждень була в наряді на кухні. Готувала з іншими жінками тричі на день по 400 порцій. На свята готовили різноманітні смаколики”.
Ще “Міра” їздила до навчального центру у Золочеві. Там її та інших кухарів підрозділів Національної гвардії навчали працювати у польових умовах, як правильно і своєчасно нагодувати бійців. Туди Ольга потрапила під час розпалу карантину через коронавірус.
“Один з яскравих спогадів, як я вперше потрапила на полігон. Тоді була дров’яна піч і пішов сніг. Дрова сирі, не хочуть горіти, а їсти бійцям треба готувати. Заварили вівсянку та тримали пальці, щоб встигла запаритись”.
Командири пропонували жінкам виїхати з Маріуполя — я залишилася
З 19 лютого “Міра” з побратимами та посестрами перейшла на казармений режим на маріупольській базі полку на Лівому березі міста, неподалік від парку “Веселка”. А через дев’ять днів після початку повномасштабного вторгнення за наказом командира всіх жінок вивезли на територію “Азовсталі”.
Ольга на “Азовсталі”
“Наприкінці березня, точної дати не пам’ятаю, командири запропонували жінкам вийти по СЗЧ (самовільне залишення частини). Вивозили на бронетранспортері “Козак” по п’ятеро. Таким чином багато жінок змогли виїхати з Маріуполя. Я і моя подруга, з якою працювали на кухні, вирішили залишитися зі своїм підрозділом. Мене попередили, що поставлять з хлопцями на позицію. Я відповіла, добре, якщо треба, так тому і бути. Ще причиною залишитися було і те, що Маріуполь — моє рідне місто, і десь на руїнах знаходилися мама і старший брат, який зовсім нічого не бачить”.
На “Азовсталі” Ольга Гринчук з іншими жінками перебували у двох бункерах. Спочатку на “Магазині 10” — це кодова назва. Після їх перекинули на бункер “Нора-2”, де вони були до самого виходу у полон.
“Ходили на розкопки їжі у зруйнованих приміщеннях та бункерах. З того, що знаходили, готували. Забезпечували бійців їжею наскільки це було можливо в тих пекельних умовах”.
За непокору змусили прибирати туалети
17 травня 2022 року “Міра” покинула металургійний завод. Згадує, що вона і ще 29 людей, серед яких лише двоє її побратимів з “Азову”, просиділи в автобусі дві доби неподалік від Оленівської колонії.
“19 травня нас завезли на територію. Розділили — хлопців в один бік, жінок в інший. Зі мною була психологиня з військової частини 3057. Удвох нас запхали у ДІЗО (дисциплінарний ізолятор).”
“Мене поселили на другий поверх, там ще були медикині. Але вже через три дні нас виселили, бо туди почали заводити хлопців, у тому числі “азовців”. І одразу викликали на допит: співробітнику ФСБ, якого звали Тимур, я не сподобалася за свої проукраїнські погляди. Я йому не кивала і не посміхалася, тому він мене зненавидів. І кинули в шосту камеру в ДІЗО, куди потрапляли неугодні. Мене змусили мити туалети, це були звичайні дірки у підлозі в камерах, і з другого поверху все текло по трубах, які забивалися. Тому вся підлога на першому поверсі була у гівні. І ось все це мене змушували прибирати, тим самим намагаючись мене принизити за свою непохитну позицію. Прибирати доводилося по кілька разів на день, викликали і вночі, і при тому, що не було нормальних рукавичок. На самому початку видали одну пару гумових рукавичок, але вони були порвані”.
В донецькій травматології погрожували зарізати
І через антисанітарію в Оленівці “Міра” занесла інфекцію в праве око. Дізналася вона про це 26 липня, за кілька днів до вибуху в одному з бараків, де загинуло близько пів сотні оборонців Маріуполя.
“Вздувся білок, на ньому стали з’являтися пухирі. Мене зачинили в камері й дві доби не випускали. Мені було дуже погано. Дівчата почали кричати, просити, щоб викликали лікаря. До мене направили одного з наших військових медиків, він подивився і сказав, що нічого зробити не може в тих умовах, в яких ми перебували. Тоді звернулися до керівництва колонії, заступник начальника викликав до себе, подивився на око і надав наказ викликати “швидку допомогу”.
До Донецька “Міру” везли з температурою 39 і високим тиском. Поруч з нею завжди був охоронець з автоматом.
“У травмпункті зробили знімок ока, потім якийсь укол. Виявилося, що тут лежать “трьохсоті” окупанти, і коли вони дізналися, що привезли “азовку”, терміново викликали другу “швидку”. Стали мене запихати в автівку, бо за мною бігли орки з криками і погрозами мене зарізати. Мене повезли до іншої лікарні на околицю Донецька, там був виділений корпус спеціально для наших хлопців: одні були поранені ще з Маріуполя і на “Азовсталі”, інші — з “бараку 200” в Оленівці”.
На вулицю не виводили, спала на матраці з клопами
“Міра” каже, один з військових на допиті сказав, що вона нібито дівчина командира, і через це до неї з боку росіян ще більше почався тиск.
“Вони думали, що я снайперка і навіть казали, що це антиснайперська лазерка “зняла” мені око. Ніякі докази, що 2,5 місяці тому у полон я виходила зі здоровим оком, на них не діяли”.
У лікарні Ольга Гринчук була до 9 квітня 2023 року. На вулицю жодного разу її не виводили, вікна у палаті завжди були закриті шторами.
“Єдиним плюсом було те, що у мене було своє ліжко. Але матрац у жахливому стані, ще й з клопами. Лікування майже не було, іноді кололи якісь медпрепарати в око. Було так боляче, що я кричала на весь поверх. Я просто не могла жити без знеболювального. Годували краще, ніж в Оленівці. Періодично до мене вривалися фсб-шники: то поганий поліцейський, то добрий. Я нічого не казала, а тільки плакала, така у мене була тактика”.
В Україні, на жаль, такую операцію на очах не роблять
10 квітня відбувся обмін полоненими. “Міра” і ще 99 військовополонених вийшли на волю. Того ж дня Ольгу привезли у офтальмологічне відділення київського шпиталю.
“Лікарі сказали, що з оком все дуже погано. Великий рубець і наріст на рогівці, двічі під рогівкою збирався гній. Кришталик збільшений і розширений. Їхній вердикт — кришталик і рогівку треба замінювати”.
Влітку 2023 року “Міра” пройшла військово-лікувальну комісію і медичну відпустку провела в Австрії у своїх друзів-волонтерів. Вони допомогли колишній військовополоненій знайти клініку, оформити медичну страховку.
Попереду на “Міру” чекає тривале лікування
“Мені зробили дві операції: спочатку лазером зняли шар з рогівки, а через два місяці — повну сквозну кератопластику рогівки. Це дуже рідкісна операція, і в Україні її не роблять. Я повернулася додому, тут мені зробили операцію на коліні. І після цього збиралася знову в Австрію, але з України мене не випустили, бо чинна військова. Тому лікування продовжила в приватній клініці “Добробут”, проте пішло відторгнення роговиці. Лікарі намагалися врятувати її, аби потім зробити пересадку кришталика. А нещодавно я була на прийомі у лікаря і почула новий вердикт — роговицю вже не врятувати. І що знову треба їхати в Австрію, щоб наново пересаджувати рогівку”.
Після лікування хочу повернутися у стрій
Незадовго до Нового року “Мірі” довелося піти з війська. Вона пройшла медико-соціальну експертну комісію, яка призначила їй пожиттєво другу групу інвалідності.
“26 грудня 2024 року я написала рапорт на звільнення з бригади “Азов”, щоб підготуватися до поїздки в Австрію. Операція на око запланована на квітень і коштує великих грошей, яких, на жаль, у мене немає. Тому я відкрила “банку” і прошу всіх небайдужих долучитися до мого збору. На сьогодні я бачу тільки лівим оком лише на 25%, але завдяки лінзі — на всі сто”.
“Міра каже”, що у війську їй подобається, це її справа життя. І тому після операції планує повернутися до лав “Азову”, але вже операторкою дронів.
Якщо ви можете, то допоможіть Ользі Гринчук знову бачити, аби вона могла продовжити службу:
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/5Nnd9WyVkk
Картка ПУМБ: 5355 2802 1480 1803.
