Щороку 17 лютого відзначається День спонтанного прояву доброти. Ми живемо у важкий час повномасштабної війни, коли особливо важливі підтримка і добро. Тож давайте робити більше спонтанних приємностей для знайомих і незнайомих, для військових і волонтерів! Своїми історіями та думками до цього закликають актори та ведучий Нового каналу.
Віталіна Біблів, акторка серіалу «Будиночок на щастя»
– Я хочу поговорити про дітей, які роблять добрі вчинки по відношенню до країни. Вони співають пісні, вишивають сорочки, продають щось, а потім ці гроші переправляють у благодійні фонди. Пам’ятаю дівчинку, яка принесла десь 25 тисяч власних коштів у Фонд Сергія Притули. Також згадую хлопчика, якому подарували на день народження дрон, а він заніс його та попросив передати військовим. А ще малюк, який заспівав пісню про Великдень і підняв цим всім настрій. Мені хочеться зібрати всіх маленьких українців разом та обійняти й розцілувати. Якщо в нас такі діти, то ми обов’язково переможемо!
Богдан Шелудяк, ведучий шоу «Хто зверху?»
– У квітні минулого року померла моя бабуся, з якою ми були надзвичайно близькі. Складний період. Історія, про яку хочу розповісти, трапилася десь у травні, коли ми з друзями каталися на мотоциклах. Тоді зробили зупинку на Хрещатику, і до нас підійшла бабуся з квітами. Від неї була така світла енергетика! «Хлопці, вам не потрібна трояндочка?», – дуже інтелігентно запропонувала старенька. В той момент мене «пробило». Вона так сильно нагадала мою бабусю! Я наче провалився в нетрі своєї свідомості. Коли прийшов до тями, подумав, що обов’язково мушу щось для неї зробити. Взяв усі гроші готівкою, які в мене тоді були, і просто віддав бабусі. Сказав, що бажаю їй всього найкращого. Вона така: «Ой, дякую, дякую, дякую, дякую». У той вечір відчув якесь полегшення. Не знаю, чим це було зумовлено. Я завжди намагаюся допомагати людям поважного віку, коли вони продають яблука чи ще щось. Але ця історія особливо запам’яталася.
Олександр Сугак, актор серіалу «Звʼязок»
– Зараз для мене найбільшим проявом добра є діти, які дякують захисникам і роблять те, що вміють, заради донатів. Наприклад, продають власноруч виготовлені браслетики, грають у шахи на вулиці. Такі вчинки пробирають аж до сліз! Ще пригадую історію, як у рідній Вінниці мені допомогла незнайомка. Я звик, що в будь-якому міському транспорті можна розрахуватися карткою. Тому був абсолютно впевнений, що до просунутих належить і маршрутне таксі. Якось вранці дуже поспішав. Заскочив у маршрутку й намагався заплатити карткою, але зʼясувалося, що той валідатор не призначений для цього. І я впав у розпач, адже дуже запізнювався й не мав готівки, щоб заплатити за проїзд. Та якась добра пані запропонувала заплатити за мене. Вона поспівчувала мені й розрахувалася. Але на цьому історія не закінчилася. У мене в кармані була пачка льодяників. Я дістав їх і сказав: «А ви не проти, якщо я віддам за квиток цукерками?» (усміхається). І ми щиро засміялися.