Після початку повномасштабної війни київські театри почали відмовлятися від російськомовних вистав, створених за текстами російських авторів. Наприклад, Театру Лесі Українки треба було створити репертуар фактично з нуля, різко змінивши асоціацію з російською драмою не лише в назві. Національна та Київська опери нарешті скасували балетну класику на музичні твори Чайковського та інших російських композиторів. Винятком зі статистики стала Національна оперета, яка не використовувала музику російських композиторів і у 2014 році.
А навіть одна фраза у фіналі постанови “Річард ІІІ” може сприйматися інакше після початку повномасштабної вторгнення, тому її хочуть замінити, кажуть у театрі “Золоті ворота”. Утім, здебільшого театрам простіше поставити новий репертуар, ніж переосмислити той, що вже існує.
Суспільне Культура запитало у дев’яти київських театрів, як вони змінювали репертуар після 24 лютого 2022 року. Зібрали їхні більш і менш розгорнуті відповіді й альтернативні вистави, на які варто сходити — постанови про війну, а також українську та світову класику.
Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
З початку повномасштабної війни в театрі призупинили показ більш ніж десятка вистав:
“Ідіот” за романом Достоєвського;
“Великі комбінатори” за мотивами роману “Дванадцять стільців” Ільфа та Петрова;
“Швейк” за інтерпретацією “Пригод бравого вояки Швейка” чеського письменника Ярослава Гашека, який служив у Червоній армії та Східному фронті й був членом раддепу Іркутська;
“Розбитий глек” за текстом німецького драматурга Генріха фон Кляйста, який ставив російський театральний режисер Роман Мархоліа (з 2010 до 2014 року він організував Севастопольський міжнародний фестиваль мистецтв “Війна і мир” і після початку повномасштабної війни розповідав російському телебаченню, як “долучати севастопольців до високого мистецтва”);
а також вистави “Дорога Памела”, “Сірано де Бержерак”, “Сторонні серед нас”, “Дівка, Love story”, “VERBA”, “Радован III”, “Самотня леді”, “На полі крові”, “Війна”, “Дами і гусари”.
“Нові реалії вимагають від нас переосмислення змістів і форм — деякі вистави втратили свою актуальність або не резонують з теперішнім часом. Декілька вистав були написані авторами країни-агресорки та поставлені давно, тож, очевидно, були зняті”, — коментують Суспільне Культура у Театрі Франка.
Вистава “Конотопська відьма”. Фото Театру Франка
Створюючи нові вистави після початку повномасштабної війни, театр не фіксувався на тому, що має “замінити” вистави, які прибрали з репертуару, скоріше зосереджувались на творах, “які відповідають викликам сьогодення та духу часу, несуть правдиві українські сенси”, додають у театрі. Серед таких: “Калігула” і “Конотопська відьма” Івана Уривського, Intermezzo за новелами Михайла Коцюбинського або “Кар’єра Артуро Уї, яку не можна було спинити”, що її Бертольт Брехт написав у 1935 році, коли Гітлер прийшов до влади.
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
У липні 2022 року Театр Лесі Українки, який раніше звався “театром російської драми”, офіційно змінив назву. До повномасштабної війни у закладі поставили лише три вистави українською мовою за його майже столітню історію. Йдеться більше не про постанови за російськими авторами, а про російськомовні вистави (хоча Чехова та Тургенєва також ставили, як-от “Нахлібник”, “Дрібниці життя” або “Насмішкувате моє щастя”). Зараз усі вистави в театрі грають українською мовою.
“Я не знаю прикладів, коли за одну ніч великий театр із трьома сценами, в якому працює 500 людей, повністю втратив репертуар. І вранці наступного дня взагалі немає що грати!” — розповідав генеральний директор театру Кирило Кашліков.
За його словами, хороший репертуар на мінімум 15 вистав потрібно створювати від трьох до семи років. У лютому 2022 року Театру Лесі Українки довелося фактично почати з нуля: спочатку оновили сім-вісім вистав, які “як здавалося, мають право жити далі”. Наприклад, українською переклали постанови:
“Джульєтта і Ромео” за Шекспіром;
“Вид з мосту” за Артуром Міллером;
“Каліка з острова Інішмаан” за Мартіном Макдоною.
Вистава “Україна в огні” за текстом Олександра Довженка. Театр Лесі Українки
За 2023 рік у театрі видали 17 прем’єр. “Проблеми величезні, бо виробництво не встигає, треба час, фахівці, які зроблять декорації, а половина наших хлопців з монтувальних цехів — на фронті. І серед акторів є ті, хто воює”, — коментував Кашліков.
Серед постанов за творами українських авторів — “Для домашнього огнища” та “Украдене щастя” за Іваном Франком, а також “Україна в огні” за кіноповістю Олександра Довженка.
Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка
Національна опера відновила роботу в травні 2022 року: спочатку давали по дві вистави на тиждень, виключно опери. За два-три тижні до оперної трупи доєдналася й балетна (на той час трупа складалася з 30 танцівників замість 160). З балетним репертуаром було складніше, бо класична основа балетних труп раніше зазвичай складалася з “Лебединого озера”, “Сплячої красуні” та “Лускунчика” російського композитора Петра Чайковського. Цих балетів більше немає у репертуарі театру.
У “Сніговій Королеві”, поставленій 2016 року, звучали твори російських композиторів Петра Чайковського, Анатолія Лядова й Антона Рубінштейна. Наприкінці 2022 року творча група театру зробила переосмислення музичної частини балету: вилучила фрагменти творів російських авторів і замінила їх на роботи інших композиторів. Тепер у “Сніговій Королеві” багато маловідомих творів французьких композиторів Жюля Массне й Августи Ольмес.
“Це було непросто, адже вже була ідеально побудована музична історія і відповідна хореографія, був порядок номерів. Довелося переслухати дуже багато творів різних композиторів: ідея полягала в тому, щоби знайти музику, яка зможе максимально замінити ту, що була спочатку в музичному вимірі. На це пішли місяці. Ще одна ідея полягала в тому, щоб знайти музику, яка маловідома слухачеві”, — розповідають Суспільне Культура в Національній опері.
“Як можна було співати та слухати опери «Євгеній Онєгін» чи «Іоланта» Чайковського, «Борис Годунов» Мусоргського, «Казку про царя Салтана» чи «Моцарт і Сальєрі» Римського-Корсакова, коли по всьому світу показували трагедію нашої Бучі… Тим паче, що у нас усі опери йдуть мовою оригіналу (українські — українською, італійські — італійською), а над сценою є табло з перекладом”, — коментують Суспільне Культура в Національній опері.
“Країна-агресор використовує свою культуру як зброю по всіх фронтах.
Журналістка фінського телебачення була дуже здивована тим, що минулого року в них усе місто було в афішах балету «Лускунчик», і це за умови, що до цього часу в них не було цієї традиції, а тим паче культу новорічного «Лускунчика»”, — додають у Національній опері.
“Елегія воєнного часу” в Національній опері України. О. Злуніцина/Національна опера
Після повномасштабної війни, навесні 2023 року, в Національній опері зокрема, поновили оперу “Ярослав Мудрий” українського радянського композитора Григорія Майбороди в постанові Анатолія Солов’яненка, а в червні 2024 року відбулася прем’єра “Елегії воєнного часу” в постанові Олексія Ратманського на музику Валентина Сильвестрова (для сценічного дизайну шукали натхнення в роботах Марії Примаченко й Матвія Вайсберга).
Київський національний академічний театр оперети
Генеральний директор — художній керівник Національної оперети, а також голова Національної спілки театральних діячів України Богдан Струтинський наголосив, що з приходом його команди всі вистави були українською мовою та не стосувалися російської культури. Він очолив оперету 2003 року.
За його словами, в опереті не звучали твори російських композиторів ні у 2014, ні у 2022 році.
“Коли почалася повномасштабна війна у 2022 році, я як голова Національної спілки театральних діячів України зробив пост про те, що український театр має нарешті перейти на українську мову, й тоді отримав багато хейту, наприклад від театрів із Дніпра та Харкова. Або коментарів на кшталт: «Мій брат воює на фронті, але говорить російською». Але в державних органах чи соціальних інститутах, які відповідають за державну ідеологію й формування мислення, як-от кіно й театр, має бути однозначно державна мова. Держава має чинити тут жорстко і не казати про лояльність чи думати про те, що відлякає людей. Чому країни Балтії це зробили одразу після розпаду Радянського Союзу? Чому це зробили Польща або Чехія? Ми надто пізно чухаємо потилицю”, — вважає Богдан Струтинський.
“Тигролови” у Національній опереті України. Анатолій Федорців/Національна оперета
Після 24 лютого 2022 року в Національній опереті поставили “Тигролови” за Іваном Багряним, яких Струтинський описує як твір “про вічну боротьбу українського народу”. Також поставили драматично-оперний етюд від запрошеного режисера Івана Уривського “На русалчин Великдень” за казковим сюжетом Борисом Грінченка: в основі лежить опера Миколи Леонтовича, яку композитор не встиг завершити.
Після 24 лютого 2022 року вдалося отримати ліцензію на бродвейський мюзикл “Чикаго”.
“Це стало можливим, коли ми були на гастролях в перший рік повномасштабної війни. До Віденської опери приїхав агент з американського агентства «Конкорд», подивився на наш рівень і сказав, що вони дадуть ліцензію на постанову. До цього я вів переговори протягом п’яти років. На перший рік ми отримали ліцензію на дуже хороших, навіть благодійних умовах. Зараз ми відіграли 25 вистав і зробили пролонгацію ще на рік”, — додає керівник Національної оперети.
Київський муніципальний академічний театр опери та балету
“Ми проти популяризації музики країни-агресора”, — кажуть Суспільне Культура у Київській опері.
Після 24 лютого 2022 року прибрали з репертуару такі балети:
“Лебедине озеро”, “Спляча красуня”, “Лускунчик” на музику російського композитора Петра Чайковського;
“Шехеразада” Миколи Римського-Корсакова;
“Попелюшка” та “Ромео і Джульєтта” Сергія Прокоф’єва (він народився на території сучасної Донецької області, але після навчання у Санкт-Петербурзькій консерваторії жив у еміграції, а потім у Москві).
Балет “Сойчине крило” у Національній опереті. Національна оперета України
Як альтернативу пропонують прем’єри, створені після початку повномасштабної війни. Серед них балети “Сойчине крило” за мотивами новели Івана Франка на музику українського композитора Анатолія Кос-Анатольського 2023 року та “Лускунчик Гофмана”, музику для якого створив українець Іван Небесний (виставу вперше покажуть 25 грудня 2024 року).
Київський національний академічний Молодий театр
З репертуару зняли 13 вистав, і більшість із п’єс для них написали українські драматурги за мотивами класичних прозових творів, розповідають у Молодому театрі на запит Суспільне Культура. Серед них були й постанови за текстами російських авторів, як-от:
“Капітанська дочка” за Пушкіним;
“Куди піти?” чи “Дядя Ваня” за Чеховим (остання – 2003 року);
“Жара” за Буніним;
“Горе з розуму” за Грибоєдовим;
“Яма” за Купріним;
“Як виходять у люди” за Островським.
Після 24 лютого 2022 року в театрі поставили, зокрема, одну з найбільш касових вистав 2024 року — бродвейський мюзикл “Кабаре” та комедію “Кролик Гарві” (рефлексія на депресію нації, спричинену Другою світовою війною).
Вистава “Саша, винеси сміття”. Молодий театр
З українського репертуару варто переглянути “Саша, винеси сміття” у постанові Тамари Трунової за п’єсою Наталки Ворожбит. Прем’єра відбулася ще у 2017 році: за сюжетом, військовослужбовець помирає, але його дружина та донька спілкуються з його привидом, намагаючись продовжувати життя без нього.
Київський академічний драматичний театр на Подолі
На момент 24 лютого 2022 року в репертуарі було кілька вистав, які грали російською мовою, або ж вони були поставлені за мотивами авторів російського походження. Це були створені ще до 2014 року вистави — відповідають у Театрі на Подолі на запит Суспільне Культура.
“Театр на Подолі давно перестав ставити вистави російською, лишаючи в репертуарі лише вистави, які мали місію”, — коментують у театрі.
Наприклад, із виставою “Щоденник молодого лікаря” за Михайлом Булгаковим, яку грали російською мовою, об’їздили всю Україну: говорили з підлітками разом із фондом AIDS “Мистецтво проти наркоманії і СНІДу”, розповідають у театрі.
Схожа історія була у вистави “Звідки беруться діти” за текстом українського російськомовного письменника Анатолія Крима. Ця постанова була присвячена проблемам усиновлення. “Завдяки виставі було ухвалено два закони, збудовано два дитячі будинки і десятки дітей були всиновлені глядачами”, — вважають у Театрі на Подолі.
Після початку повномасштабної війни ці вистави прибрали з репертуару. Зараз у театрі принципово не грають російською мовою, а також не грають вистави, які “мають бодай якусь належність до російського народу”.
Серед вистав, які раніше ішли російською: “Лист богу” Анатолія Крима, “Пастка для самотнього чоловіка”, “Ла бонна анна, або як зберегти сім’ю”.
Вистави, які мали російських авторів або авторів, пов’язаних із Росією (деякі з них також гралися російською):
“На дні” за Максимом Горьким;
“Він і вона” та “Сильніше пристрасті, більше, ніж любов” Антона Чехова;
“Мрії оживають” за текстом поляка російського походження Івана Вирипаєва;
“Шинель” Миколи Гоголя;
“Зойчина квартира” Михайла Булгакова.
“Ми любимо свої вистави, вони про гуманізм, усі. Але в час війни все однозначно. Вистава не може бути тригером, ми не хочемо закривати очі на щось задля чогось. Краще поставити нові”, — коментують у театрі.
Постанови, які з’явилися в репертуарі після 24 лютого 2022 року, прямо чи опосередковано пов’язані з війною — від “Комедіантів” до “Швейцарії” Джоанни Мюррей-Сміт (детектив-нуар як жанр виник у часи Другої світової війни). Серед українського репертуару поставили “Хазяїна” за Іваном Карпенком-Карим (запрошений режисер Іван Уривський).
Вистава “Зелені коридори”. Фото: Сергій Ковбасюк, Театр на Подолі
Серед вистав про війну, поставлених після початку повномасштабного вторгнення, варто переглянути “Зелені коридори” Максима Голенка за п’єсою Наталки Ворожбит — історії чотирьох українських біженок; а також прем’єру 2019 року “Сірі бджоли” за однойменним романом Андрія Куркова, яку поставив режисер і засновник Театру на Подолі Віталій Малахов. Вистава розповідає про двох ворогів дитинства, які не можуть стати друзями, але змушені проводити час разом, бо вони єдині мешканці села в “сірій зоні”.
Київський академічний театр “Золоті ворота”
Вистави, які зняли через використання драматургії російських авторів: “Браковані люди”, “Ілюзії” і “Наташина мрія”, які зрежисував Стас Жирков за творами драматургів Василія Сигарєва, Івана Вирипаєва та Ярослави Пулінович, а також студентські вистави (акторський курс майстерні Жиркова на початку повномасштабної війни був релокований у Італію і за підтримки режисера Маттео Спіацці продовжив навчання в італійському університеті). Cеред них — “Дискотека моєї мами”, “Мій номер. Бабин Яр” і “Жити в Києві” режисерки Тані Губрій.
Крім того, є вистави, які “важко відновити технічно та адміністративно”:
“Місто Богів” (одну з ключових ролей грав Володимир Ковбель, який вступив до ЗСУ);
“Мудак” за драматургією Андрія Бондаренка;
“Сьогодні вечері не буде” французького режисера Жуля Одрі;
“Родина патологоанатома Людмили” від драматургів Павла Ар’є і Олени Апчел (останні дві планують відновити).
Також хочуть відновити постанову “Річард ІІІ” за Шекспіром німецької режисерки Корнелії Кромбгольц.
“Але, по-перше, у фіналі є теза «єднаймось браття», яка у 2018 році мала спонукати до примирення Схід і Захід України. Зараз, під час повномасштабного вторгнення, ця теза вже може бути розцінена неправильно (аналог «коли це один українець іншому українцеві несвоїм став»). По-друге, ця вистава дійсно важка з технічної точки зору із залученням великої кількості технічних працівників”, — коментують Суспільне Культура в театрі “Золоті ворота”.
Ще у кількох виставах змінився акторський склад, і їх теж важко відновити технічно (“Таргани”, “Milisc / Любов”). Виставою, яка втратила актуальність, вважають також “Отелло / Україна / Facebook” (режисер Стас Жирков, драматурги Марина Смілянець та Павло Ар’є).
Вистава “Я повернуся”. Анастасія Мантач/ Театр “Золоті ворота”
Після початку повномасштабної війни поставили твори, що розповідають про долю біженців:
“Люби мене не покинь” — історія української квіткарки, яка виїхала з України в Париж і втрачає зв’язок із сином-волонтером;
“Я повернуся” — про підлітків із Херсонщини, які опиняються в дитячому таборі в окупованому Криму.
Також вистава “Кортес” була запланована на початок 2022 року, але перенеслась на 2023 рік (на основі п’єси про деколонізацію від української драматургині Лєни Лягушонкової).
Київський академічний театр драми та комедії на лівому березі Дніпра
На запит Суспільне Культура в театрі відповіли, що після лютого 2022 року прибрали з репертуару вистави:
“Анна Кареніна” за Толстим;
“Три сестри” за Чеховим;
“Мотузка” за текстом російського та ізраїльського письменника Михайла Хейфеца.
Вистава про війну, яку варто переглянути в Театрі на лівому березі, — “Погані дороги” головної режисерки театру Тамари Трунової за п’єсою Наталки Ворожбит. Постанова об’єднує шість історій про війну на Донбасі й поставлена ще у 2018 році.
Вистава “Ha*l*t”. Артем Галкін/Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
Також можна сходити на “Ha*l*t” від тієї самої режисерки — це вистава про виставу, яка не відбулася через повномасштабну війну (українська прем’єра відбулася лише в жовтні 2024 року).
Крім того, 21 грудня відбулася прем’єра вистави “Військова мама”: в центрі сюжету медикиня, яка рятує життя побратимів, але мусить жертвувати вихованням своєї дитини. Це перша постанова проєкту “Лівий ++”, яку Театр на лівому березі робитиме разом із Театром ветеранів.
Вікторія Кіхтенко, Суспільне Культура
Головне зображення: Вистава “Кролик Гарві”. Молодий театр
