Гурт Molodi, який 7 лютого у фіналі Національного відбору на конкурс “Євробачення-2026” виступатиме під номером 2, презентував пісню Legends. А потім випустив кліп на композицію. Це англо-українська попбалада про пам’ять, втрату та силу поколінь, у якій особистий біль перетворюється на джерело внутрішньої незламності.
Molodi — попгурт з Маріуполя, заснований у 2022 році Кирилом Роговим та Іваном Степаніщевим. Колишні вуличні музиканти й електрики за освітою є авторами власних пісень, у творчому доробку мають 17 синглів і дебютний альбом “Душею та тілом”.
Що відчувають артисти, які вже були за крок до “Євробачення” — і знову повертаються у фінал Нацвідбору?
В ефірі шоу “Вікенд нової музики” на Радіо Промінь учасники гурту Molodi розповіли ведучому Віктору Дяченку про емоційну порожнечу після виступу на Нацвідборі у 2025 році, нову конкурсну пісню, яка народилася з особистих втрат і пам’яті, а також про те, як змінилося їхнє життя після минулорічного фіналу, в якому вони посіли друге місце, і що тепер надихає їх вдруге виходити на сцену Нацвідбору.
Олена Кірста підготувала текстову версію розмови.
Я вітаю вас із прем’єрою і з тим, що ви у фіналі Нацвідбору. Як ваш настрій взагалі зараз? І як воно — бути знову фіналістами Нацвідбору?
Кирило: По-перше, дякуємо. А взагалі — набагато легше, спокійніше в порівнянні з минулим роком. Тому що ми щиро не знали, що таке Нацвідбір. Коли вперше йшли, ми не знали, скільки буде навантаження. Ми не знали, скільки буде стресу, як воно все тисне тощо. Зараз у плані незнання такого немає. Є якісь там тривожні, хвилюючі моменти, але ми були до цього готові.
Якби треба було швидко презентувати Legends людині, яка взагалі ніколи не чула цей трек, що б ви про нього сказали?
Іван: Це пісня, напевно, про любов у грудях, яку дарували й дарують нам люди, що поряд з нами зараз чи були колись. І що їхня любов та енергія живе всередині нас, допомагає нам рухатися далі.
З чого почалась робота над цим треком? Можливо, момент, конкретна точка запуску, коли пісня починала народжуватись…
Кирило: Це було в мене вдома. Я сидів, щось грав просто. Я люблю іноді сісти за піаніно і просто щось грати, коли мене затягує. Це, буває, на декілька годин розтягується. І от я в моменті, в процесі цьому, придумав мотив, котрий у нас на початку пісні. Потім він же у слові “небо” в післяприспіві, і він же в самому кінці пісні ще раз. Тобто основний лейтмотив пісні народився ось так просто, в імпровізаційному варіанті.
Іван: Так, але найважче було — це зрозуміти, про що співати, бо ми розуміли, що не можемо просто прийти з якоюсь супервеселою піснею, бо ми вже задали таку планку емоційності. І тому ми думали, про що співати, щоб і себе не повторювати, і хотілось, щоб це було дуже особистим.
У Кирила є особиста історія втрати батька і близького друга, і він дуже хотів про це заспівати. Ми зрозуміли, що можемо зробити пісню саме про це, бо це буде максимально щиро і правдиво. І просто сіли робити.
Музична складова народилася дуже швидко — Кирило наспівав мотив приспіву, який зараз є. Але саме цю тему, яку ми обрали, було дуже важко вкласти в оцей мотив, бо він просто такий ритмічний і має дуже мало складів. В українській мові дуже довгі слова. Якщо, наприклад, в англійській є слова на один чи два склади, то в українській, на жаль, цього мало. Тому було дуже важко в оцей приспів вкласти багато сенсу. Але я впевнений, що ми з цим упоралися.
Якщо говорити про легенди — це якийсь конкретний чи загальний образ? Ви для себе, співаючи цю пісню, про кого думаєте чи для кого співаєте її передусім?
Кирило: За момент ось цей, від подачі заявки до ось зараз фінальної версії пісні, яка вже вийшла і яку можна послухати, вона зазнала деяких правок, і в тому числі — за наповненням. Тепер вона й сприймається нами теж по-іншому. Трошки все змінилося, і виходить, що для нас легенди — це конкретні люди.
Я чітко знаю, до кого звертаюся в цій пісні і що це взагалі для мене означає. Тобто зараз це не якісь ефемерні легенди, які просто не вмирають. Це не якесь гучне гасло про “потужну потужність” тощо. Це конкретна особиста історія. І в мене є свої легенди, до котрих я звертаюся, і світло яких веде мене далі.
Іван: Так, на жаль, люди в коментарях часто пишуть, що не дуже розуміють сенс пісні. Для нас це трохи сумно, бо ми саме сенс і вкладали та дуже хотіли, щоб саме його зрозуміли й почули. Бо легенди — це люди, яких немає перед нами, можливо, зовсім немає, а можливо, просто немає поряд. І все, що вони колись вклали в нас — свою енергію, те, що були поряд, що вони нам казали, — воно живе в нас, допомагає нам прокидатися, йти далі, рухатися вперед.
Коли прокидаєшся, ти розумієш, що хочеш прожити ще один день, ти хочеш зробити ще більше заради них, заради себе і заради всього того, що вони для тебе зробили. Я, наприклад, свою сім’ю не бачив уже дуже-дуже багато років. І для мене моя сім’я і всі мої кохані люди — це теж легенди, які просто живуть у моєму серці й допомагають мені рухатися далі.
Коли ви починали працювати над цією піснею, чи було розуміння, що вона для “Євробачення”? Чи були якісь ще варіанти для заявки?
Кирило: Ні, інших варіантів не було. Ми такі хлопці, що одразу один варіант ставимо і йдемо ва-банк. У нас так було й минулого року. І в нас навіть так було у 2022 році, просто там похизуватися нічим — ми навіть у лонгліст не потрапили. Але з самого початку ми вибрали для себе таку стратегію, що, якщо подаємо заявку на Нацвідбір, то одразу пишемо пісню для “Євробачення”.
Як ви думаєте, зараз ваша пісня — це повністю формат “Євробачення” чи щось із нього вибивається?
Кирило: Насправді дуже важко якось оцінювати, по-перше, свою пісню, а по-друге — зрозуміти, що таке цей формат “Євробачення”. Особливо за останні роки. Якщо переслухати всі заявки від усіх країн, то там такий вінегрет зі стилів, подачі, тематики. Тобто хтось співає про любов, хтось співає: “Я не твоя іграшка”, і дуже багато якогось просто попсового матеріалу, такого класного танцювального, з класними мотивами, і є дуже багато чого емоційно наповненого, що завжди дуже полярна штука. Тому ми сподіваємося, що так.
Іван: Головне — це емоція і контекст, у якому ця емоція грає. Тому, якби я послухав, наприклад, пісню Teresa & Maria, я б, можливо, у вакуумі не подумав, що ця пісня — формат “Євробачення”, але вона зайняла третє місце, і це про щось говорить.
Що для вас взагалі означає заспівати пісню Legends на сцені “Євробачення”? Що у вашому уявленні ви донесете людям?
Іван: Ну, от сама емоція — про легенд, про людей, яких немає поряд із нами. Ми живемо в такий час, коли кожен день щось втрачаємо — свій дім, людей поряд. І ми хочемо вкотре, звісно ж, нагадати, що у нас в країні триває війна. У нас у пісні багато образних моментів, де ми кажемо про війну, бо це дуже зараз важливо. І плюс хочемо донести, що ніколи не треба опускати руки й завжди треба рухатися вперед, навіть якщо дуже важко. Бо все наше життя — це шлях, і люди, яких ми втрачаємо, — це дуже важко пережити, але хочеться розуміти, що заради них, заради того, що вони зробили для нас, заради їхнього життя треба йти вперед і рухатися далі.
Минулого року ви майже торкнулися перемоги, але опинилися на другому місці. Як взагалі це вплинуло на вас як на артистів?
Кирило: Для нас, в принципі, участь у Нацвідборі була дуже успішною. Ми класно показали нашу пісню, дуже багато людей оцінили її. Тобто друге місце — це з урахуванням того, що ми зайняли друге місце за глядацьким голосуванням. Іване, пам’ятаєш точну цифру?
Іван: Сімдесят тисяч людей за одну годину проголосували саме за нас. І це дуже приємно. Це говорить про те, що ми потрапили прямо в серце людей. Звісно, відчувати це було дуже приємно. Плюс у нас з’явилось дуже багато аудиторії й через це — багато концертів, багато слухачів. І ми вже пишемо свою музику не просто “тикаючись у небо”, намагаючись знайти свого слухача, а вже конкретно — для конкретних людей.
Кирило: Ми прийшли на Нацвідбір ноунеймами, а вийшли звідти вже з дуже популярною піснею. На той момент вона дуже популярна була. Ну, поки що — наша найпопулярніша. Ми потрапили у всі чарти, потрапили в топ Shazam. Тобто для нас це було вау.
Іван: Насправді Нацвідбір — це дуже жорсткий стрес. Я думаю, якби ми перемогли, то “Євробачення” — це ще більший стрес. Думаю, це було б так важко. А той момент вже був точкою, де ми видихнули. І це, слава богу, тому що витримати ще чотири місяці підготовки, виступів — ну, це дуже жорстко.
Не можу не запитати: то цього року не плануєте вигравати?
Кирило: Знову ж таки, там основний момент був у тому, що ми не розуміли, що нас чекає. Ми так сильно вкладалися, і ось це все — воно так бурлило, кипіло. І от момент, коли ми вже поспілкувалися з журі, сходимо зі сцени, і всередині — ну, пусто. От ніби ти трошки помер щойно. Ти хочеш поплакати, а в тебе не виходить. Повна емоційна яма.
Цього року ми конкретно знаємо, куди йдемо. Ми знаємо, що нас чекає, знаємо кількість інтерв’ю, котрі нас чекають, кількість контенту, який треба генерувати. Тобто все для нас уже є зрозумілим. І через це, звісно, ми прийшли не просто так покрасуватися, помахати ручкою і забрати якесь там п’яте місце. Ми йдемо одразу за першим, тому що воно не має сенсу, якщо ти просто так подаєш заявку.
Багато хто каже, що після великого результату потім складно. Взагалі, от, Іване, ти в собі щось перемикаєш, коли починаєш роботу над наступною піснею?
Іван: Не перемикаю, але я дуже багато думаю про те, що було до цього. І, звісно, тут важко реально, як я вже казав, не повторювати себе і бути ще кращим. Бо ми сиділи, розуміючи, що My Sea — це неймовірно, це дуже класно. Неможливо зробити щось зовсім інше, бо ми прийдемо, а всі скажуть: ми від вас іншого очікували. Треба себе трошечки повторити, але краще, ніж минулого року. Ми намагалися саме цього досягти — зробити емоційно, гарно, теж із сенсами, бо для нас сенси — це дуже важливо.
Ну, і все одно планочка, яку ми задали минулого року, реально може трошечки тиснути, бо, якщо минулого року ми просто йшли отак-от, нічого не знаючи, через поле, просто прямо, напролом, то в цьому році ми йдемо вже дуже обережно, щоб усе було максимально правильно і чітко.
Ви вже сказали, що в коментарях читаєте і не всі розуміють сенс цієї пісні. Тому я пропоную піти в коментарі до вашої пісні та почитати деякі з них. Популярний, який уподобали інші, він зараз на першому місці за кількістю вподобайок: “Пісня подобається, але минулорічна була на порядок вища за рівнем”. Що скажете?
Іван: Ну, моя чесна думка з цього приводу: якщо почитати перші коментарі під My Sea, всі писали плюс-мінус так само. Тобто, ну, звичайна пісня. Добре, це не формат “Євробачення”, звичайна українська пісня. Бо зараз, коли ми дивимось на My Sea, ми дивимось на неї не у вакуумі. Ми дивимось на неї вже зі знанням всіх знятих звуків під неї. Ми дивимось, коли вже відбувся виступ, коли вже вся ця емоційна складова наповнила цю пісню.
А наша нова пісня — вона ще буквально гола, тобто вона тільки з’явилася, це буквально народжена дитина, вона ще не має в собі нічого. І тільки вже після виступу, після Нацвідбору вона матиме асоціації, вже люди будуть щось візуалізувати, і тоді вони зможуть об’єктивно оцінити ці пісні.
Бо, наприклад, я пам’ятаю, минулого року Ziferblat — була така сама історія. Вони як тільки прийшли, люди їм писали: минулорічна пісня була краща, хлопці. Тому, в принципі, ми цього й очікували, бо це нормальна практика, коли ти йдеш знову. Ми просто будемо робити все, щоб цю пісню наповнити сенсами, щоб люди почули те, що ми в неї вклали, і зрозуміли, що вона зовсім не гірша, ніж My Sea.
Кирило: Коли від тебе є очікування, ті, хто шукають привід, в будь-якому випадку засмутяться.
А взагалі, коли думаєте про фінал, про сцену, про той момент, коли треба віддати все, що вас найбільше все ж таки надихає, що всередині говорить: “Ми готові”?
Кирило: Надихає все те саме, що і минулого року. Ми вже проробили велику роботу, написали класну пісню, наповнили її емоційно, ми віримо в це.
Взагалі, основне, що треба у творчості, — це вірити у те, що ти робиш, і тоді воно вже буде наповнюватися сенсами й емоціями, котрі потім інші люди можуть у себе вбирати, і воно має якийсь розвиток. І оскільки ми проробили вже роботу над цим, зараз іде робота над постановкою. Я постійно продовжую займатися вокалом.
До речі, на відміну від минулого року, я більш відповідальний у цьому плані. Надихає оце передчуття, тому що це незабутні емоції, коли ти там стоїш. Це не просто велика сцена, це ще і телезйомка, журі, конкурс.
Я ніколи не брав участі в конкурсах до минулорічного Нацвідбору. І це все має такий коктейль відчуттів та емоцій. Дуже важко його описати, але от ти наскільки його не боїшся, хвилюєшся через нього — от настільки ти сильно його і чекаєш. Мазохістичний трошки мікс.
Хлопці, пропоную вам зараз звернутися до аудиторії, яка, можливо, вперше почула вашу пісню чи вперше з вами познайомилася. Чому на Нацвідборі “Євробачення” вони мають голосувати саме за вас?
Іван: Ми взагалі дуже хочемо, щоби люди голосували серцем, тобто слухали й обрали пісню, яка їм подобається найбільше. А ми зробимо все, щоб це була саме наша пісня. Ми у свою пісню закладали дуже глибокі сенси, які зараз проживають всі українці. Тобто це сенси про людей, яких немає з нами і які живуть усередині нас. Тому ми дуже хочемо, щоб усі люди послухали вдумливо і зрозуміли ці сенси. Ми впевнені, що пісня торкнеться їх. Потім побачите наш виступ 7 лютого, і я впевнений, що він вас теж вразить. Тому дивіться і голосуйте за номер 2.