Едгар Райт, один із найоригінальніших режисерів сучасності, та “Людина, що біжить” / The Running Man – роман Стівена Кінга, написаний під псевдонімом Річард Бахман плюс його перша адаптація з Арнольдом Шварценеггером у головній ролі – це поєднання, яке виглядає дуже цікаво. Додайте до цього актора Ґлена Павелла, чия зірка сяє дедалі яскравіше, і отримаєте один з найочікуваніших проєктів цього року. Нова екранізація намагається зробити майже неможливе: бути водночас вірною похмурому духу книги, віддати шану культовому фільму 1987 року і зберегти унікальний авторський почерк режисера. І хоча фільм не завжди вдало тримає баланс, він, безперечно, є одним з головних розважальних блокбастерів 2025 року.
Дія фільму розгортається в антиутопічному майбутньому, де економіка зруйнована, а суспільство заспокоює себе за допомогою жорстоких реаліті-шоу. Бен Річардс (Ґлен Павелл) відчайдушно потребує грошей для лікування хворої доньки, тому погоджується взяти участь у найпопулярнішому шоу на планеті – “Людина, що біжить”. Його завдання – вижити протягом 30 днів, поки за ним полює загін елітних убивць. Усе це транслюється у прямому ефірі на радість мільйонам глядачів, якими майстерно маніпулює харизматичний ведучий.
Головна причина, чому цей фільм працює, – це Ґлен Павелл. Він доводить, що є не просто актором одного амплуа, а справжньою кінозіркою старої школи, здатною на власній харизмі витягнути цілий фільм. Його Бен Річардс – це не перекачаний герой бойовика, як у Шварценеггера, а звичайна людина, загнана у кут. Павелл блискуче передає суміш відчаю, люті та винахідливості, що ховається за його чарівною посмішкою. Він переконливий і в екшн-сценах, і в тихих драматичних моментах, змушуючи глядача щиро вболівати за його долю.
На відміну від версії 1987 року, яка була яскравим сатиричним бойовиком, фільм Райта намагається бути ближчим до похмурого та безкомпромісного тону книги Кінга. Світ “Людини, що біжить” / The Running Man – це приглушені кольори, брудні нетрі та гнітюча атмосфера занепаду, що чудово контрастує з яскравими та стерильними телестудіями. Сценарій, написаний Райтом у співавторстві з Майклом Беколлом, намагається вплести в історію гостру соціальну сатиру на сучасне суспільство, одержиме реаліті-шоу, та корпорації, що маніпулюють свідомістю мас.
І коли фільм тримається цього балансу, він працює найкраще. Екшн-сцени винахідливо поставлені та виглядають динамічними. Райт, як завжди, майстерно поєднує візуальний ряд зі саундтреком, а деякі епізоди, зняті одним кадром з використанням дронів, дійсно вражають.
Проте, на диво, фірмовий стиль режисера тут відчувається менш виражено, ніж у його попередніх роботах на кшталт “На драйві” / Baby Driver. Це більш “голлівудська”, стримана робота, де авторський почерк іноді губиться за вимогами жанру. Фільму бракує тієї шаленої енергії, за яку так люблять Райта.
Найбільші проблеми починаються в другій половині “Людини, що біжить” / The Running Man. При хронометражі у 133 хвилини фільм помітно провисає. Замість того щоб нарощувати напругу, сюжет починає буксувати, відволікаючись на побічні лінії, які розмивають основний конфлікт. А фінал, який мав би стати безкомпромісним вибухом емоцій, натомість пропонує досить стандартну голлівудську розв’язку, яка зраджує похмурий дух першоджерела і залишає відчуття легкого розчарування.
Нова “Людина, що біжить” / The Running Man – це якісний та захопливий попкорн-блокбастер, який дарує глядачеві саме те, що обіцяє: харизматичного героя, видовищний екшн та актуальну соціальну сатиру. Це фільм, який набагато розумніший та глибший за версію зі Шварценеггером, але йому не вистачає сміливості оригіналу Кінга та фірмового божевілля Едгара Райта, щоб стати справжньою подією.
“Людина, що біжить” / The Running Man – це розумний та яскравий блокбастер, який тримається на неймовірній харизмі Ґлена Павелла, але стрічці не вистачило сміливості Едгара Райта, щоб стати чимось більшим, ніж просто гарною розвагою.