Чи часто ви замислюєтесь завдяки кому ваше серце продовжує битись? Завдяки кому безтурботно п’єте каву в кафе чи відпочиваєте з друзями? Проникливий погляд, завжди задумані очі та неймовірна міць в душі – саме таким був Дмитро Яременко, боєць 12 бригади НГУ «Азов», 18-річний герой, студент факультету журналістики Вінницького педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
Народився Дмитро у Маріуполі 2 лютого 2005 року. З малечку хлопець цікавився музикою, грав на гітарі рок – Нірвану, Металіку. Був щирим прихильником України, пішовши до 41 школи, було важко, адже не знаходилось однодумців. В 2022 році мав би закінчити навчання, але все склалось по-іншому, зустрів повномасштабне вторгнення вдома. У свої 17 став опорою та підтримкою для матері, під ворожими обстрілами носив воду для всієї вулиці. Коли з’явилась можливість – його та матір вивезли до Запоріжжя, а згодом сім’я переїхала до Львову, де Дмитро закінчив школу та склав екзамени.
Влітку стали жити у Вінниці, хлопець подав документи та вступив до Вінницького університету на журналістику. Завжди у своїх думках, за задньою партою читав книги, чи просто слухав щось у навушниках. Коли виходив за кафедру відповідати, з вуст хлопця злітали дуже філософські речі, його хотілось слухати. Розповідав одногрупникам про свого друга-поета, який загинув на війні, навіть одну з книг давав почитати. Одного разу на парі студенти готували завдання, де потрібно було розповісти про близьку людину, що має відношення до війни, Дмитро говорив так, що всі плакали – і студенти, і викладачка, і сам хлопець. Мав у душі неприкаяну міць, яку важко було не відчути.
На 2 курсі перевівся на індивідуальне навчання, як всі дізнались потім – Дмитро подав заявку на вступ до полку «Азов», щоправда спочатку його не прийняли, оскільки молодику ледь виповнилось 18. Але хлопець не опускав руки та приїхав до Києва, де напряму прийшов на базу «Азову» і сказав, що хоче захищати Україну в складі їхнього підрозділу. Там Дмитра перевірили та підписали контракт, і згодом хлопець потрапив до складу 12 бригади НГУ «Азов».
Мамі сказав про це одразу після підписання контракту, а батькові – лише тоді, як опинився на сході, під Кремінною. Востаннє батько Дмитра бачив сина під час ротації 30 жовтня у Слов’янську. 13 листопада серце хлопця перестало битись: у бліндаж на нулі, де він був, прилетіла міна. Через постійні обстріли, тіло бійця знайшли лише через 3 дні. 19 листопада батькам повідомили про загибель сина.
Дмитро Яременко був хоробрим, запаленим ідеєю боротьби за рідну землю та близьких людей. Хлопець впевнено знав, чого хоче і йшов до цього через всі перешкоди.
Нам варто пам’ятати, завдяки кому б’ються наші серця, завдяки кому ми маємо змогу вільно дихати на рідній землі, у своїй країні.
Марія Тарасюк