Вони захищали Батьківщину в лавах оперативно-штурмової групи 5-го батальйону 27-ї бригади НГУ. Напутні слова у Вічність від їхніх побратимів.
Андрій Романко:
“Розкажу вам про НАЙКРАЩИХ СИНІВ УКРАЇНИ. На фото зліва побратим з позивним ДАР. Під час мого знайомства з ним я ще пожартував перепитавши: “А ти як хлібний ДАР чи як БОЖИЙ ДАР?” У відповідь з надзвичайною усмішкою він відповів: “Я як БОЖИЙ ДАР”. Для багатьох побратимів він і справді був як Божий ДАР. Кращий командир. На фото зправа побратим з позивним ХАСАН, це безстрашний воїн, який не боявся йти туди, де смерть.
А тепер про останній день з їхнього життя. Рано вранці хлопці у двох вирушили на позиції, у них щодня було багато завдань. Блище обіду перед хлопцями у лісі розірвалася ворожа міна. Чую по рації ДАР повідомляє: Я 300, ХАСАН 300. Я з медиком на позивний ГНИВЕРБА швиденько сідаємо у авто і вирушаємо на нуль евакуювати наших побратимів. Доїхали без пригод, хлопців забрали і привезли на місце дислокації.
У ДАРа легкі осколкові поранення лиця, царапини та розріз під оком, що аж напухло. Медик зробив свою роботу на відмінно. У ХАСАНа легке головокружіння, дзвін у вухах. Медик просить хлопців покинути ліс і виїхати на ВЕЛИКУ ЗЕМЛЮ для більш ретельнішого огляду та лікування. І як ви думаєте, яке рішення приймають НАЙКРАЩІ СИНИ УКРАЇНИ? Так от, хлопці відмовилися виходити з лісу. КАТЕГОРИЧНО ВІДМОВИЛИСЯ, і сказали що нічого страшного з ними не сталося і ніяке лікування їм не потрібне. Знаєте, що сказав мені ДАР? “Бандерас, який виїзд з лісу? У мене там хлопці, ти що, я залишаюся”. Повернувшись у ліс ДАР з ХАСАНом продовжили свою роботу. Сіли у автівку і по газам виконувати бойові завдання. Через пару годин хлопці загинули, виконуючи бойове завдання.
Для чого я вам це розказав? Така жага до знищення ворога та до перемоги повинна бути у кожного українця. Зарубайте собі це на носі. За ваш спокій та безпечне життя щодня гинуть НАЙКРАЩІ СИНИ УКРАЇНИ.
СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!”
Володимир Пастушок:
«Хасан і Дар – два товариша, два побратима, офіцер і солдат, які довгий час виконували бойові завдання в Креміннецькому лісі в надзвичайно тяжких умовах. Мені пощастило бути з вами останні три тижні вашого яркого життя і пройти не одну сотню км в лісі вздовж лінії фронту. Ви знали і навчили мене, як виконати завдання і вижити, та нажаль війна забирае кращих в свої тенета. Дякую вам за все, що ви зробили для побратимів, які вас сильно-сильно поважали і ніколи не сумнівались, що при будь якій стрілкотні чи найсильнішому обстрілі арти, незважаючи ні на які дрг ворога, ви все рівно дійдете до них, незважаючи на найсильнішу небезпеку. Від вас линуло світлом, від вас світило сонцем, після спілкувань з вами піднімався настрій, і часто були здивування, що як же ви все-таки знову дійшли на передній край. І так кожен день, і так завжди. У солдатів переднього краю завжди росла впевнена стійкість до роботи війни, тому що ви несли незламність духу до виконання бойового завдання. Такого рівня довіри і поваги, як до вас, я не бачив до цього на війні. Ви були неймовірні і ще при житті стали легендами фронтового лісу під Кремінною. Дякую, за все, що ви зробили для України! Дякую долі, що мав честь бути пліч-о-пліч із справжніми Украінськими Лицярами!”
Не за себе молю, мій Господи,
А за тих, хто в окопах нині.
Вбережи їх від смерті й холоду,
Поверни живими родині.
Поможи нести цей важкий тягар
Батьку й матері, доньці й сину,
Бо захисники – найцінніший скарб,
Який має моя країна.
Це вони і є – найміцніша сталь,
Що гартується в кузнях Бога.
Оберегом їм хоробрим стань,
Їм потрібна Твоя підмога.
Це вони за волю в тяжких боях
Б’ються з ворогом до знемоги.
Буде з ними хай десниця Твоя
Аж до самої Перемоги.
Хай здійсниться в тому воля Твоя,
Щоб всміхнулась доля Вкраїні.
Не за себе ревно молюся я,
А за тих, хто в окопах нині.