Тамара Катрич в пам’ять про батька — “азовця” Олега “Кельта” Катрича — намалювала картину під назвою “Азовсталь. Надія”. У своєму Instagram дівчина її розіграє, як тільки назбирає 450 тисяч гривень. На ці гроші донька легендарного “азовця”, який полетів в оточений, рідний Маріуполь на гелікоптері, боронив його і загинув на своїй вулиці, хоче купити 2 квадрокоптери для підрозділу, у якому служив “Кельт”. Свої поспілкувалися з Тамарою. Їй 15 років, зараз дівчина навчається у Вінницькому ліцеї. Тамара щиро розповіла про свого батька, який для неї був і залишається справжнім героєм.
Кілька років до повномасштабної війни родина Олега Катрича жила за кордоном. Проте 24 лютого 2022 року Олег без вагань зібрав речі й повернувся в Україну. Боєць на псевдо “Кельт” воював на Київщині, але його думки весь час були про рідний Маріуполь та побратимів. Тому коли він дізнався про підготовку надскладної спецоперації із залученням гелікоптерів, одразу погодився очолити першу групу десанту. Ризикнув і полетів в самісіньке пекло Маріуполя, який тоді вже був оточений російською армією. Загинув Олег Катрич 26 березня на рідній вулиці, захищаючи рідне місто. “Кельту” назавжди 44 роки.
З металургійного заводу на війну
Олег Катрич народився і виріс у Маріуполі. Виховувався у звичайній робітничій родині мамою, бабусею та дідусем. Саме дідусь, учасник Другої світової війни, прищепив онуку любов до України та зацікавив його історією своєї країни, яку переповідав дещо інакше, ніж того часу вчили в школі. Олег закінчив Приазовський державний технічний університет, пропрацював горновим на металургійному комбінаті Ілліча 10 років.
До “Азову”, тоді ще батальйону, “Кельт” приєднався на початку літа 2014 року, у нього була посада — кулеметник. Брав участь в боях за Мар’їнку, Курахове, Гнутове, а також у Широкинській операції під Маріуполем у лютому 2015, де й отримав поранення.
Олег Катрич народився і жив у Маріуполі. До лав “Азову приєднався влітку 2014
“Ми тоді дуже сильно за нього переживали, бо коли звільняли село Широкине, то батько дуже рідко дзвонив. А в новинах писали, як їм там важко було. Тато отримав поранення від снаряда танку: йому тоді поламало ребра, пошкодило легені, на спині була величезна діра. Але він був сильний духом, тому швидко вилікувався і повернувся на службу. Тато був природженим командиром, вмів добре все організовувати, розподіляти задачі, все контролювати. Ці його вміння гідно оцінило командування і призначило татка командиром мінометного взводу. До кінця 2019 року наш “Кельт” постійно був на передових позиціях під Маріуполем”.
Спонукав вчити англійську і допомагав з домашніми завданнями
Родина жила в Приморському районі. Тамара згадує, що тато дуже рідко бував вдома. Та у дні, коли така можливість була, його родина була найщасливішою. Олег багато чого цікавого розповідав своїм дітям — сину Дмитру та доньці Тамарі, навчав всьому, що знав.
“Тато цікавився скандинавською культурою та вікінгами. Саме слово “кельт” означає військова сокира, це зброя вікінгів. Нам з братом здавалось, що він знає про все на світі. Тато знав відповіді на всі питання: і історичні факти, і про техніку, і про культуру, і про природу. Допомагав нам з братом робити завдання з технічних наук — математики, фізики, хімії. При чому навіть тоді, коли був на військових позиціях. Тато пояснював нам теми краще всіх вчителів. Пояснював матеріал на життєвих прикладах. Для того, щоб ми розуміли, навіщо нам потрібні ці знання. Наприклад, коли вчили табличку Менделєєва, то тато розповідав, де в житті зустрічається кожен елемент з таблиці. Коли вчили дроби, то для кращого розуміння, що з ними робити тато наводив матеріальні приклади”.
За кілька років до повномасштабної війни родина Катричів переїхала до Словаччини
А ще Олег спонукав дітей до вивчення англійської мови. Завдяки йому вони зараз вільно говорять та навіть дивляться фільми англійською.
“Тато на достатньому рівні володів англійською мовою і вважав, що кожна освічена людина має знати мінімум одну іноземну мову. Щоб можна було подорожувати і туристом комфортно почуватися у будь-якій країні. Саме ж вивчення англійської мови почалося з цікавої історії. Якось ми відпочивали родиною на морі, Діма почав проситись на зворотному шляху додому відвідати ресторан. Тоді тато йому говорить: “Якщо ти своє прохання скажеш англійською мовою без помилок, то ми йдемо в ресторан”. Брат сказав з помилками. Ну, і тоді було вирішено, що наша родина починає вчити англійську мову. Ці знання дуже нам допомогли, коли подорожували за кордоном”.
Олег завжди приділяв багато часу дітям
Олег з сином любили грати у футбол, а взимку, якщо був сніг, то всією сім’єю каталися на санчатах у Зінцевій Балці. Влітку відпочивали на морі, ходили через Приморський парк. Якщо дітям хотілось адреналіну, тоді Олег відвозив їх на скеледром та в мотузковий парк.
Переїхав до Словаччини та зацікавився “зеленою” енергетикою
У Тамари з татом був дуже тісний зв’язок. Дівчина каже, він любив її по-особливому.
“Я для нього була завжди маленьким кошеням, яке треба оберігати від усього. Навіть коли він був далеко, то все одно знав де я, що роблю, чи не хворію, чи не голодна, чи одягнена. Я і зараз відчуваю, що татусь за мною спостерігає та оберігає від усього поганого”.
Тамара з татом
Через стан здоров’я Олег звільнився і родина у серпні 2020-го з Маріуполя переїхала до Словаччини. За словами Тамари, тато хотів дати своїм дітям можливість пожити за кордоном, побачити світ.
“Хоча зараз здається, він ніби відчував біду. Бо невідомо — чи вижили б ми в Маріуполі під час бомбардувань міста навесні 2022 року.”
“Словаччину тато обрав, бо вона близько до України, там гарна природа та дуже схожий менталітет і легка для розуміння мова. Одна з татових мрій — займатися “зеленою” енергетикою. Зокрема він дуже цікавився встановленням сонячних панелей.
У Словаччині Олег працював на будівництві. І дуже цікавився “зеленою енергетикою”
Аби стати кваліфікованим спеціалістом у цій сфері, він закінчив курси з встановлення панелей і будував дахи на висотних будівлях”.
У день повномасштабного вторгнення “Кельт” був вже в Україні
Тамара згадує, коли тато звільнявся зі служби, то своїм побратимам сказав наступне: “Як буде “велика війна”, маякуйте, я приїду”.
“О п’ятій ранку 24 лютого татові подзвонив побратим і сказав: “Кельт”, війна!”. Тато відповів: “Я їду!”. Він швидко зібрав рюкзак, розбудив мене і брата. Потім вони з мамою на машині поїхала на кордон. Вже о другій дня тато був в Україні”.
У перший день повномасштабної війни “Кельт” вирушив в Україну — приїхав за кілька годин
Олег міг залишитися у Словаччині, але ніщо його не зупинило, в тому числі й проблеми зі здоров’ям, і це є приклад для всіх чоловіків. Єдине правильне для нього рішення — стояти на захисті Україні та протистояти ворогу, а саме російській армії.
“Коли тато їхав в Україну, я дуже плакала і просила не кидати нас. Він обіймав, заспокоював, обіцяв, що повернеться через декілька місяців”.
“А моєму брату він тихенько наказав дбати про маму і про мене.”
Спочатку Олег Катрич воював на Київщині у складі ССО “Азов” Київ”, зупиняв ворога в Ірпені, Бучі та Мощуні. Але йому не давав спокою рідний Маріуполь, який щохвилини нищився ворогами. Він марив думками, щоб потрапити туди та допомогти своїм побратимам-”азовцям” та командиру “Редісу”. “Я не хочу, щоб ці покидьки ходили по моїй вулиці та моєму місту”, — казав тоді Олег Катрич.
Командував двома гелікоптерами
Коли “Кельту” запропонували очолити групу десанту, він без вагань погодився, хоча розумів — шанси долетіти в Маріуполь мізерні. Висадка з гелікоптера — це був єдиний шлях допомогти побратимам у Маріуполі, підсилити їхні лави, а також доправити зброю. Ризикуючи життям, група висадилась в оточеному місті. Завдяки вдалій спецоперації “азовці” разом із Головним управлінням розвідки доправили в Маріуполь 72 людей, зокрема й медиків.
Авіапрорив на “Азовсталь”
Тоді в оточений російськими військами Маріуполь українськими військовими і спецпризначенцями було організовано сім бойових вильотів 16 вертольотами і кожен — як останній. Вилетіла перша пара гелікоптерів Мі-8 ще до світанку 21 березня. З аеропорту Дніпра взяли курс на південний схід у напрямку міста Пологів Запорізької області, далі на Донеччину — через лінію фронту, потім узбережжям Азовського моря до Маріуполя: 38 хвилин до лінії фронту, 42 хвилини — до “Азовсталі”.
Разом з “Кельтом” в гелікоптері був Олександр Іванцов на псевдо “Схід”,
колишній “азовець”, нині військовослужбовець 3-ї окремої штурмової бригади.
“Пам’ятаю, як Олег сказав: “Ідея стрьомна, але я за це берусь, із задоволенням полечу”. Він особисто готував маршрут, брав участь у плануванні першої операції, проводив відбір бійців серед особового складу.”
“Кельт” був командиром 30 бійців, які летіли на двох гелікоптерах 25 березня 2022 року. Завдяки йому Маріупольський гарнізон був значно підсилений людьми, протитанковими засобами, яких на той момент в місті майже не було, та медициною, чим врятував, без перебільшення, сотні життів. Найважливіше, що це підняло дух всіх оборонців оточеного міста. Завдяки місії та десанту, який очолив “Кельт”, Маріуполь протримався набагато довше, ніж якби цих польотів не відбулося”.
Прилетів до Маріуполя і наступного дня загинув в бою
Загинув Олег Катрич 26 березня, на наступний день після того, як прилетів до Маріуполя. І саме на рідній вулиці. Це сталося, коли “Кельт” підбивав російський танк з гранатомета NLAW, який доставив з Дніпра на гелікоптері.
“Востаннє виходив на звʼязок увечері 25 березня, сказав мамі, що знаходиться на “Азовсталі”. Тоді він скинув фото із “Редісом”, “Сухарем” та іншими побратимами. Тато написав, що тепер все буде добре, бо він знаходиться зі своїми друзями і скоро повернеться до нас. Наступного дня тато загинув в бою: уламок від танкового снаряда поцілив йому в голову”.
“Редіс” і “Кельт” на “Азовсталі”
“Кельт” і “Сухарь” на “Азовсталі”
Тамара згадує день, коли їм подзвонили та повідомили цю страшну новину.
“Я одразу не повірила, адже тато обіцяв повернутися, а він завжди тримав слово.”
“В першу ж ніч він наснився мені — живий і здоровий, посміхався, і сказав: ”Кошеня, не плач, не вір нікому, я живий, все добре”. І я справді не могла повірити, аж до червня, поки не побачила труну. Вона була закрита, мама лише його бачила. Тому в пам’яті він лишився живий, щасливий, з гарною посмішкою”.
Попрощалися з Олегом Катричем 27 червня 2022 року у київському крематорії. Зі Словаччини родина повернулася в Україну наприкінці червня 2023-го. Зараз вони мешкають у Вінниці: місцевий меценат сім’ї загиблого оборонця Маріуполя подарував квартиру в новобудові.
“Кельт” загинув у рідному Маріуполі на своїй вулиці наступного дня після прибуття в оточене російськими військами місто
Родина чекала на рішення керівництва країни щодо створення в столиці Національного військового кладовища, але через бюрократію і досі не можуть обрати місце. Тому дружина Ольга Катрич прах коханого в урні поховала на Державному історико-меморіальному Лук’янівському заповіднику (колишнє Лук’янівське кладовище), це сталося 18 серпня 2023 року.
“Кельт” гідний звання “Герой України”
Олександр “Схід” каже, що більш героїчної людини, яким був “Кельт”, особисто він не зустрічав.
“Всі, хто пліч-о-пліч воював разом з “Кельтом”, кажуть, що ця людина гідна звання “Герой України”. Але, на жаль, держава та люди, які сидять в теплих кабінетах та відповідають за нагороди, так не вважають…”
Тамара хоче, щоб її батька-героя пам’ятали завжди, бо він зробив багато заради свободи України. Олег Катрич заради цього віддав найцінніше — своє життя.
Хоче, щоб побратими батька помстилися за його смерть
В пам’ять про батька Тамара намалювала картину, яку назвала “Азовсталь. Надія”. Вона присвячена річниці повномасштабної війни. Картина намальована на полотні акрилом. Дівчина каже, зображення на картині — це її уява та бачення як відбувався той політ на гелікоптері.
“Ця картина символізує подвиг відважних воїнів, які на гелікоптерах десантувались у заблокований російськими окупантами Маріуполь задля допомоги своїм побратимам. Тоді вони привезли зброю, медикаменти, техніку, їжу, але найголовніше — надію. Надію на те, що захисники Маріуполя не кинуті напризволяще, про них пам’ятають друзі та побратими. Ті, хто летів в гелікоптерах, знали, що дороги назад не буде, це квиток в один кінець”.
За підтримки Катерини Прокопенко, дружини командира “Азову” Дениса “Редіса” Прокопенка, Тамара організувала збір донатів для придбання двох потужних дронів DJI Mavic-3T.
“Ці дрони ми підпишемо позивним батька та передамо 1-му батальйону бригади “Азов”, в якому він служив. Я хочу, щоб “азовці” помстились за мого тата”.
Долучитися до збору може будь-хто і виграти картину доньки оборонця Маріуполя “Кельта”. Розіграш картини відбувається у Instagram Тамари. Аби взяти у ньому участь, потрібно задонатити на збір доньки захисника, але не забудьте вказати свій нік в Телеграмі або в Інстаграмі у призначенні платежу.
Посилання на банку збору: https://send.monobank.ua/jar/6fq8zBCUaY
