Під номером 10 у фіналі Нацвідбору на “Євробачення” 7 лютого виступить фольклорний гурт “ЩукаРиба” з піснею “Моя земля”. Колектив, що спеціалізується на відтворенні оригінального звучання української традиційної музики, представить перший у своєму доробку повністю авторський трек.
“Моя земля” — пісня про відчуття дому, повернення до рідного та пошук власного коріння; у контексті “Євробачення” вона поєднує пряме звернення до українців у світі з універсальним закликом поваги до своєї землі й історії.
“Наш гурт передусім займається збереженням традиційної культури, ми говоримо про органічне існування в сучасному просторі найкращих її проявів: музики, мистецтва. І саме про цінність свого, про те, що нас вирізняє і чим ми унікальні, — співатимемо на Нацвідборі у лютому”, — розповіли артисти.
Пісню створено разом із композитором і продюсером Ярославом Татарченком, за участі музиканта Tony Stenko, а текст написала поетеса Дар’я Лісіч.
Що спонукає артистів, які працюють із традиційною українською музикою, вийти на сцену Нацвідбору — без трендів, тікток-формул і багатомільйонних команд? Та як один ранок із повідомленням “Час настав” перетворюється на шлях до фіналу Нацвідбору на “Євробачення”?
В ефірі шоу “Вікенд нової музики” на Радіо Промінь учасники фольклорного гурту “ЩукаРиба” Ярина Сізик і Степан Андрущенко розповіли ведучому Дмитру Захарченку про рішення взяти участь у відборі, роботу з Джамалою, вибір залишатися собою та відповідальність говорити українською з міжнародною аудиторією.
Текстову версію розмови зробила Олена Кірста.
Як ви почуваєтеся?
Ярина: Думаю, що ми зараз у робочому режимі. Трошки втомлені, оскільки у нас зимовий цикл свят перетікає одразу у святкування української музики на “Євробаченні”, тому ми зараз у робочому режимі, трошки втомлені, але стараємося знаходити баланс між роботою та відпочинком. Хоча зараз мало це вдається, але ми стараємось.
Степан: Так, уже завершили колядувати. Буквально нещодавно були якісь останні події, де ми ще співали колядки, а тепер ми повністю про “Євробачення”: репетируємо, готуємося, щоб дивувати вже на самому Нацвідборі.
Розкажіть про “Мою землю”. Як усе почалось?
Ярина: Ну, я всім розказую, як було: я прокинулась, подивилася (для мене це дуже важливо), що Джамала — цьогорічний продюсер. Ми з нею були в контакті, я знаю, що це за людина.
Я неодноразово допомагала їй якісь робити навіть фольклорні треки, які у неї були в різних проєктах. І для мене це було вирішальне. Я знаю, якого підходу, якої якості музику ця неймовірна співачка створює. І написала Ярославу: “Час настав. Вставайте всі, мої друзі, будемо працювати на «Євробачення»”. Ярослав каже: “Давайте спробуємо”.
Ми почали перебирати дуже багато архівів, тому що вся наша основна творчість базується абсолютно на традиційних українських піснях. Ми стараємося їх не видозмінювати, лише обрамлювати музикою нашого композитора. І це велика складність, оскільки нам потрібно створити новий авторський твір, і ми не хотіли йти в якусь тривіальщину.
Ми хотіли бути собою. Нам важливо було зберегти ті сенси й форми, які є в традиційній, бездоганній для нас музиці. Ярослав напрацював з того, що нам сподобалось, із пісень, які ми перебирали й дивилися, на яких можна було зробити алюзію, де щось можна було б підчепити як натхнення — він зробив аранжування. У нас був такий “сирий”, умовно народний текст. Ми його не могли використовувати, він як робоча версія працював, і я вирішила, що геніально буде звернутися (оскільки до людей, які працюють з народною творчістю, завжди є увага, що тексти, можливо, там звідкись поцуплені, бо за правилами це неможливо) до сучасної поетеси Дар’ї Лісіч, яка зробила нам куплети.
Нам здалося, що це ще класна історія, оскільки абсолютно одразу відведені всі сумніви щодо тексту. Але останню частину ми гуртом допрацьовували. Я останній хук писала, лежачи на дивані: “От там щось не вистачає”. Денис, мій хлопець, був удома, кажу: “Давай, записуй”, а він: “Я не хочу нічого записувати, я взагалі свою музику пишу”. Я кажу: “Ні, треба записати”. Ми записали. Я думаю: “Боже, яка кринжа”. Кидаю Ярославу, він такий: “Вау! Це супер!”, хлопці: “Вау! Це буде працювати”. Я така: “Яка кринжа! Ну, добре”. Ми відпрацювали, наче звучить, і потім по пазликах ми її складали. Дуже була велика увага Джамали до нас.
Окрім того, ми ще долучали Сусанну Карпенко. Це неймовірна співачка, учасниця фольклорного гурту “Божичі”. Це практично права рука Уривського, яка створює музичні обрамлення всіх вистав, які ми так любимо. Це теж лауреатка Шевченківської премії, вона долучалася своїми порадами. Для нас це дуже важливо. Вона для мене неймовірний орієнтир і як співачка, і як людина. Вона встигла дати певні коментарі й напрям. Тому дійсно тим, хто пишуть про те, що це за музика, — над нею працювало дуже багато людей, які не останні в українській музиці.
І ця композиція, так, для нас перша, так, для когось незвична, але в неї вкладено дуже багато часу, ресурсу, розумової, мисленнєвої діяльності, тому що це для нас такий комплексний процес, і ми дійсно стараємося в цьому бути органічними й робити те, що ми любимо.
Чи думали ви про слухача з Європи, коли працювали над піснею? Що з неї може зачепити людину, яка не знає ані мови, ані контексту?
Степан: Передусім ми думали саме про звучання, тому що ми практично все життя працюємо з традиційною культурою, і нам здається, що вона якраз і є цією мовою комунікації, якою ми зазвичай спілкуємося.
Ми мали чимало виступів за все життя і за діяльність гурту “ЩукаРиба” за кордоном, приїжджали, зокрема, на дуже великі фестивалі. І ця мова традиційної культури, традиційної музики, яка далеко не тривіальна, дуже цікава мелодично, складна, вона зрозуміла і сама комунікує нашу унікальність.
У цьому році в меседжі “Євробачення” — саме унікальність. Тому наша пісня так само дуже унікальна, має в собі всю традиційну основу, наш досвід звучання. І саме ним ми й плануємо чіпляти європейську аудиторію в тому числі.
Ярина: Але, якщо чесно, для мене найважливіше в часи, коли ми повертаємося до своєї ідентичності, звертатися до українського слухача. Мені хочеться, щоб до нас поверталася гордість за нашу реально бездоганну творчість, яку робили наші — не люблю слово “предки” — бабусі, дідусі.
Без особливих ресурсів, у дуже складних умовах ця творчість процвітала, набувала неймовірної багатогранності, і мені хочеться, щоб ми, власне, стали медіаторами.
Кожен точно знайде свого слухача — кожен голос, кожна пісня. Ми вже дуже давно працюємо з аудиторією і бачимо, як на нас реагують люди й що ми робимо.
Для нас головніше, попри пісню, попри конкурс, — наші глибокі переконання, цінності, ідея. І це дуже складне насправді завдання, щоб за три хвилини нашої пісні ми все це передали не тільки своїм голосом, але й комунікацією, номером тощо. І мені здається, що час усвідомити, що українська мова так само конкурентна, українська культура так само конкурентна.
Ми зараз намагаємося йти якимись зрозумілими для всіх інструментами. Якісь світові тренди — всі хочуть на цей ринок. А давайте попрацюємо зі своїм ринком. Давайте повернемо ту гідність, щоб так безпрецедентно заходити, відчиняючи двері з ноги, й казати: “Це українська. Нам не потрібні ніякі доповнення, допрацювання, світові тренди”. Про Lelѐka, до речі, коментували, що ми не йдемо за трендами, бо, наприклад, Lelѐka — сама є тренд. І мені дуже подобається цей тезис, що ми самі є тренд, який маємо задавати. Ми будемо цю комунікацію використовувати, бо для мене особисто це суперособлива і важлива історія — дуже велика аудиторія і хочеться все сказати.
Є різна мотивація артистів, коли вони потрапляють на Нацвідбір. Хтось просто тому, що треба зайвий раз додати собі якоїсь медійності, у когось — справжні вагомі й важливі посили. Яка у вас?
Ярина: Це наші глибокі переконання. Передусім це любов до української традиційної культури — що вона конкурентна, що вона може існувати в різних просторах і в тому числі на “Євробаченні”, у різному вигляді. Тому що насправді від фольклору зараз очікують якихось дуже примітивних історій. Вони працюють. Ми хочемо йти іншим шляхом і все для цього робимо. Я думаю, що велика аудиторія людей, яка приходить на наші події, це відчуває. Це неймовірне коло єдності людей, однодумців, і це цінно.
Степан: Так, насправді ми йдемо заради того, щоб ділитися тим, що ми любимо, і доносити це до аудиторії в такому більше відчуттєвому форматі, тому що ми звикли працювати з традиційною культурою в чистому вигляді, з відтворенням саме давніх форм, форматів музики. Але ми хочемо ознайомити глядача із цим більше на відчуттєвому рівні, тому що пісня авторська, та це просто такий прояв, з яким ми прийшли на цей конкурс і яким ми комунікуємо і про себе, свій гурт і про те, що стоїть за нами, те, чим ми займаємося увесь час, щоб люди про це знали, цікавилися, і це загалом основна мета, з якою ми працюємо.
Ярина: Я ще хотіла додати, що цьогорічний відбір реально про різноманіття, і мені подобається, що дуже полярні відгуки — музиканти кажуть “супер”, ті, хто більше люблять таку попмузику, кажуть “не супер”. Це дуже класно, тому що ми отримуємо весь спектр емоцій, які тільки можливо отримати, і кожен може знайти того артиста, який йому найбільше до вподоби. Це суперкласно, так і має бути.
А що з усього Нацвідбору ви хочете запам’ятати на все життя?
Ярина: Я думаю, мить нашого виступу, тому що я кожен день його уявляю. Особисто я себе оцінюю і розумію, що буду робити, як я буду комунікувати, які емоції у мене ця пісня викликає, як ми кайфуємо від цієї пісні.
Я переживаю, що через екран це зробити набагато важче, але ми будемо з усіх сил старатися. Це десятий номер, закриття, для нас буде супервідповідально, і мені насправді суперприємно. Я думаю, це буде дуже чуттєво, ніжно, і всі підуть з якимись такими думками, які їх хвилювали. Можливо, вони знайдуть відповіді.
На сцені фіналу Нацвідбору поруч із вами будуть артисти з мільйонними аудиторіями, потужними командами, великими продакшенами. Що вам дає впевненість, що у вас теж є чим узяти?
Ярина: Звісно, порівнюєш себе, думаєш… Ну, тому, що насправді мені особисто важко, оскільки я у сфері культурної спадщини людина не остання. Мене дуже багато хто знає, бо я беру участь як супервайзерка різних проєктів, брендів тощо. І тут я на рівні Jerry Heil, де я масштабами свого гурту мислю, а там продакшен, команда… І це важко, тому що десь ти в іншому статусі перебуваєш, це морально важко.
Але я зрозуміла, що взагалі не боюся критики, я не боюся помилятися, бути недолугою, смішною. Це все про якусь живу енергію, яка має вирувати. І це плюс, що у таких артистів є, і це класно. Я надихаюся, дивлюся, захоплююся.
Ми близько знайомі з багатьма артистами. Але мені здається, що це не завжди перевага. Іноді, буває, виходить артист з якоюсь дуже нетиповою піснею для “Євробачення”, всі дивляться виступ, плачуть, ридають, знімають одяг із себе, віддають останнє цьому артисту, і кажуть: ось воно було, ця емоція, яка має їхати на “Євробачення”. Все може бути. Іноді цього не вистачає іншим артистам із великими потужними командами. Все вирішить насправді живий виступ.
Що для вас точно не варте перемоги? Тобто заради чого ви не будете змінюватися?
Степан: Ми загалом і не плануємо змінюватися.
Ярина: Джамала намагалася, це були кинджали в спину, в серце, але ми тримались.
Джамала намагалася як?
Степан: Ні, Джамала насправді дуже багато вносила якихось порад стосовно самого конкурсу, стосовно пісні. І ми, власне, враховували те, наскільки ми могли це зробити і додаючи свій досвід, і залишаючись на тих позиціях, які нам важливі, але дуже враховуючи й долучаючи ті поради, які вона нам давала, тому що це істотно покращило нашу пісню на етапі після демки, яку ми подавали на конкурс. І тепер, звісно, вона набагато потужніша.
Додам до того, чим ми будемо чіпляти, що, мені здається, вирішить все, як укінці це буде виглядати разом із номером. Тому що не лише пісня — пісню можна довго промотувати, що будуть, безумовно, робити всі великі артисти з великими командами, — але те, як це буде виглядати в підсумку у фіналі, великою мірою, я думаю, теж вплине на аудиторію. І ми стараємося саме ось цей момент зробити максимально потужним.
Ярина: Мій жарт щодо Джамали, може, неправильно зрозуміють. Насправді вона дуже переживала за всіх учасників, вона ж розуміє цю кухню зсередини, і розуміла, що нам буде так краще. Ми то хочемо бути такими самобутніми, унікальними, андеграунд і так далі. Але все ж таки це конкурс, і ми довго йшли до усвідомлення, що це конкурс, що є певні рамки. Але наскільки це можливо, у нас в цьому плані дуже унікальний композитор. Ми залишилися тими, ким ми є, і що ми любимо.
І на завершення, коли настане момент фіналу, коли всі виступлять і залишиться кілька хвилин, щоб зробити вибір, як ви самі відчуваєте, чому слухачі та глядачі мають проголосувати саме за “Мою землю”?
Ярина: Вони все відчують і побачать, що ми хочемо сказати, я думаю. І це буде гарним поштовхом за нас проголосувати.
Степан: Дивіться наш номер і голосуйте вже після цього, відчувши все, що ми вам хочемо передати.