Сучасні зірки часто наслідують культові чоловічі образи минулого: Двейн (Скеля) Джонсон і Кріс Гемсворт уособлюють фізичну міць у дусі Шварценеггера, ідеї Джорджо Армані живуть в образах Девіда Бекгема та Джессі Вільямса, а схожість із Джеймсом Бондом можемо побачити в Тома Гарді та Аарона Тейлора-Джонсона, якого називають головним претендентом на роль у продовженні бондіани.
Згадуємо культові чоловічі образи — як вигаданих, так і реальних людей, — які наслідують у масовій культурі.
Шерлок Голмс
Ейл Норвуд як Шерлок Голмс у фільмі “Знак чотирьох” (1923). BFI National Archive
Шерлок Голмс — детектив, вигаданий англійським письменником Артуром Конан Дойлом. Вперше персонаж з’являється у романі “Етюд у багряних тонах”, який вийшов 1 грудня 1887 року. Перша публікація не викликала великого ажіотажу, але автор продовжив публікувати історії про пригоди детектива у журналі Strand — і з 1891-го Шерлок Голмс отримав популярність. Читачі навіть шикувалися в черги біля кіосків, щойно виходив черговий випуск журналу.
Голмса описують як неперевершеного спостерігача та аналітика, він майже не проявляє емоцій, а покладається лише на розум і дедукцію. Також він вправний у боксі й фехтуванні, має глибокі знання з хімії, анатомії та криміналістики. Зовнішньо Шерлок — стрункий та високий чоловік з орлиним носом і поглядом, який створює враження, ніби він бачить людину наскрізь.
Хоч Шерлок Голмс з‘явився ще у вікторіанську добу, донині персонаж залишається одним із найвідоміших і найпопулярніших у світовій культурі. Неодноразово історію детектива переносили у кіно, адаптуючи та доповнюючи його образ настільки, що часом стиралася межа між тим, що вигадав Артур Конан Дойл, а що режисери. Наприклад, фраза “Елементарно, мій дорогий Ватсоне” не трапляється у романах, а з’явилася завдяки кіно.
Протягом десятиліть роль легендарного детектива виконували різні актори, зокрема Безіл Ретбоун (перший Шерлок), Роберт Дауні молодший, Джонні Лі Міллер. Та найбільше з образом детектива сьогодні асоціюється британський актор Бенедикт Камбербетч. У 2010 році на екрани вийшов серіал “Шерлок”, що перевершив усі очікування: перший епізод зібрав понад 7 мільйонів глядачів лише у Великій Британії. Події перенесли у XXI століття, а окремі фрази із серіалу — “Гра почалась” або “Хороша брехня потребує подробиць” — швидко ввійшли в попкультуру.
Камбербетч майстерно передав характер героя — холодного, місцями різкого, але блискучого аналітика. Проте спершу актор сумнівався, чи погоджуватися на проєкт. Під час роботи над роллю Камбербетч розбирався, які вразливості є в Голмса та чому він захоплює весь світ.
“Наше повсякденне життя надто буденне, ми звертаємо увагу на те, що перед нами, і не бачимо, що стоїть за цим. Ми не спостерігаємо, як він [Голмс]… Те, чого я навчився у нього, поки грав, це те, що можна побачити надзвичайну глибину в найменших деталях… Тож я сиджу в потязі й намагаюся зрозуміти: «Чи це бруд на підошві чобота?», «Цікаво, де він був?», «Цей комір виглядає трохи потертим», «Цікаво, він давно подорожував чи забув випрати одяг?»”, — поділився актор про вплив ролі на його життя.
На початку свого творчого шляху британська авторка Агата Крісті визнавала, що саме образ Шерлока надихнув її. Водночас вона хотіла вигадати власного героя і написала серію романів про детектива Еркюля Пуаро. Крісті взяла за основу класичну форму детективної історії, створеної Артуром Конаном Дойлем, але розвинула її у власному стилі, з акцентом на психологію та особистісні мотиви.
Американський письменник Айзек Азімов теж був шанувальником Шерлока Голмса. У науково-фантастичному романі “Сталеві печери” він вигадав фантастичний світ майбутнього та розказав історію про поліціянта Елайджу Бейлі, який розслідує злочини разом із людиноподібним роботом Р. Деніелом Оліво. Цей дует нагадує класичну пару Голмса та Ватсона, де Бейлі виконує роль “земного” детектива, а робот-партнер вражає логікою, точністю та спостережливого, як Голмс.
Українська студія Frogwares розробила відеогру “Пригоди Шерлока Голмса”, в якій гравець чи гравчиня у ролі знаменитого детектива розкриває складні справи. Вперше серія ігор вийшла у 2002 році та отримала міжнародне визнання серед шанувальників детективного жанру.
Джеймс Бонд
Агент 007: хто буде наступним?. Суспільне Культура/Вікторія Желєзна
Агент 007, командир Королівського військово-морського резерву та офіцер розвідки служби МІ-6 вперше з’явився в романі “Казино «Рояль»” Яна Флемінга (13 квітня 1953 року). Письменник створив образ ідеального шпигуна — холоднокровного, рішучого та небезпечного. Згодом Джеймс Бонд став головним героєм у дванадцяти романах, двох збірках оповідань, а потім — і в низці кіноадаптацій.
У роботі Флемінг надихався власним досвідом служби у британській військовій розвідці під час Другої світової війни та реальними військовими, з якими він співпрацював. Серед прототипів був брат письменника, військовий Пітер Флемінг.
Ще одним із реальних прототипів Джеймса Бонда вважають уродженця Одеси Сіднея Рейлі — британського розвідника початку ХХ століття. Соломон Розенблюм (ім’я при народженні Рейлі) походив із єврейської родини та запам’ятався світові як один із найуспішніших агентів свого часу. Він володів кількома мовами, майстерно маніпулював людьми, легко входив у довіру й здійснював небезпечні операції за кордоном.
“Коли я шукав ім’я для свого головного героя, я подумав, що Джеймс Бонд — це найнудніше ім’я, яке я коли-небудь чув… Екзотичні речі траплялися б з ним і навколо нього, але він був би нейтральною фігурою — анонімним, тупим інструментом, яким володіє уряд”, — пояснював вибір імені персонажа автор.
Поступово у творах герой набуває глибини. Бонд не лише вправно виконує завдання, а й демонструє вразливість, втомленість і роздумує над сенсом життя. Також шпигун захоплюється винами, азартними іграми, технологіями та дорогими автомобілями.
Як і з Шерлоком Голмсом, історію Джеймса Бонда неодноразово переносили на кіноекрани. Вперше шпигуна 007 зіграв шотландський актор Шон Коннері. Після нього смокінг Джеймса Бонда (що є незмінним атрибутом персонажа) приміряли Тімоті Далтон, Пірс Броснан та Деніел Крейг.
У романах і фільмах Бонд асоціюється з образом “ідеального мачо” та значною мірою сформував уявлення про “справжню” чоловічу поведінку в попкультурі. Агент завжди тримає все під контролем, він впевнений в собі, фізично сильний та витривалий.
Частиною цього архетипу також стали стосунки героя з жінками, які були поверхневими й тимчасовими. Це підкреслює не лише привабливість Бонда, але і його недосяжність та постійну зосередженість на виконанні місії. Партнерок зображують як другорядних персонажок, які лише доповнюють чоловіка, слугують об’єктами бажання, часто фатальними та загадковими (за що франшизу критикували), а часом показують як союзниць та колег.
Друг Флемінга Роберт Гарлінг вважає, що автор бондіани не любив жінок через свою сексуальну залежність від них. Він згадував, що письменник називав жінок “домашніми улюбленцями”, тоді як чоловіків — справжніми людьми.
Популярною серед шанувальників жанру є також серія шпигунських бойовиків “Місія нездійсненна”, де агент Ітан Гант втілює героя, схожого на Джеймса Бонда, поєднуючи силу, рішучість, вміння впоратися з будь-якою небезпекою та привабливість для жінок.
Рекламні кампанії багатьох брендів побудовані на експлуатації образу агента 007, щоб створити асоціації продуктів з елегантністю, впевненістю та привабливістю.
Бренд годинників Omega активно використовує образ Джеймса Бонда у презентації продукції, підкреслюючи їхню точність, надійність і престижність. Виробники автомобілів Aston Martin також тісно пов’язують свій бренд із культовим розвідником, демонструючи потужні машини, які уособлюють чоловічу силу і статус: у фільмах саме на цих автівках їздить шпигун.
Френк Сінатра
Актор і співак Френк Сінатра 21 травня 1953 року. Getty Images
Френка Сінатру за свою кар’єру продав понад 150 мільйонів музичних платівок у світі, здобув чимало престижних нагород, серед яких одинадцять премій “Греммі” та “Оскар” за роль у фільмі “Звідси — у вічність” 1953 року.
Майбутній артист народився 12 грудня 1915 року в Гобокені, штат Нью-Джерсі, у родині італійських емігрантів. Його поява на світ була драматичною: під час складних пологів лікар скористався щипцями, чим залишив рубець на обличчі дитини, який у майбутньому стане впізнаваною рисою зовнішності Сінатри.
Френк захопився музикою після того, як підлітком почув виступ Бінга Кросбі. За легендою, мати дозволила Френку покинути навчання у школі, щоб розпочати музичну кар’єру. У 1935 році Сінатра ненадовго приєднався до вокального тріо, а через чотири роки його помітив трубач і керівник біг-бенду Гаррі Джеймс та запросив до свого оркестру. Ця співпраця теж тривала недовго — вже наступного року співак приєднався до команди Томмі Дорсі. Тоді Сінатра уперше здобув національну популярність.
У 1939 році Френк Сінатра в Оркестрі Гаррі Джеймса виконав одну зі своїх перших композицій All or Nothing at All. Спочатку пісня залишилася непоміченою, однак після перевидання у 1943 році з підписом Frank Sinatra with Harry James Orchestra вона швидко стала популярною. Голос Сінатри вирізнявся м’яким тембром і здатністю точно передати найтонші відтінки емоцій.
“Коли я співаю — я вірю. Я чесний. Якщо хочете, щоб публіка була з вами, є лише один шлях — говорити з нею чесно та поважати її”, — ділився артист.
Френк відомий надзвичайною витривалістю у фразуванні. Він міг співати довгі рядки без видимого вдиху. Це стало можливим завдяки регулярному плаванню та диханню животом із використанням діафрагми, що дозволяє брати глибше повітря і співати довші фрази. Виконавець став символом “наспівного” (crooning) вокалу, який вирізняється інтимністю та емоційністю виконання, а також технікою, у якій максимально використовуються можливості підсилення звуку через мікрофон.
У 1942 році Френк Сінатра почав сольну кар’єру. Його перший виступ у нью-йоркському театрі Paramount спричинив справжній фурор: 5000 глядачів, більшість із яких були підлітками, зустріли 27-річного співака з криками та оваціями. Саме дівчата-прихильниці, відомі як “bobby-soxers”, стали символом нового періоду в попкультурі, коли молодь почала формувати музичні смаки.
Масове захоплення молоді творчістю виконавця називали “синатроманією”. Цей феномен сприяв розвитку фан-клубів, в яких організовували зустрічі, листувалися з Сінатрою (який часто отримував понад 5000 листів на тиждень) та випускали значки з його зображенням. Знаменитість часто називали містером Блакитні очі. Це прізвисько він отримав завдяки своїм великим блакитним очам, що стали частиною образу.
Пісні You’ll Never Know (1943) та Saturday Night (Is the Loneliest Night of the Week) (1944) стали хітами під час Другої світової війни. Сінатра був настільки популярним, що його запросив до Білого дому тодішній президент США Франклін Рузвельт.
Окрім музичної кар’єри, Френк Сінатра здобув визнання у кіно. У 1945 році він знявся у короткометражному фільмі “Будинок, у якому я живу”, створеному для боротьби з антисемітизмом. У стрічці Сінатра з’являється у ролі самого себе та заступається за єврейського хлопчика, якого цькують, закликаючи дітей до поваги та релігійної толерантності. Фільм отримав спеціальну премію “Оскар”. У 1953 році співак зіграв у військовій драмі “Звідси — у вічність”, що принесла йому “Оскар” і “Золотий глобус” за найкращу чоловічу роль другого плану.
Френк Сінатра справив великий вплив на багатьох сучасних артистів. Наприклад, канадський співак Майкл Бубле зізнавався, що навчався співу, наслідуючи вокальну техніку та сценічну манеру Сінатри, а також виконував його хіти на концертах. Британський попмузикант Роббі Вільямс теж згадував Сінатру як головного натхненника своєї кар’єри. Саме під його впливом Вільямс записав альбом Swing When You’re Winning у джазово-оркестровому стилі.
Окрім них, Сінатру називають своїм кумиром і такі артисти, як Гаррі Стайлз, Леді Гага та Тоні Беннетт.
Джорджо Армані
Італійський дизайнер Джорджо Армані після завершення своєї презентації для Armani Prive під час Тижня жіночої моди весна — літо 2025, Париж, 28 січня 2025 року. Getty Images/JULIEN DE ROSA/AFP
Джорджо Армані помер 4 вересня 2025 року, і він створював одяг до останніх своїх днів. Його фінальна колекція, представлена на Паризькому тижні моди, стала зворушливим прощанням і вшануванням спадку, який дизайнер залишив у світі моди.
Видатний модельєр народився 11 липня 1934 року в італійському містечку П’яченца. У дитинстві він мав намір стати лікарем, але покинув навчання в університеті, щоб почати кар’єру в модній індустрії.
З 1957 року Армані працював продавцем у міланському універмазі Rinascente, а далі розпочав кар’єру дизайнера, співпрацюючи з італійським модельєром Ніно Черутті. Саме тоді Армані навчився працювати з тканиною.
У 1975 році разом із партнером Серджіо Галеотті він заснував власний бренд і створив колекції прет-а-порте — готового одягу стандартних розмірів для чоловіків і жінок.
Італійський дизайнер прославився завдяки “м’яким” силуетам піджаків, без жорстких плечей та підкладок, що надали строгому костюму більш комфортного та “розслабленого” вигляду. Фільм “Американський жиголо” 1980 року з Річардом Гіром значно підвищив впізнаваність таких костюмів бренду. Образ героя в речах від Armani став культовим і надихнув шанувальників моди наслідувати цей стиль у 80–90-х роках.
Митець так описував свій новаторський підхід до моди: “Я був першим, хто пом’якшив образ чоловіків і затвердив образ жінок. Я одягнув чоловіків у жіночі тканини й забрав у чоловіків те, чого бажали та потребували жінки — костюм”.
Голлівудська акторка Даян Кітон стала першою, хто з’явилася у вбранні від Armani на червоній доріжці. У 1978 році вона поєднала блискучий піджак з довгою багатошаровою спідницею, коли стала лауреаткою премії “Оскар” за найкращу жіночу роль у фільмі “Енні Голл”.
Іконічним образом червоної доріжки вважається сірий костюм із краваткою акторки Джулії Робертс, який вона одягла на церемонію вручення премії “Золотий глобус” 1990 року. Джулія згадувала, що це вбрання було одним із найулюбленіших та зробило її вигляд приголомшливим того вечора.
Шанувальницею бренду також була принцеса Діана. Її часто бачили в оверсайз-костюмах модного дому, а у день своєї смерті в 1997 році Діана була одягнена в куртку бренду.
Протягом багатьох років Джорджо Армані розширював межі свого бренду, розробляючи парфуми, аксесуари, джинси, спортивний одяг, лінійки недорогого одягу Emporio Armani та Armani Exchange і створивши лімітовані сукні ручної роботи от-кутюр.
Він розробив форму для італійських прапороносців, які брали участь у церемонії відкриття Зимових Олімпійських ігор 2006 року в Турині, а також для різних професійних спортивних команд, серед яких англійський футбольний клуб “Челсі”.
Джорджо Армані створив костюми більш ніж для сотні кінострічок, зокрема для фільмів “Недоторканні” та “Темний лицар”. Чоловічий одяг бренду став символом успіху та статусу, його й досі обирають відомі актори, спортсмени та політики.
Впізнаваний стиль дизайнера втілює італійську елегантність і вишукану стриманість. Його мінімалістичний підхід суттєво вплинув на подальші роботи модельєрів Тома Форда, Кріса Ван Аша та Ріка Овенса.
“Для себе я можу сказати, що секрет полягає в тому, щоб залишатися вірним своєму естетичному баченню, щоб люди могли побачити, що ви дійсно пристрасно вірите в те, що робите. Таким чином, вони можуть мати зв’язок із вашим стилем… Кожен, хто захоплений тим, що робить, має більше шансів зв’язатися з майбутніми поколіннями, ніж ті, хто просто йде за швидкоплинними тенденціями…”, — пояснював свій успіх Джорджо Армані.
Арнольд Шварценеггер
Арнольд Шварценеггер. Фото: Evan Agostini/Invision/AP
Залізний Арні — саме таке прізвисько закріпилося за Арнольдом Шварценеггером. Він привернув увагу до бодибілдингу, а також зробив м’язисте тіло новим ідеалом чоловічої привабливості.
Шварценеггер народився 30 липня 1947 року в Австрії, у небагатій родині. З раннього дитинства захоплювався спортом, а з 15 років почав займатися важкою атлетикою, яка згодом приведе його до світової слави. Ще в школі Арнольд мріяв про переїзд до США — країни, яку бачив втіленням свободи, можливостей і великого майбутнього. Він вірив, що саме спорт прокладе йому шлях до Америки.
“У 10 років я закохався в Америку. Це сталося після перегляду кіноплівок у школі… Я хотів бути в Америці та стати відомим і багатим. Весь свій час я проводив у світі фізичної підготовки, нарощуючи м’язи для участі в змаганнях та фантазуючи про славу в кіно”, — розказував Шварценеггер.
У 20 років після значних перемог на змаганнях з бодибілдингу Арні переїжджає до Лос-Анджелесу, без грошей та майже не знаючи англійської.
У США Шварценеггер став відомим культуристом, тріумфувавши на конкурсі “Містер Олімпія” 1970 року. Згодом він виграє цей титул сім разів та встановить рекорд, який закріпив за ним статус легенди у світі бодибілдингу.
У 1970 році австрієць дебютував у кіно, зігравши головну роль у фільмі “Геркулес у Нью-Йорку”, з якої розпочався його шлях в Голлівуді. Однією з ключових робіт у кар’єрі актора стала документальна стрічка “Качай залізо” 1977 року, в якій основна сюжетна лінія показує підготовку Шварценеггера до змагань “Містер Олімпія” та “Містер Всесвіт”.
У той період бодибілдинг був доволі маргінальним явищем, не мав суспільного престижу чи визнання та стереотипно асоціювався з нарцисичними чоловіками. У “Качай залізо” бодибілдинг подається як стиль життя та повноцінна культура, обличчям якої стає Арнольд Шварценеггер. У стрічці показано не лише тренування чи тілобудову культуристів, а й гру характерів, психологічне суперництво — харизма Шварценеггера зробила фільм культовим.
Вважають, що цей фільм став одним із чинників, які спричинили “фітнес-бум” 1980-х. Інтерес до занять у тренажерних залах у США почав зростати — люди хотіли тренуватись, як Арнольд.
Надалі акторська кар’єра Шварценеггера почала набирати обертів. Справжній прорив стався з виходом у 1984 році фільму режисера Джеймса Кемерона “Термінатор”. У ролі безжального кіборга Арнольд став не просто актором бойовика, а іконою жанру. Його фраза “I’ll be back” увійшла в історію кіно і стала однією з найвідоміших цитат.
Популярність актора виходила далеко за межі кіно. Образ Залізного Арні використовували для реклами одягу, харчових добавок, відеоігор, годинників та автомобілів. Він з’являвся на обкладинках журналів, плакатах та постерах, а також заслужив репутацію одного з найсексуальніших чоловіків Голлівуду.
Окрім “I’ll be back”, такі його фрази у фільмах, як “Hasta la vista, baby” та “It’s not a tumor!”, стали культовими, часто цитуються, пародіюються в рекламі й мемах.
У 2003 році Арнольд Шварценеггер здивував світ, коли оголосив про участь у виборах губернатора Каліфорнії. Він переміг, ставши 38-м губернатором штату, та двічі обирався на цю посаду. Історію Шварценеггера розглядають як американську мрію — емігрант із Європи з обмеженими ресурсами завдяки наполегливій праці зміг досягти успіху та стати всесвітньою відомим.
Арнольд Шварценеггер переконаний, що його досягнення неможливі без підтримки людей на різних етапах життя: “Ми повинні усвідомлювати той факт, що нас творять багато людей. Ми не зробили себе самі. Я ненавиджу, коли хтось каже: «О, Шварценеггер — ідеальний приклад людини, яка зробила себе самостійно», бо це не так. Я творіння своїх батьків. Я творіння тренерів, вчителів. Мені допомогли партнери з тренувань, друзі… Жителі Каліфорнії проголосували за те, щоб я був губернатором…”.
Віто Корлеоне
Кадр з фільму “Хрещений батько”. Paramount Pictures
Голова мафіозного клану Віто Корлеоне вперше з’явився у книзі “Хрещений батько” 1969 року Маріо П’юзо. Автор створив персонажа, надихаючись справжніми мафіозі: Френком Костелло (відомим як “Прем’єр-міністр мафії”) і Карло Гамбіно. П’юзо прагнув зобразити боса, в якому поєднуються жорстокість, честь і родинні цінності.
“Дон Віто Корлеоне був людиною, до якої всі зверталися за допомогою і ніколи не розчаровувалися. Він не давав порожніх обіцянок і не виправдовувався”, — описував персонажа Маріо П’юзо.
У 1972 році режисер Френсіс Форд Коппола екранізував твір. Роль Віто Корлеоне отримав Марлон Брандо, який прагнув зіграти персонажа не як типового злочинного боса, а як складну людину з прихованою силою, авторитетом, обов’язками та глибокими моральними поглядами.
Стрічка стала класикою світового кінематографу та отримала чимало престижних нагород, серед яких три премії “Оскар”: за найкращий фільм, найкращу чоловічу роль та найкращий адаптований сценарій.
У культурному вимірі Віто Корлеоне постає як герой із власним кодексом честі, жорсткий, мудрий лідер, здатний знайти вихід із будь-якої ситуації. Вислови “Дон Корлеоне”, “Дон Віто” та “Хрещений батько” стали синонімами влади, а цитата героя: “Я зроблю йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися”, — одна з найвідоміших в історії кіно.
“Хрещений батько” сформував канонічний образ мафіозі, до якого не раз звертались у подальших екранізаціях. Його вплив простежується у серіалах “Клан Сопрано”, “Нарко” та “Підпільна імперія”.
Репери, такі як Jay-Z і Nas, згадували образ Корлеоне у своїх піснях і відеокліпах, асоціюючи себе з владою, впливом та мудрістю.
Майкл Джордан
Майкл Джордан. AP/Thibault Camus
Майкла Джордана називають найвидатнішим баскетболістом усіх часів. Завдяки поєднанню майстерності та волі до перемоги він перетворився на справжній символ наполегливості й професіоналізму.
Народився спортсмен 17 лютого 1963 року в Нью-Йорку, але виріс у місті Вілмінгтон, штат Північна Кароліна. В юності його не взяли до шкільної баскетбольної команди через низький зріст, але Джордан продовжив тренування і через рік потрапив до баскетбольної ліги. Завдяки спортивним успіхам у підлітковому віці Джордан став одним із найпопулярніших баскетболістів серед старшокласників у США.
У команді Chicago Bulls Джордан дебютував у 1984 році під третім номером. Вже у першому сезоні його визнали найкращим та найрезультативнішим гравцем, а через деякий час він став ключовою фігурою команди. У 1990-х Джордан привів Chicago Bulls до шести чемпіонських титулів НБА.
Протягом спортивної кар’єри Майкла Джордана називали найціннішим гравцем НБА, лідером перехоплень та найкращим бомбардиром. За свої стрибки під час матчу та вмінню “зависати” у повітрі спортсмен здобув прізвисько “Його Повітряність”.
На думку спортсмена, кожна спроба щось робити наближає людину до успіху, а бездіяльність і відмова боротися є справжньою поразкою. Він згадує: “За свою кар’єру я пропустив понад 9000 ударів. Я програв майже 300 ігор. Двадцять шість разів мені довіряли зробити переможний удар і я промахнувся. Я зазнавав невдачі знову, і знову, і знову у своєму житті. І саме тому я досягаю успіху”.
У 2009 році ім’я Майкла Джордана внесли до Зали слави баскетболу, що офіційно підтвердило його статус спортивної легенди. А за підсумками 2024 року баскетболіст є першим в історії спорту, хто заробив понад 4 млрд доларів.
Успіх Джордана не обмежувався баскетболом. Він також активно співпрацював з різними брендами. У 1985 році Nike представила перші кросівки Air Jordan. Вони стали символом попкультури 90-х. В той час фани започаткували “sneakerhead” — рух колекціонування та перепродажу рідкісних кросівок.
Air Jordans увійшли у вуличну моду й хіп-хоп-культуру. Їх носили репери 2Pac, The Notorious B.I.G., Ice Cube і Jay-Z. Виконавці згадували Джордана та його взуття у піснях, на обкладинках альбомів і в музичних кліпах.
Про Майкла Джордана зняли кілька фільмів і документальних стрічок, однак найвідомішим залишається серіал “Останній танець” від Netflix 2020 року. Цей 10-серійний проєкт отримав високі оцінки критиків і глядачів, а також премію “Еммі” як найкращий документальний серіал.