З 2023 року чутки та анонси стосовно байопіку Сема Мендеса про The Beatles час від часу виринають у інфопросторі. Такий амбітний задум, як чотири фільми, присвячені кожному членові гурту, водночас інтригує та ризикує колосально провалитися через завищений градус очікувань.
А нещодавно глядачам показали перші кадри з майбутніх чотирьох стрічок, де можна побачити музикантів у виконанні акторів Пола Мескаля, Джозефа Квінна, Баррі Кеоґана та Гарріса Дікінсона. Кадри викликали змішані реакції критиків і користувачів інтернету. Також багато обговорень точиться довкола того, що усі чотири фільми вийдуть у кінотеатрах в один день – 7 квітня 2028 року.
Про все, що наразі відомо про майбутні фільми про бітлів – у новому тексті Вінстона Вона.
Музичні байопіки — це тренд
Байопіки про музичних артистів потроху стають трендом у сучасному кінематографі. Можна допустити, що сучасну хвилю популярності у жанрі запустила “Богемна рапсодія” (2018) з Рамі Малеком у ролі Фредді Мерк’юрі. Фільм зібрав понад 900 млн доларів, і до виходу “Оппенгеймера” Крістофера Нолана у 2023 році був найкасовішим біографічним фільмом в історії. Також фільм отримав перемогу в чотирьох номінаціях на “Оскарі” й у двох номінаціях BAFTA та “Золотого глобусу”.
За “Богемною рапсодією” слідували “Рокетмен”, де Терон Еджертон зіграв Елтона Джона, а також менш відомий серіал “Пістоль”, присвячений історії гурту Sex Pistols. У 2025-му вийшли байопіки про Боба Ділана з Тімоті Шаламе у головній ролі та Брюса Спрінґстіна з Джеремі Алленном Вайтом у головній ролі. Шаламе та Аллен наразі є одними з найуспішніших акторів. Тому можна зрозуміти мотивацію продюсерів і кастингових директорів брати на роль масштабних рок-зірок успішних молодих акторів.
До цього ж тренду можна приписати й Елвіса Преслі у виконанні Остіна Батлера (хоча його потенціал як драматичного актора найкраще розкрився якраз після “Елвіса”), або ж Елвіса у виконанні Джейкоба Елорді у фільмі “Прісцилла”.
І якщо за останні 10 років майже кожна велика рок-зірка отримала свій байопік, то так само на великих екранах мали би зʼявитися і The Beatles. Хоча про гурт вже зняли декілька фільмів, усі вони були присвячені здебільшого Джону Леннону. Також вони не вважаються надто вдалими.
Йдеться про фільми “Стати Джоном Ленноном” Сема Тейлора-Вуда та “Розділ 27” Дж. П. Шефера. Інші менш відомі фільми, засновані на біографії Леннона, виходили на британському телебаченні.
Напевно, аби випустити нарешті успішний байопік про гурт, треба перестати зосереджуватися на “улюбленцях” та сфокусуватися на кожному учаснику окремо. Режисер майбутнього байопіку Сем Мендес так і зробив — на початку 2024 стало відомо, що його розповідь складатиметься з чотирьох фільмів, кожен з яких буде присвячений окремому учаснику гурту.
Хто є хто
Влітку 2024 року з’явилася інформація про те, що команда фільму веде перемовини з акторами Гаррісом Дікінсоном (Джон Леннон), Полом Мескалем (Пол Маккартні), Баррі Кеоґаном (Рінґо Старр) та Чарлі Роу про їхню участь у фільмі на головних ролях. Врешті лише Роу не отримав роль. Замість нього Джорджа Гарріссона зіграє Джозеф Квінн, відомий за роллю Едді в четвертому сезоні серіалу “Дивні дива” та Людини-факела у новій “Фантастичній четвірці” від Marvel.
У листопаді 2024 року Рінґо Старр у соцмережах підтвердив, що його у фільмі зіграє Баррі Кеоґан. Також у лютому 2025 почали поширюватися чутки, що роль Йоко Оно, художниці та останньої дружини Джона Леннона, виконає акторка Анна Саваі. Спочатку вона заперечувала чутки про це, але згодом, вже восени, цю інформацію підтвердили в Sony Pictures.
З того ж самого анонсу стало відомо, що Петті Бойд (модель та фотографку, яка була одружена з Джорджем Гарріссоном) зіграє акторка Еймі Лі Вуд, а Сірша Ронан, відома за ролями у “Маленьких жінках” та “Леді Бьорд”, зіграє Лінду — дружину Пола Маккартні. До речі, Сірша Ронан та Пол Мескаль уже грали пару у фільмі “Ворог” Ґарта Девіса.
Вибір акторів на ролі Джона, Пола, Джорджа та Рінґо сподобався не усім. Як тільки студія оголосила свій вибір, в інтернеті з’явилося багато коментарів про те, що актори виглядають “надто красиво” та занадто схожі на супермоделей, а не музикантів. Втім, така реакція відображає не стільки кліше жанру байопіку, а проблему, актуальну для кіно загалом.
Дедалі більше фільмів в останні роки потерпають від критики, аргументованої тим, що виконавці головних ролей мають конвенційно привабливу зовнішність. На таку критику нарвалася, наприклад, екранізація роману “Буремний перевал” Емеральд Феннел, який вийде цього року.
У коментарях до трейлерів та в постах у соцмержах люди підмічають те, що виконавці головних ролей виглядають радше як сучасні моделі з глянцю, аніж як жителі вікторіанської Великої Британії. До того ж темношкірого за оригінальним романом Бронте Гіткліфа грає білий актор Джейкоб Елорді.
Але те, як виглядатимуть персонажі, залежить не лише від зовнішності акторів. Багато в чому образ, який глядацтво побачить на великому екрані — це робота команди стилістів та художників з костюмів. Важлива також акторська майстерність самих виконавців.
Та повернемось до байопіків про бітлів. Перші кадри з фільмів, які Sony Pictures показали 31 січня, викликали суперечливі реакції в користувачів мережі. З одного боку, людям сподобався Пол Мескаль у ролі Пола Маккартні та Баррі Кеоґан у ролі Рінґо Старра. Але, з іншого боку, Гарріс Дікінсон та Джозеф Квінн набагато гірше вписалися в образи Джона Леннона та Джорджа Гаррісона відповідно.
Ще більше песимізму публіці додають припущення про те, що ті ракурси, які студія опублікувала як перший тизер — це кадри, де актори найбільше схожі на своїх персонажів. Отже, впродовж решти фільмів вони виглядатимуть зовсім не так, як артисти, яких вони грають.
У соцмережах можна знайти також думку про те, що у бітлів була настільки нестандартна зовнішність, що знайти акторів на їхні ролі взагалі неможливо, та і не треба. Натомість найкращим їхнім зображенням на екрані можуть бути тільки анімаційні персонажі, як це і було в мультсеріалі The Beatles, який виходив у середині 60-х, або у знаменитій повнометражній “Жовтій субмарині”. До речі, Роббі Вільямс давно зрозумів те саме стосовно себе, і тому вимагав, аби у байопіку “Роббі Вільямс: Better Man” його зображала мавпа, зроблена в техніці 3D-графіки. Такий підхід сподобався критикам, через що фільм отримав сертифікат 89 % свіжості на агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes.
Втім, багато байопіків стають хітами прокату та підкорюють премії. Навіть нещодавній “Марті Супрім. Геній комбінацій”, який вже називають вершиною кар’єри для Тімоті Шаламе, заснований на біографії реального спортсмена на ім’я Марті Райзман. Однак до Тімоті Шаламе в рецензіях ніхто не висував претензій щодо того, чи був він схожий на історичну постать, яку зобразив на екрані. Тож, мабуть, справа не лише в зовнішності акторів.
Успішний музичний байопік має візуально відображати саму суть тієї музики, про яку йдеться у фільмі. У “Роббі Вільямс: Better Man” артист зображений як 3D-анімована мавпа, що відображає його бачення себе як людини на сцені. Вільямс неодноразово називав себе “мавпою, що виступає” в інтерв’ю, тому фільм, який побачив світ, виявився набагато більш особистим та чесним, аніж гіпотетичний фільм із живим актором.
Так само байопік про Елтона Джона “Рокетмен” можна назвати вдалим, зокрема, через кропітку роботу з костюмами, які були і є візитівкою Елтона Джона. А ще згадаємо видовищні живі виступи гурту Queen, які режисери Браян Сінґер та Декстер Флетчер майже покадрово відтворили у “Богемній рапсодії”.
Головною ж візитівкою The Beatles можна назвати різноманітність їхньої музики. За 10 років існування гурт встиг багато разів змінити звучання, а разом з ним і власні образи. Тож логічно було би зняти декілька байопіків, кожен з яких був би присвячений окремому альбому або декільком альбомам, а не окремому учаснику.
Тоді можна було би не тільки зробити фільми різними за настроєм та сюжетом, а також сміливіше експериментувати з візуальним стилем. Історія би починалася зі стриманих та холодних кольорів у фільмі про Please Please Me та інші ранні альбоми, натомість стрічка, присвячена психоделічному Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band, майоріла б набагато яскравішою гамою.
Усе і відразу
Того ж дня, коли світ побачив перші кадри, видання Variety розкрило дату виходу фільмів. Так, всі вони вийдуть у кінотеатрах в один день — 7 квітня 2028 року.
Звісно, раніше Том Ротман із Sony Pictures заявляв, що новий байопік The Beatles має стати “першим в історії досвідом запійного перебування у кінотеатрі”. Але сценарій, де люди дивитимуться 8 годин кіно не в себе вдома, а у кріслі кінотеатру, здається нереалістичним. До того ж неясно, як ці фільми будуть працювати наративно.
Є декілька версій — або ж кожна ера гурту розкриватиметься через окремого персонажа, або ж кожен фільм показуватиме альтернативний погляд на ті самі події, або ж підсвічуватиме події, важливі саме для того бітла, якому присвячений фільм. І якщо ці фільми можна буде дивитися в довільному порядку, це може негативно вплинути на проєкт. Адже тоді, через популярність Джона та Пола серед фанбази гурту, можуть постраждати збори фільмів про Джорджа та Рінґо.
Тому в площині піару навіть виконавцям головних ролей доведеться конкурувати за увагу. На користь цього свідчать чутки про те, що зараз піар-команда Баррі Кеоґана позиціює його як “найбільш схожого” виконавця ролі. Тому все частіше актор з’являється із зачіскою, як у Рінґо Старра, на публічних івентах.
Не можна заперечувати, що жанр музичного байопіку має свої труднощі у реалізації. Відтворити на екрані образ якогось абстрактного героя з книги або коміксу чи відеогри завжди буде простіше, аніж відтворити образ реальної рок-зірки, про яку фанати знають майже все й образ якої зафіксований у тисячах фотосесій та записів концертів.
Додаткові складнощі виникають також із тим, що актору бажано мати хороші вокальні дані та “сходитись” тембром з артистом, якого він грає — або ж для нього потрібно шукати відповідного актора для озвучення пісень (що іноді викликає дисонанс у глядачів). Вокал актора неодмінно порівнюватимуть із незабутнім голосом рок-легенди, яку він грає.
З хороших прикладів, де в акторів це справді вдалось на відмінно, варто згадати байопік про Джонні Кеша “Перетнути межу”. Хриплий вокал Гоакіна Фенікса ідеально сходився з тембром співака, та разом зі співом Різ Візерспун із виразним південним акцентом заклав високу планку для наступних поколінь акторів, які грають співаків.
Окрім цих ризиків, жанру музичних байопіків притаманні певні кліше, з яких часто іронізують, але без яких майже неможливо обійтися: сценічне світло, яке засвічує кадр перед виходом персонажів на сцену, драматичні сварки під час репетицій, сцени зловживання забороненими речовинами тощо.
Тому перед режисером Семом Мендесом та виконавцями головних ролей стоїть складне завдання показати The Beatles саме такими, якими вони запам’ятались мільярдам людей по всьому світу.
Щодо режисера, то для нього це буде перший в кар’єрі байопік. Але він не вперше береться за адаптацію музичного матеріалу — як театральний режисер Мендес відомий своїми оригінальними перепрочитаннями класичних бродвейських мюзиклів, наприклад “Кабаре” та “Олівер!”. Але найбільша інтрига — чи зможуть головні актори співати, як The Beatles, чи замість них у фільмі звучатимуть кавери від співаків?
І якщо нам вдасться висидіти вісім годин майбутнього байопіку, то вже 7 квітня 2028 року зможемо отримати відповіді на усі ці запитання.