Чимало різдвяних традицій характерні для всіх регіонів України — до прикладу, це християнське сімейне свято, обряди якого стосуються дому і родини. Найчастіше на Різдво готують Святу вечерю і дванадцять пісних страв, практично всюди головною стравою є кутя.
Колядки та вертепи — теж спільна риса, яка об’єднує святкування Різдва. Але кутю готують за різними рецептами, страви і їхня кількість різняться залежно від регіону, а з колядою ходять у різний час.
Причини виникнення різних традицій пов’язані з географічними та історичними особливостями кожної частини України, а деякі звичаї українці запозичували в інших народів. Не обійшлося також без впливу дохристиянських вірувань і символів.
Вшанування предків, підкидання куті до стелі, солом’яний павук і різноманітні дідухи — Суспільне Культура розповідає про найяскравіші традиції святкування Різдва у кожному куточку України.
Різдво на півдні України: Північне Причорномор’я, Бессарабія і Таврія
На півдні України було завдено, щоб на Різдво діти носили частування своїм хрещеним батькам та старшим родичам — це називається “носити вечерю”. Вони говорили: “Просили батько, просили мати і я прошу” і подавали загорнутий у хустку калач та горщик з кутею, а також інші святкові страви. Хрещені забирали вечерю, навзаєм давали свою та обдаровували дітей дрібними грошима чи ласощами.
Удома готували зазвичай дванадцять пісних страв: за кількістю найближчих послідовників Христа, апостолів, або за кількістю місяців року. “Але так було не на всій Миколаївщині. Наприклад, болгари, які мешкають у нашому краї, готують сім страв, за кількістю днів тижня, або дев’ять, за кількістю місяців, які Діва Марія носила Ісуса під серцем. Перелік страв на Святий вечір у родинах різнився з року в рік. Як і зараз, все залежало від достатку сім’ї, смаків, продуктів, які були заготовлені до свята”, – розповідає завідувачка відділу пересувних та стаціонарних виставок Миколаївського обласного краєзнавчого музею Світлана Романенко.
Фольклористка Олена Чебанюк розповідає, що на різдвяному столі обов’язково були страви з риби, адже південь України багатий водоймами. Це міг бути оселедець, запечений карась, борщ або холодець з рибою: “Зараз мало хто готує холодець із риби, але ще не факт, що це не стане модним. Нині спостерігаємо відродження традицій української кухні”.
Кримське Різдво
На рубежі ХІХ–ХХ століть Крим був багатим на різдвяні традиції, як стверджує керівник Кримського етнографічного музею Юрій Лаптєв. “Різдво — це одне з основних свят, як релігійних, так і народних. А Крим не лише багатонаціональний, це місце зустрічі основних релігій. Відповідно, це накладало свій відбиток”, — говорить він.
Лаптєв розповідає, що першими починали святкувати католики й протестанти-лютерани — німецька і чеська громади, італійці, французи, які жили на півострові. Потім наставав час православних: болгар, греків, росіян та українців, різдвяні традиції яких дуже різнилися. При цьому мусульманське населення півострова привітно до цього ставилося, доброзичливо вітаючи сусідів зі святом.
Фото: Volodymyr Prytula/Radio Svoboda
Різдвяні традиції Слобожанщини, Донщини і Запоріжжя
Радянська політика майже викорінила українські традиції на індустріалізованому сході України, тому відновлювати їх почали, фактично, лише з поверненням незалежності. Переселення етнічних українців, заселення східних територій росіянами, штучний голод, переслідування українських діячів культури та вірян призвело до того, що місцевий фольклор майже забувся.
Але за свідченням етнографині Людмили Єфремової, у сільській місцевості можна було побачити водіння кози та маланкування, у великих містах та промислових центрах це відбувалося рідше. Також колядування було поширеним явищем на Донеччині й Луганщині, як розповідає етнограф Ілля Фетисов з ансамблю “Божичі”, який збирав тексти колядок у регіоні.
Традиція водіння кози. Фото: Суспільне Житомир
На сході збереглася традиція варити кутю на Щедрий вечір. Цікаво, що головним інгредієнтом був і залишається рис. Про це говорить і викладачка кафедри культурології Донецького національного університету Наталія Шаповалова: “Раніше кутю варили із пшениці. Зараз переважає рис. За радянських часів традиції вважалися проявами минувщини, тим, що треба відкидати. Навіть найстарше покоління, люди, яким по 70 років, мало що про це знають”.
Уродженець Донеччини Василь Стус у 60-х роках минулого століття написав вірш “Вертеп”. Для нього останнім став вертеп у 1972 році, коли Стус разом з іншими письменниками-дисидентами зібралися у Львові. За кілька днів учасників дійства заарештували, цей погром увійшов в історію під назвою “арештована коляда” або “операція Блок”.
Стоять — Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура, Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. СБУ
На Запоріжжі різдвяні традиції тягнуться ще від доби козаччини. Саме в ніч на Різдво після служби в церкві козаки обирали нового отамана і писаря. А після обіду в день Різдва вони сідали за спільну вечерю з борщем та кулішем.
Різдво на Поліссі, Сіверщині та Наддніпрянщині
Унікальною є різдвяна кухня Полісся. Тут не намагалися приготувати обов’язково дванадцять страв, готували, хто скільки міг. Традиційна кутя була ячмінною, адже лише багаті жителі могли дозволити собі пшеничну кутю з медом. На Житомирщині на Різдво навіть пекли калачі для корови й чіпляли їх їй на ріг, розповідає етнографиня Галина Олійник.
На Поліссі особливе місце на столі займали вареники. Фольклористка Олена Чебанюк каже: “Обов’язково розпарювали чорниці і робили з ними вареники, також начинка могла бути грибною або з грибами і картоплею”.
Різдвяний калач. Ілюстративне фото
Науковиця розповідає, що хоч майже по всій території України обов’язковою гарячою стравою на Святвечір був борщ, на Сіверщині його готували за унікальним рецептом — буряковому квасі. “Скажіть, хто нині готує борщ на буряковому квасі? На Чернігівщині квасилися яблука з гарбузом: шар яблук, шар гарбуза, квасили капусту з журавлиною, в бочках квасили огірки, яблука, груші. Це ферментована їжа, корисна для шлунку”, – говорить Чебанюк. Готували також “голий” борщ, основою для якого служили білі гриби, розведені капустяною закваскою.
Ще однією унікальною стравою Полісся була бурда: її готують із розтертого та обсмаженого конопляного насіння, додають чорницю і груші-дички. Груша взагалі відігравала важливу роль в поліському Різдві — її вважали символом садовини, який потрібно особливо доглядати. Напередодні Святвечора господар брав сніп соломи і давав його дітям, а ті повинні були нею обв’язати груші в саду.
Також на Сіверщині існувала традиція, що перед початком вечері господар брав ложку з кутею і виходив надвір дивитися на небо. Якщо воно було зоряним, це означало, що гарно буде розводитись птиця.
Після цього вечеряти починали усі. Кожен із присутніх, з’ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу знову кутею та узваром. За горщиком із кутею віщували, чи буде вдалим наступний рік — якщо зерна після приготування піднялись через вінчик, то рік буде добрим. Якщо ж ні, то чекати біди.
Господиня готує традиційну кутю. Фото: Суспільне Житомир
Подільське Різдво
Різдво на Поділлі цікаве своїми назвами, які відрізняються від звичних для більшості регіонів України. Вечір напередодні Різдва тут можуть називати не лише “Святвечір”, а ще “Вілія” або “Кутя”. Традиційного солом’яного дідуха називають колядою, також випікають спеціальний хліб, який називається “різдвяник”, “рожество” або “різдво”.
Вечеря тут починалася з того, що господар заносив до хати дідуха-коляду. Солом’яний сніп, переважно житній, ставили в кутку біля ікони на покуття. На підлозі теж розсипали солому. Наступного ранку її разом із дідухом виносили на вулицю і спалювали біля хати.
За словами історика та краєзнавця Сергія Єсюніна, на Поділлі у деяких селах збереглися такі традиції Святвечора: “Поклавши у рукавицю гроші, господиня несла кутю на покуть, а діти під час цієї ходи завзято мекали, мукали, іржали, квоктали, крякали, щоб уся свійська живність плодилася, щоб курчата й каченята водилися. А перша ложка куті була для бджіл. Кидали її до стелі, щоб рої велися. Друга — для самого морозу, щоб він не чинив збитків і не морозив посівів. Серед подолян також широко побутувало повір’я, що душі померлих родичів беруть участь у святковій трапезі. Тому їх обов’язково згадували добрим словом, а після вечері досі заведено залишати рештки їжі на столі”, — розповідає Єсюнін.
Різдвяний дідух. Фото: Суспільне Житомир
Щодо кухні, то страв на столі переважно ставили дванадцять. Для вареників на Поділлі характерна начинка з капусти з пшоном, як говорить фольклористка Олена Чебанюк.
Також випікали особливий хліб: “Ліпили два валики, скручували їх у джгут і робили у формі підкови. Хліб вішали під образи, він висів до Водохреща, а потім його віддавали корові, коли вона телилася. Ще робили хліб у вигляді вісімки – нескінченності, навіть робили подвійну спіраль, яка нагадувала трипільські орнаменти. Це Поділля і, можливо, все це залишилося ще з тих часів”, – розповідає фольклористка.
Поширений був звичай ставити чашку з водою та скибку хліба на підвіконні для душ покійників — схоже є й на Закарпатті. У різдвяну ніч дівчата ворожили на нареченого, а наступного дня всі йшли колядувати. Але і тут є особливість: на східному Поділлі ходили переважно лише з Віфлеємською зіркою, тоді як на західному – з цілими вертепами.
Колядники. Фото: Obozrevatel
Різдвяні традиції Галичини
На заході України Різдво є одним із найголовніших свят у році, до традицій святкування ставляться як до національного надбання і ретельно бережуть. Урім загальноприйнятих звичаїв — дванадцять страв, часник по краю столу, солома на підлозі в час Святого вечора, обряд кудкудакання під столом, що характерний практично для всієї країни, — тут збереглися деякі унікальні традиції.
Яскрава галицька традиція — різдвяний павук із соломи. Про його походження і сенс розповідає завідувачка кафедри фольклористики інституту філології Київського національного університету імені Шевченка Олеся Наумовська.
За її словами, хоч у світі є міфи про павука як творця Всесвіту, який немов плете світ, в Україні такі казки чи легенди не збереглися. “Найімовірніше, цей символ утвердився в Україні саме завдяки впровадженню християнства. Існує легенда, що саме павуки врятували Ісуса. Коли Марія ховалася з ним у печері, а слуги Ірода шукали немовля, то павуки заплели павутиною вхід до печери. Тому в Україні і почали плести різдвяних павуків”.
Різдвяний павук плететься із соломи так, щоб зверху був розташований ромб великої форми, а до нього прив’язані менші ромбики. Кількість ромбиків залежить від кількості членів родини, причому за деякими даними українці згадували на Різдво своїх померлих пращурів до сьомого коліна.
Різдвяний павук і дідухи. Фото: Суспільне Львів
Також на Галичині вікна прикрашали вирізаними фігурками та ромбами, які так само символізують світові символи: це могли бути зорі, гори чи кулі. Були серед них і голуби з яєчної шкаралупи — птахи, які символізують народження Всесвіту. У порожньому яйці робили отвори, вставляли туди кольоровий папір і підвішували.
На заході України на Різдво обов’язково має стояти дідух, який спалюють на третій день після Різдва. Цікаво, що, наприклад, на Бойківщині є своя унікальна традиція — там клали під стіл ланцюг або сокиру, це мало принести щастя в дім. Колядувати на Галичині ходять групами або цілими вертепами: ці ватаги ви зустрінете і сьогодні, проїжджаючи карпатськими селами на Різдво. Не дивуйтеся, якщо вас зупинить чорт — так заведено, він повинен робити шкоду.
Різдвяний павук. List.in.ua
Святкування Різдва на Закарпатті
Закарпаття має чимало унікальних різдвяних традицій, адже тут переплелися гірські традиції бойків, лемків та гуцулів, а також угорські мотиви. А ще це ледь не єдиний регіон України, де на Різдво не готували кутю.
“На Лемківщині, де традиційно вирощували не пшеницю, а ячмінь, кутя як різдвяна страва взагалі не фіксується. Тобто вона там є, але з’явилася доволі пізно. Ймовірно, кутю у ХІХ столітті туди принесли греко-католицькі священники з Галичини”, — розповідає дослідник Остап Українець.
Головна закарпатська страва на Різдво — карачун, або корочун. Це хліб з “пупцем”, куди насипають сіль чи зерно або ставлять колоски. Його випікають на три найбільші зимові свята і тримають на святковому столі.
“О 12 годині його треба обов’язково обмити, від порога стелили довгий рушник і котили його, намагаючись передбачити, яким буде рік”, – розповідає фольклористка Олена Чебанюк.
Також звичною місцевою стравою є бобальки. Ґаздині роблять тісто, яке потім формують кульками, запікають і проварюють на парі, посипають маком чи горішками. Саме з них у багатьох селах починається Свята вечеря.
Вечеряти сідають із першою зіркою. У пам’ять про предків на Закарпатті часто на підвіконня ставлять келих вина, прикритий скибкою хліба. У перший день Різдва колядувати ходять тільки хлопці, а вже на другий день це можуть робити всі. Вертепи, які на Закарпатті називають бетлегемами, ходять третього дня. Для хлопців існують навіть окремі колядки, які вони співають неодруженим дівчатам — особливо тим, які подобаються найбільше.
Бетлегем у Сторожниці. Фото: Суспільне Закарпаття
Різдвяні традиції Буковини
Традиційно святкування Різдва у місті та селах Буковини відрізнялося, зокрема, обрядовістю та кухнею. На міську культуру Чернівців впливали німецькі, єврейські й польські традиції. Відтак там готували штолен чи різдвяні кекси, а в селі — пампухи і вареники.
У деяких селах прикрашали ялинку – це стара німецька традиція. Найчастіше ялинку вбирали на подвір’ї: вішали макові голівки, яблука, горішки, вовняні нитки, а верх ялинки прикрашав господар. Також робили дідуха, який стояв у куті і, як і на Галичині, плели солом’яного павука — в його павутинні мало заплутуватись і залишатись усе погане.
На Різдво готували кутю – товчену пшеницю. На Хотинщині й Кельменеччині була кутя з рису і з сухофруктами. На Святвечір готували дванадцять пісних страв, а на Різдво — святкову трапезу, де вже могли бути холодець і начинена курка, розповідає етнографиня Іванна Стеф’юк. Є також традиція збирати найсмачніші страви й нести їх до самотніх родичів, це зазвичай робила дитина або підліток. Також відносили пакунки бідним, сиротам і літнім людям: у кошику обов’язково мали бути калач і свічка.
Різдвяна листівка 1917 року, яка збереглась у скриньці Ольги Кобилянської. Фото: Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської
На Буковині коляда триває три дні, включно зі Святвечором, тому тут за святу вечерю сідають рано, щоб діти не боялися колядувати вночі. Різдвяна гостина починається з підкидання першої ложки куті до стелі. Господар проговорює те, що особливо потрібно в господарстві, просить хорошого врожаю. На сході регіону є звичай перевертати тарілку першої страви, яку з’їли. Це робиться ніби для того, щоб квочки добре несли яйця і висиджували нових курчат.
Як і всюди в Україні, буковинці не забувають про своїх померлих предків. Часто ставлять кутю на підвіконня, щоб нею могли поласувати покійники. Також коли задували святкову свічку, то стежили, куди пошириться дим: якщо вгору – то рік буде щедрим, а якщо в бік дверей — то варто чекати поповнення або гостей в новому році.
Різдво на Волині
На Волині по сьогодні збереглася давня назва Святого вечора — Коляда. Коляда починалася з першою зіркою, коли вся родина сідала за стіл вечеряти. Тут також трапляється звичай підкидання першої ложки куті до стелі, особливо у тих сім’ях, які мали бджіл – щоб вони давали більше меду.
Перед Різдвом мастили долівку хати, заносили оберемок сіна і стелили його під столом, де воно лежало аж до Водохреща. Вважається, що в родині усе буде добре наступного року, якщо у сіні спав собака чи кіт.
Кутя тут буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов’язкові борщ із грибами та картопля “в мундирі”. Якщо в сім’ї протягом року хтось помирав, то йому ставили окрему тарілку на столі. Після вечері стіл не прибирають, а кутю кладуть на покуття — місце біля ікони. За повір’ям, туди приходять вечеряти душі предків, коли господарі сплять, а якщо цього не зробити, то вночі їм снитимуться покійники.
Діти також несуть вечерю хрещеним батькам. На Святий вечір колядки не співають і в гості не йдуть, святкують з родиною. Гуляння починаються в сам день Різдва і тривають аж до вечора наступного дня.