Коли дитина показує неймовірний успіх у спорті, музиці чи науці, їй пророкують велике майбутнє. Звісно, інтенсивне навчання перспективних молодих людей дає результати, але не такі хороші, як можна було б очікувати. Вчені з німецького університету протягом двох років проводили дослідження, щоб зрозуміти: як часто діти-вундеркінди досягають великих успіхів у дорослому житті. Та що зрештою допомагає людині досягти найвищого успіху? Переклали для вас найцікавіші тези з дослідження про дітей-вундеркіндів.
Успішний кейс не означає закономірність
Новак Джокович, один з найкращих тенісистів усіх часів, уперше взяв у руки тенісну ракетку, коли йому було 4 роки. У віці 12 років він залишив рідну Сербію і переїхав до тенісної академії в Німеччині. Свій перший великий титул — Australian Open 2008 — він виграв у 20 років. На сьогодні він має ще 23 титули, а також довше за будь-якого іншого гравця посідав перше місце у світовому рейтингу.
Видатна кар’єра Джоковича показує досконалість людини такою, як ми її уявляємо: дитина-вундеркінд, яка в ранньому віці старанно вчилася, продовжує підкорювати обрану сферу. Та наприкінці минулого року дослідники довели, що Новак Джокович є радше винятком, а не правилом. Дослідження засвідчило, що неймовірно талановиті діти йдуть дещо іншим шляхом у дорослому житті.
Музиканти, спортсмени та науковці — як проходило дослідження
Арне Гюлліх, спортивний учений з університету Кайзерслаутерн-Ландау в Німеччині, проаналізував дані про 34 000 елітних виконавців у різних сферах: спорті, шахах, класичній музиці та науці. Статистика показала, що в дитячому та підлітковому віці ці люди могли інтенсивно займатися й досягати високого рівня. Але в дорослому житті вони не ставали зірками своєї справи. І навпаки, ті дорослі, які мали високий рівень у своїй сфері, у дитинстві не виділялися особливим талантом. Їм потрібно було більше часу, щоб досягти свого піку, і вони, здається, довше зберігали широке коло інтересів.
Не випадково і доктор Гюлліх, і один з його співавторів є вченими-спортсменами (інші двоє — психологи). Спорт — це гарна лабораторія для вивчення того, як розвивається майстерність. Не бракує добровольців серед талановитих молодих людей, які мріють про великий успіх. Результати легко виміряти. А оскільки професійним командам життєво важливо виявляти майбутніх зірок, існує багато добре фінансованих молодіжних академій.
Загальноприйнята думка (і логіка, на якій базуються академії) полягає в тому, що найкращий спосіб виховати талановитих молодих людей — це виявити їх на ранньому етапі і безжально тренувати. Але багато досліджень, що підтримують цей підхід, розглядали лише спортсменів шкільного або університетського рівня, каже доктор Гюлліх. Вони не стежили за своїми підопічними в їхній професійній кар’єрі, коли ті ставали дорослими.
Однак у деяких більш пізніх дослідженнях це зробили. Доктор Гюлліх і його колеги зібрали їх і знайшли початок своєї нової гіпотези. Адже всі ці дослідження підтвердили, що загальноприйнята думка була помилковою і що ранні результати — це ненадійний показник майбутніх досягнень у дорослому віці. Це спонукало їх до дії, і вони розширили аналіз за межі спорту й дійшли подібних висновків також в інших сферах.
Дослідники збирали інформацію протягом двох років. Найлегше було дослідити гравців у шахи, адже національні та міжнародні шахові організації ведуть так званий рейтинг Ело гравців [метод оцінки відносної сили гравців у шахах та інших іграх, де вищий бал означає вищу майстерність — ред.]. Академіків можна аналогічно класифікувати за допомогою баз даних, які цитують їхні роботи як показник їхнього впливу. А також за допомогою нагород, наприклад, Нобелівської премії або медалі Філдса.
Таланти у сфері музики було найскладніше оцінити в дослідженні, зазначає доктор Гюлліх. Для цього він і його колеги частково покладалися на дослідження, проведене в Каліфорнійському університеті в Девісі. У ньому намагалися класифікувати класичних композиторів за допомогою консенсусу експертів, згадок у музичних енциклопедіях і того, як часто їхні опери виконувалися в найкращих оперних театрах світу (для тих, хто писав їх).
Коли вчені проаналізували свої дані, то виявили надійну закономірність. У кожній галузі елітні молоді виконавці та елітні дорослі були майже повністю розділеними групами. Близько 90% дорослих суперзірок не мали шаленого успіху в дитинстві. Тоді як лише 10% дітей найвищого рівня стали видатними дорослими. Річ не лише в тім, що видатні досягнення в дитинстві не передбачали видатних досягнень у дорослому віці. За словами доктора Гюлліха, між цими двома факторами насправді існувала негативна кореляція.
Можливість обирати допомагає досягати
Дорослі суперзірки також мали зовсім інший підхід до своїх сфер діяльності, адже зберігали інтерес не лише до тієї справи, в якій згодом досягли висот.
Найкращі спортсмени, як правило, займалися кількома видами спорту на відносно високому рівні і навіть мали офіційних тренерів значно довше, ніж їхні колеги з гіршими результатами. У юному віці вони мали гірші показники у спорті, яким вони зрештою займалися, ніж їхні більш зосереджені однолітки.
Але коли ці спортсмени врешті обирали свій конкретний напрям, то їхній прогрес був набагато швидшим — вони мали кращу «ефективність тренувань», як кажуть у спортивній науці.
Те саме було і в інших дисциплінах. Учені — лауреати Нобелівської премії рідше отримували академічні стипендії, ніж ті, хто був номінований на Нобелівську премію, але не виграв її. Вони також довше досягали високих академічних посад, мали менш видатні результати публікацій на початку кар’єри. А ще зберігали інтерес до інших галузей, а не лише до тієї, за яку вони отримали премію.
Чому зірковість приходить пізно?
Чому так багато видатних виконавців показують однакову модель широких інтересів і пізнього розквіту, відповісти важко. Але дослідники все одно спробували це зробити. Вони проаналізували літературу про видатні досягнення, шукали теорії, але жодна не здавалася сумісною з їхніми даними. Натомість вони запропонували три власні теорії.
Пошук і відповідність. Ідея, похідна від економіки ринку праці. Вона полягає в тому, що коли людина має широке коло інтересів та достатньо часу перед вибором спеціалізації, це дає їй більший шанс знайти сферу, яка найкраще відповідає її талантам.
Молодий Рафаель Надаль, ще один видатний тенісист усіх часів, «загравав» з кар’єрою футболіста, перш ніж остаточно зупинитися на тенісі.
Посилене навчання. Ідея, що навчання саме по собі є навичкою, якої можна навчитися. І хороший спосіб її вдосконалити — це займатися різними речами. Коли настає час зосередитися на одному напрямі, краща здатність до навчання робить тренування ефективнішими. А це означає, що прогрес відбувається швидше.
Гіпотеза обмеженого ризику. Вигадлива назва простої ідеї про те, що уникнення «теплиці», принаймні на деякий час, може запобігти вигоранню молоді, розчаруванню в нескінченних тренуваннях або просто нудьзі від справи, якою вони займалися роками, відкинувши все інше.
Дослідники сподіваються поширити свій аналіз на інші сфери діяльності, наприклад, на бізнес і мистецтво. Проте доктор Гюлліх наголошує, що його команда не стверджує, що модель інтенсивного навчання не працює. За його словами, це надійний спосіб виховати висококваліфікованих фахівців, але не справжніх майстрів світового рівня. Іншими словами, спортивним академіям, елітним школам та престижним консерваторіям, імовірно, варто переглянути свої методи роботи.