Денис Прокопенко нагадав, що вже три роки понад 800 військовослужбовців 12-ї бригади “АЗОВ” знаходяться у російському полоні. Кожен день там – це боротьба за власне життя, гідність та надію на визволення.
“Страшніше кривавих боїв у Маріуполі, гірше цілодобових бомбардувань «Азовсталі», жахливіше втрат побратимів може бути лише забуття та бездіяльність.
Відколи Маріупольський гарнізон, виконавши всі поставленні перед ним завдання, вийшов за наказом вищого військово-політичного керівництва країни у полон, минуло три роки. Саме стільки часу понад 800 військовослужбовців 12-ї бригади «АЗОВ» знаходяться у російському полоні.
Тривалі тюремні терміни, катування, постійний психологічний тиск, відсутність нормального харчування та медичного забезпечення — щоденна реальність для моїх полонених побратимів. Кожен день там — це боротьба за власне життя, гідність та надію на визволення.
Маріупольський гарнізон тримав оборону міста 86 діб. Вони тримаються у неволі більше 1000 днів.
Забути про це — означає зрадити їх. Не докладати всіх зусиль, аби будь-яким чином пришвидшити їхнє повернення — означає стати співучасником злочину проти них.
Оборона Маріуполя стала для України порятунком. Ті, хто продовжує боротись у ворожих тюрмах, чекають, що Україна віддячить їм так, як вони цього заслуговують. Так, як чинили вони три роки тому у повному оточенні: самовіддано, через «не можу».
І як вони неодмінно б зробили, якщо б сотні українців протягом трьох років знаходились у пеклі російського полону, і були б бодай якісь можливості врятувати їх.
А такі можливості завжди є. Потрібні лише воля та бажання.”
