В ніч на 19 жовтня відбувся черговий обмін військовополоненими між Росією та Україною. З російського полону повернулись 95 захисників України. З них 34 бійця “Азову” та 28 морських піхотинців, які потрапили за грати після Маріуполя. Серед тих, хто нарешті побачив та обійняв рідних і близьких, шестеро захисників, чиї історії для Свої розповідали рідні воїнів. Розповідаємо про цих звільнених “азовців” і інших оборонців Маріуполя з інших підрозділів.
За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, особливість цього обміну в тому, що додому повернулися й ті українці, які отримали так звані “вироки” та були “засуджені” в країні-агресорці. 20 з них “засудили” до довічного ув’язнення, ще 28 отримали тривалі строки — від двадцяти років і більше. І це за те, що військовослужбовці захищали свою рідну землю від російських загарбників. Обмін відбувся за посередництва Обʼєднаних Арабських Еміратів. Загалом Україна вже повернула 3 767 людей. Взяття під контроль Збройними силами частини Курської області змусило росію частіше проводити обміни військовополонених з Україною, про це говориться у звіті Інституту вивчення війни (ISW). Цей обмін у форматі “один на один” став четвертим з початку операції ЗСУ в Курській області 6 серпня 2024 року.
Поки був у полоні, від поранень в лікарні помер батько
Андрій Богдан родом з Ковеля, це Волинська область. З жовтня 2019 року в лавах окремого загону спецпризначення “Азов” військової частини 3057. Після оборони Маріуполя “Бодька” вийшов у полон, влітку минулого року його “засудили” на 25 років суворого режиму у російській в’язниці. Його батько долучився до лав ЗСУ з початком повномасштабної війни, 16 березня 2023 року в бою на Донеччині дістав поранення. І поки Андрій був за ґратами, батько через 7 місяців після поранення помер у лікарні.
Перша зустріч найрідніших людей
Анатолій, молодший брат “Бодьки”, велику війну зустрів у Лисичанську, зараз він продовжує захищати країну. Їхня матір Світлана Богдан — відома активістка і волонтерка в Ковелі. Виступила з промовою в ООН у Женеві, де розповідала про полоненого сина, писала листи до Ватикану. Виходила на акції “Не мовчи! Полон вбиває!” у своєму місті, а також їздила до Києва.
Журналістка Свої Ганна Курцановська у Києві на одній з акцій зі Світланою
Нарешті для нас це пекло закінчилося, але боротьба за інших полонених триває
З полону повернувся Іван Бочкарьов з Бердичівщини, засуджений росіянами до 29 років ув’язнення за захист України. Такий вирок “азовцю” “Відьмаку” у вересні 2023 виніс так званий суд “днр”. “Відьмака” та ще одного “азовця” окупанти звинуватили “у розстрілі цивільних” у Маріуполі навесні 2022. На його повернення чекала наречена — Діана Криницька активна учасниця акцій “Не мовчи! Полон вбиває!”, зараз живе в Житомирі. З Іваном знайома з дитинства, але не спілкувалися. Після 9 класу дівчина пішла навчатися на юриста до Бердичівського фахового коледжу промисловості. Іван теж навчався там на технолога.
“Одного разу в мою сім’ю прийшла погана звістка — у мами діагностували рак. Це були дуже тяжкі часи для мене, але підтримка Вані давала мені сил триматися, за що я йому дуже вдячна. Адже навіть найкращі подруги мене так не підтримували, як це робив він. Коли мені було 16 років, ми почали зустрічатися”, — розповіла Діана.
Ганна Курцановська (ліворуч) і Діана Криницька на акції в Житомирі у вересні, а через місяць Іван буде на волі
У березні 2021 року Іван служив в “Азові”. Вигадав собі позивний “Відьмак”, повʼязаний з компʼютерною грою за мотивами серії романів з однойменною назвою. Коли у Діани була можливість, вона їздила до Маріуполя. 18 лютого 2022 року знову приїхала до коханого. 21 лютого, у день від’їзду з Маріуполя, Іван з Діаною планували наступну зустріч у березні. Так чекали на літню відпустку, хотіли поїхати до Німеччини. А потім повномасштабана війна, оборона Маріуполя і полон довжиною майже 900 днів. І ось нарешті “Відьмак” на волі. Івана Бочкарьова зустрічала Діана, побратими, в тому числі його командир Сергій “Мангуст” Каліберда.
Діана з Іваном і “Мангустом”
“Не можу передати словами, яка я зараз щаслива. Я досі не можу усвідомити, що його звільнили, що він вільний, що він вдома, в Україні, і нарешті для нас це пекло закінчилося. Наша боротьба тривала два з половиною роки. Він боровся за своє життя, я боролася до останнього за його свободу, і нарешті нам це вдалося. Тепер він буде поруч. Але боротьба триває, бо не всі хлопці ще вільні, дуже багато полонених і засуджених ще перебувають у тих катівнях, тому будемо робити все, аби тільки всіх хлопців повернути”, — сказала Діана.
Військові, чиї світлини запам’ятались під час виходу з “Азовсталі” у полон
Коли оборонці Маріуполя у травні 2022 року виходили з “Азовсталі” в полон, на кілька світлин потрапив чоловік з бородою в мілітарі кашкеті. Його харизматична зовнішність і проникливий погляд зачепили багатьох. Це Геннадій Харченко, боєць “Азову” з позивним “Терегеря”.
Коли почався Майдан, Геннадій не залишився осторонь від важливих для країни подій. А з початком війни пішов добровольцем в Збройні сили України. Влітку 2014 року Харченко став командиром гармати в 55-й окремій артилерійській бригаді. Про найважливіші події періоду активної участі артбригади в АТО Геннадій і розповів у книзі “Щоденник артилериста”, видати яку у 2019 році допомагав журналіст Юрій Бутусов. Після других Мінських угод він демобілізувався і якийсь час намагався налагодити своє мирне життя, але війна вже була в його жилах.
Геннадій у Маріуполі / Автор: Оксана Гурська
У березні 2017 року підписав контракт з “Азовом”, мав звання головного сержанта і був командиром мінометного розрахунку. Контракт продовжував щороку. Коли почалася повномасштабна війна, Геннадій був у військовій частині в Маріуполі, у березні у нього мав закінчитися контракт. “Терегеря” пережив вибух в “бараку 200” в Оленівці, отримав два уламки в спину — зліва над серцем і справа над ниркою. Уламки ніхто не витягав, вони досі в його тілі. В Оленівській колонії він зустрів свої 50 років і отримав від побратимів в подарунок шматки хліба, які вони збирали спеціально для нього.
Геннадій у день виходу в полон / Автор: Associated Press
Вже у полоні “Терегерю” засудили на 25 років ув’язнення. У Донецьку в суді восени 2023 року “азовцю” згадали ту книгу та поставили за провину.
Засудили на довічне ув’язнення за нібито розстріл мирних маріупольців
У 2016 році Максим Кондрашев підписав контракт з військовою частиною №3024 Нацгвардії України. А 2020 року перевівся в полк “Азов” і залишався у його складі до початку повномасштабного вторгнення.
У січні 2022 року у Максима була відпустка, яку він провів з сім’єю в рідному Павлограді. Потім хлопець повернувся на базу в селище Юр’ївка, неподалік від Маріуполя. Звідти вранці 24 лютого з побратимами був піднятий по тривозі й відправлений в Маріуполь. Велику війну Максим Кондрашев зустрів у званні старшого сержанта командиром відділення зенітного дивізіону. 86 днів оборони міста, потім вихід з “Азовсталі” у полон, перебування в Оленівській колонії. 31 травня 2023 року бійця на псевдо “Раш” засудили до довічного ув’язнення.
Максим Кондрашев
Ось що про цю справу писали окупантські ЗМІ: “Слідством та судом встановлено, що нібито 2 березня минулого року Кондрашев спільно з товаришами по службі заступив на охорону та контроль території, прилеглої до заводу “Азовсталь”, який на той момент утримувався збройними формуваннями України. Кондрашев зайняв пост на перехресті вулиць Шевченка та Грецької у місті Маріуполі. Перебуваючи на бойовій позиції, він помітив автобус марки “Мерседес Спрінтер”, що рухався в його напрямку, з мирними жителями, і відкрив по ньому вогонь. Внаслідок отриманих поранень 4 особи загинули. У ході попереднього розслідування проведено огляди місця події, комплекс експертиз та інші слідчі дії, що викривають злочинні дії Кондрашева. Суд призначив Максиму покарання у вигляді довічного ув’язнення з відбуванням у виправній колонії особливого режиму”.
Одружився на “Азовсталі” і був поранений в Оленівці
“Азовець” Сергій Алєксєєвич на третій день повномасштабної війни, 26 лютого, освідчився своїй дівчині Марії. Боєць на псевдо “Єнот” написав: “Я кохаю тебе. Після перемоги давай одружимось”. Наприкінці квітня Сергій, будучи на “Азовсталі”, сказав коханій, що хоче одружитися з нею якнайшвидше дистанційно.
“Запитав, чи я згодна. Звичайно! І 27 квітня ми одружилися дистанційно. Побратим Сергія допомагав нам одружитися, він уточнював всюди, де і як це краще зробити. У Сергія тоді зі зв’язком були ще більші проблеми, тому він попросив свого побратима допомогти все оформити, навіть якщо в Сергія не вийде під’єднатися на відеодзвінок, щоб показати, що він дійсно згоден одружитися зі мною. Тому Сергій у день нашого весілля записав відео, в якому сказав все, що було необхідно для РАЦСу. Я його передивилась на той момент вже разів двадцять, бо дуже скучила за коханим, і побачила його вперше за час повномасштабного вторгнення. В РАЦСі я ледь стримала сльози, коли включила це відео і слухала Сергія, я постійно хвилювалась за нього і думала про те, як він, що з ним саме в цю хвилину”, — згадує Марія.
“Єнот” у полоні
Одного дня Марії наснився сон, що Сергій їй написав про поранення. Коли вона прокинулась, побачила повідомлення від коханого: “Я тебе дуже кохаю. Як у тебе справи?”. Вона тоді запитала, чи він цілий, чи все з ним добре. Сергій відповів, що все стабільно.
“Коли чоловік вже був у полоні, я дізналася, що він дійсно поранений, у ногу — куля застрягла в кістці, її не змогли витягнути в госпіталі на “Азовсталі”, тому він і досі, скоріше за все, ходить з нею. Цю інформацію мені повідомили у його військовій частині, а деталі поранення та обставини мені вже дізналась від його побратимів”, — розповіла Марія.
В ніч з 28 на 29 липня 2022 року в Оленівській колонії росіяни скоїли військовий злочин, влаштувавши вибух у бараку, де тримали українських військовополонених. За їхніми списками понад 50 військовополонених загинули та 130 отримали поранення. Серед поранених був і “Єнот”.
Хворе серце не завадило приєднатися до лав “Азову”
Роман “Драйвер” Харченко родом з Донеччини. Коли йому виповнилося 18 років, через хворе серце не хотіли брати на службу в армію. Але бажання переважало навіть цю хворобу. У 32 роки у Романа стався інфаркт. Півтора місяця в лікарні. Після одужання він все ж таки прийняв рішення приєднатися до лав “Азову”, це було в листопаді 2018 року.
“Драйвер” у день звільнення з полону / Автор: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Наприкінці травня 2022 року “Драйвер” за наказом вищого командування вийшов з “Азовсталі”. А через рік окупаційний суд в Донецьку засудив трьох “азовців” за справою про “замах на життя цивільного”: одному дав довічний термін, ще двом, в тому числі й сержанту Роману Харченку, — по 13 років ув’язнення.
Обмін — це дата другого мого дня народження
“Азовець” Дмитро “Растішка” Канупєр наступного дня після обміну написав у Instagram.
“Дякую всім тим, хто підтримував мене та моїх рідних. Дякую всім хлопцям та дівчатам, які виконували мою роботу на фронті під час мого відлучення. Дякую всім тим, хто виходив на мітинги. Дякую командирам за те, що дали знання та відвагу, які допомогли в бою та зберегли моє життя.
Полон — це не ганьба або марно витрачений час. Це можливість переоцінити своє життя, зробити висновки над тими життєвими моментами, які я встиг обдумати за 2,5 роки полону. Вступити в нове життя, так сказати, з широко розпростертими руками.
“Растішка” (другий ліворуч) у день звільнення з полону / Автор: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Я отримав ще одну дату для святкування. Це дата мого другого дня народження — 18.10.2024. Трохи можна відпочити і на роботу…”, — написав “Растішка”.
Допомагали цивільним в оточеному Маріуполі
З полону повернули поліцейських Максима Дудніка та Єгора Денисова. До повномасштабної війни Максим працював дільничим офіцером поліції у Маріуполі, а Єгор — поліцейським взводу №2 роти поліції особливого призначення поліції Донеччини.
Під час запеклих боїв за Маріуполь Максим залишався у місті, допомагав з евакуацією цивільним, а після оточення міста був на «Азовсталі». У травні 2022 році під час евакуації з заводу окупанти взяли поліцейського в полон. Єгор був у складі групи, яка організовувала евакуацію населення з окупованого Маріуполя. У березні 2022 року окупанти затримали поліцейського в Маріупольському районі.
Автор: Пресслужба Національної поліції України
Їх обох тримали в Оленівській колонії, вони пережили жахіття російського полону.
Звинуватили в тому, що нібито віддавав накази про вбивство 37 цивільних
Також під час обміну звільнили офіцера ЗСУ Олександра Свинарчука. У Маріуполі він був командиром роти 36-ї окремої бригади морської піхоти. У квітні 2022 року з території заводу Ілліча частині морпіхів вдалося прорватися на “Азовсталь”, частина потрапила у полон, пише ZMINA. Серед них і Свинарчук, якого після довгих катувань окупанти звинуватили у причетності до розстрілу жителів Маріуполя.
Олександр Свинарчук / Автор: Генпрокуратура РФ
Як пишуть у Генпрокуратурі РФ, у “верховному суді” “довели”, що Олександр Свинарчук з 28 лютого до 9 квітня 2022 року, перебуваючи на бойових позиціях на території “Азовзагальмашу” в Маріуполі, нібито віддавав накази про вбивство 37 мирних жителів. За версією російської генпрокуратури, підлеглі Свинарчука вбили 21 людину і намагалися вбити ще 16 людей, але тим вдалося втекти. У листопаді 2023 року воїна “засудили” на довічне ув’язнення.
Олександр ніколи не бачив свого сина Захара. Його дружина Олена самотужки з’ясовувала, чи живий її чоловік та де він перебуває.
Вдома чекали рідні, кохана дівчина і кот Денисич
Денис Харченко народився у Чернігові. Чотири покоління чоловіків у родині були військовими. Хлопець також вирішив обрати професію захисника після Майдану та розмови з дідом, пише “Суспільне Харків”. Повномасштабне вторгнення Денис зустрів в складі 36-ї бригади морської піхоти у Маріуполі. Блокада, відсутність зв’язку, а потім полон.
“Останнє він написав: “Мамо, не хвилюйся, економ сили”. 9 квітня він востаннє був на зв’язку. Після — в жодному з месенджері на зв’язку його вже не було”, — розповіла мати Тетяна.
Денис Харченко
Денис зміг лише раз зателефонувати рідним, це було у вересні 2022 року. Повідомив, що живий. Його дівчина Катя, поки чекала, врятувала кошеня, таке ж, як і ті, яких морпіхи годували в Маріуполі. Назвала Денисичем.
8 вересня 2023 року незаконний верховний суд самопроголошеної “днр” засудив військовослужбовця зенітно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти Збройних сил України Дениса Харченка до 18 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму. За даними російських силовиків, Денис Харченко визнаний винним нібито у жорстокому поводженні з цивільним населенням та замаху на вбивство мирного жителя Маріуполя.
Як стверджує слідчий комітет РФ, під час бойового чергування у Маріуполі Харченко спільно зі своїми підлеглими щонайменше 10 разів вистрілив у цивільного чоловіка, якого вони нібито запідозрили у співпраці із військами так званої “днр” та Росії. Однак, за даними слідства, цивільному вдалося втекти із зони обстрілу, сховавшись у безпечному місці.
Тетяна Харченко особисто зустріла сина під час обміну, а з його дівчиною Катериною зв’язались по відеозв’язку.
Зустріч під час обміну
“Фізично його відчувати — це було найяскравіше. Звичайно, як мама, я дуже вдячна тим людям, які мені допомагали його повернути. Це Координаційний штаб, Офіс уповноваженого. тепер він на реабілітації”, — розповіла Тетяна.
Трагічна звістка під час радісної події
Серед звільнених старший солдат в/ч 3011 Нацгвардії 24-річний Максим Власов. Військовослужбовець з Кривого Рогу був у полоні з 1 квітня 2022 року. Рідні весь цей час не втрачали надію і виходили на щотижневі акції “Не мовчи! Полон вбиває!” у своєму місті.
Листування Катерини, дружини молодшого брата, з журналісткою Свої
Листування Катерини, дружини молодшого брата, з журналісткою Свої
Вдома на хлопця чекала трагічна звістка: його рідний брат загинув у квітні 2022 року, захищаючи Україну біля села Червоне Ізюмського району Харківської області. Віталію Власову назавжди 23 роки.
Ультрас “Білий” на волі — він коханий поліцейської Мар’яни з Маріуполя
З полону повернувся Владислав Андріанов — боєць “Азову” і ультрас футбольного клубу “Шахтар”. Він — хлопець поліцейської з Маріуполя Мар’яни Чечелюк. Кохані разом під час оборони міста були на “Азовсталі”. Боєць на псевдо “Білий” вийшов у полон в середині травня 2022 року. Владислав пережив теракт в Оленівці. Згодом окупанти “засудили” його до 25 років за ґратами.
Ультрас підтримували “Білого” поки той був у полоні
Мар’яну Чечелюк російські окупанти викрали у травні 2022 року під час виїзду до Запоріжжя з оточеного Маріуполя, де вона працювала слідчою у Національній поліції. Мар’яну звільнили 31 травня 2024, в російському полоні слідча пробула 25 місяців. Після виходу з полону Марʼяна носила чорну нитку замість каблучки. Дівчина відвідувала акції-нагадування про полонених та вірила у повернення коханого.
У день звільнення Мар’яна розмістила допис в Instagram з підписом “Вдома”. На ньому вона у футболці з принтом, на якому фото Владислава.
Пізніше на своєму акаунті написав і “Білий”: “Я повернувся! Зараз трішки занятий питанням здоровʼя та адаптації, хочу поспілкуватись з усіма вами. Всіх буду радий чути, але поступово, по мірі можливостей. Тож не ображайтесь, трохи потерпіть, це вам не 2,5 роки😂 Всіх обіймаю!”
Цю світлину Владислав розмістив після полону в першому і поки єдиному дописі на своїй сторінці в Instagram
Мав до кінця життя сидіти в колонії особливого режиму
Ігор Клещунов служив у 501 батальйоні. Весною 2022 року в оточеному Маріуполі один із підрозділів 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ зміг об’єднатися з силами полку “Азов”. Ще частина морпіхів, а саме 501 батальйон, через зраду командування потрапила в полон, повідомляє “Бердянськ Сьогодні”.
Ігор Клещунов у полоні
Росіяни спочатку пропонували обміняти морпіхів, а потім почали над ними показові судові процеси з вигаданими звинуваченнями. Багато з них отримали вироки просто за те, що захищали свою країну. Ігоря Клещунова окупанти засудили до довічного увʼязнення в листопаді 2023 року, строк він мав відбувати в колонії особливого режиму.
З пухлиною мозку засудили на довічне
Також зараз на волі захисник Маріуполя із пухлиною мозку, якого у лютому 2024 року росіяни “засудили” його за двома статтями до довічного ув’язнення. Олексій Бендюк родом з Чернігова. Війна прийшла в його життя, коли йому було 16 років. Тоді він, студент кооперативного технікуму, поставив батьків перед фактом, що їде на схід.
“Мам, якщо їх там не зупинити, то вони прийдуть сюди”, — розповіла “Суспільне Чернігів” мама бійця Оксана Бендюк.
Коли почалася повномасштабна війна “азовець” “Карапуз” був у Маріуполі. 18 березня він освідчився своїй дівчині Віалєтті. Наступного дня вони дистанційно одружилися.
У Олексія ще у 2019 році виявили пухлину мозку, яка важко піддається лікуванню. Кожні 3-4 місяці чоловік мав здавати аналізи та робити МРТ. Віалєтта боялася за його життя. Але усім серцем сподівалася на повернення.
“Шоку немає, але досі не віриться. Самопочуття добре, а там лікарі будуть дивитися”, — розповіла Віалєтта.
