Гостем нового випуску програми “Точка опори” на телеканалі “Дім” став заслужений артист України, один із найвідоміших бандуристів світу Тарас Яницький.
Він викладає бандуру в Київській національній музичній академії, а також понад 10 років є солістом Київського академічного ансамблю української музики “Дніпро”. У інтервʼю Світлані Леонтьєвій Тарас Яницький розповів про втрату батька на початку повномасштабного вторгнення, про братів, які добровільно пішли захищати країну, а також пригадав благодійні гастролі в Америку, які відвідували етнічні росіяни.
Тарас Яницький розповів про втрату батька, що трапилася на третій день повномасштабного вторгнення. Проте наостанок співак і бандурист Йосип Яницький встиг сказати сину важливі слова.
“Його серце не витримало. Він щосекунди надзвичайно переживав, постійно перебував в інформаційному просторі, не міг знайти собі місця, не спав, не їв. Як тільки бачив QR-код, одразу скидав гроші. Так склалося, що він помер у мене на руках. Він сказав: “Тарасе, бережи Україну. Донать. Не шкодуй грошей”. І все в такому дусі. Тобто його останні слова не були якісь особисті, вони були саме про Україну.”
Після смерті батька музикант з матірʼю поїхав у Івано-Франківськ, де став давати благодійні концерти. А ось брати музиканта вирішили піти захищати Україну.
“Один мій брат, військовий медик, із Рівненщини, він у перші дні війни пішов на фронт. Його звати Олег Яницький, він дуже патріотичний хлопець, дуже багато разів рятував наших захисників. Другий мій брат, який теж пішов воювати у перші дні війни, саме з Івано-Франківська. Він мужньо вистояв три доби, щоб його взяли в армію, бо раніше він вже служив. Він довго був на нулі. Іван Бунга його звати. Він теж дуже патріотичний хлопець.”
Тому з перших днів Тарас Яницький працював зі зборами і для братів, і для закриття інших потреб ЗСУ. А влітку 2023 року музикант вирушив у масштабний тур у США. Місією цієї поїздки були збори на протезування українських воїнів. За словами Тараса Яницького, ця поїздка була поза зоною комфорту, адже музиканту було непросто зрозуміти, що життя може бути без ракет і вибухів. До того ж, на концерти, які робили з метою благодійності приходили етнічні росіяни.
“Мені було дивно, але я подумав, якщо вже так склалась доля, то мені хотілося б донести інформацію і до них. Треба сказати, що частина з них розуміла, що відбувається у нас, а частина сприймає як міжполітичну справу, типу, що ми спільний народ. Але я пояснював, які відмінності між нами, якщо нас щось не влаштовує – ми йдемо на Майдан. У нас здавна була демократія. І запитував, чому вони не можуть обʼєднатися народом і вийти проти всього, що відбувається? Всередині мене все ж жевріє така надія, що це сплячій ведмідь, який рано чи пізно має прокинутися і знести всю ту владу. Я запитував, чому вони не можуть вийти до посольства росії і сказати, що не згодні з цією політикою, що проти того, що росія воює проти України. Чомусь у них немає цих наративів, чомусь вони не хочуть відстоювати, як кажуть хороших росіян.”