Києво-броварський постпанк-гурт “ДК Енергетик” презентував альбом “Квадрати”, що відходить від звичного постпанкового звучання у бік більш рокового формату, доповненого синтезаторами та вперше — акустичною гітарою. Цей альбом став своєрідним зрізом життя за дверима панельних “квадратів” українських спальних районів. У ньому — історії про чотири стіни, буденність, смуток і надію.
Про те, як народжувався альбом, у якому відчувається подих панельних “квадратів”, як служба і сцена співіснують у житті вокаліста гурту “ДК Енергетик”, Яків Марний розповів Віктору Дяченку в ефірі шоу “Вікенд нової музики” на Радіо Промінь.
Розкажи, з чого починалася робота над “Квадратами”? Чи пам’ятаєш той момент, коли стало зрозуміло, що буде новий альбом?
Так, це було цього року. Ми були на “Євробаченні”, і якраз до того, як мав відбутися конкурс, ми закрилися в Броварах у квартирі нашого басиста і тиждень не вилазили, писали музику. Тож уже тоді ми планували, що закриємось, щоб писати матеріал — як справжній гурт, як це показують в американських байопіках, щоб просто за тиждень написати альбом. Але певний матеріал увійшов у альбом, а певний залишився.
Я так розумію, що ви писали в панельці, бо “Квадрати” — це і про панельки, і про якісь внутрішні кути. Коли ця ідея з’явилася?
Саме концепція спала на думку вже після мобілізації.
А коли ви почали писати “Квадрати”, що найбільше хотілося передати через ці пісні?
Ой, ну тут усе по-різному, бо, знову ж таки, починали писати в один період життя, а дописувався він уже в зовсім, абсолютно інший момент. У нас, як і з будь-яким нашим альбомом, будь-якою нашою піснею — все пишеться по факту, особливо те, що приходить і пишеться в моменті. А відчуття зараз далеко не з найпозитивніших. Тому, можливо, він такий вийшов.
А концепт альбому зберігся з того моменту, коли ви писали матеріал?
Воно вже почало формуватися восени, і ми зрозуміли, чого хочемо. Бо спершу ми взагалі зрозуміли, що хочемо взяти на обкладинку саме якусь троєщинську панельку. Після цього вже йшла назва, і ми повністю сформували, що це й чому це так. А стосовно панельок — це максимально стереотипний прикол для постпанку: панельки, під’їзди. Але тут глибина, тому що, по суті, більша частина українців живе саме в цих панельних будинках — і саме там вирує життя.
Спершу в голові крутилося, щоб назвати альбом “Дім культури”. І що саме ця панелька — це і є “дім культури українця”, тому що саме там все й відбувається. Навіть ті ж пісні — вони також там пишуться. Ну, але потім це переформатувалося і вийшли “Квадрати”.
Ти сказав, що цей альбом писався у два абсолютно різні періоди твого життя — до і після мобілізації. Чи відобразилося це якось у піснях?
Я думаю, так. Бо, наприклад, той самий “Штиль” або пісня “Дружище” написалися останніми, вже після мобілізації. І тому там, мені здається, агресивніші й сумні пісні.
У вас уперше з’явилася акустика. Чи відчув ти цю нову грань гурту, яку раніше ви для себе не відкривали?
Насправді ми її давно відчуваємо і ми хотіли її виносити. Ми хочемо зробити акустичний альбом, щоб людям було простіше розбирати пісні.
Акустика — це просто щось близьке, щось народне. І коли ти її впихаєш у пісню, вона, скажімо, заповнює певні частоти й стає ближчою до слухача.
Якщо не відходити далеко від образу панельки та уявляти, що цей альбом — це якесь вікно у ній… Якщо хтось туди здалеку зазирає, що б ти хотів, щоб ця людина побачила у цьому світлі, цій кімнаті й цих звуках?
Правду, чесність — усе, як воно насправді відбувається.
Якщо прибрати музику — про що для тебе передусім цей альбом?
Це просто стан, у якому, я думаю, зараз, як і я, більшість українців перебувають. Ось, у принципі, і все. Багато текстів, як мені здається, доволі провокативні, і я не хочу їх описувати в межах певної відповідальності. Але в цілому — так, це просто сьогодення: те, що зараз відчувається, і те, що зараз болить.
Пісні з цього альбому — це спроба вибратися з оцих “квадратів” чи просто їх прийняти?
Ні, це прийняття. Та сама історія, що зі мною трапилась — відбулася мобілізація, і все одно я прийняв цю ситуацію, я від неї не втікав нікуди. І якось розрулив, щоб просто можна було все поєднати — музику, службу. Скажімо, всі залишилися в плюсах. І тому — так, це просто прийняття всіх проблем або ситуацій, які трапляються у твоєму житті.
На БЗВП були моменти, коли було вкрай важко. І чомусь мені згадалася пісня “Хлопаки”. Це, напевно, найвищий рівень самозакоханості, але коли я згадував слова приспіву, що “процес — найкраща нагорода, процес — найкраще за фінал”, я такий: “Та, чувак, прийми, це все окей. Сприйми це зараз як пригоду якусь, ти прийдеш, все буде добре” — сам себе, просто як барон Мюнхгаузен, узяв і витягнув.
Цей рік для гурту почався зі знайомства з багатомільйонною аудиторією нацвідбору на “Євробачення”, у якому ви брали участь. Як це змінило “ДК Енергетик”? І що ви зрозуміли, можливо, про себе?
Та взагалі нічого не змінило. Нам більше приросту слухачів дав саме Stalker — там вагомий такий буст відбувся. А “Євробачення” закріпило це все, і наша присутність у медіаполі стала більшою. В цілому ми ті ж самі, нас це взагалі ніяк не стосується.
Я думаю, якби нам було років по 20, то це, можливо, якось ударило б у голову. Позаяк ми всі вже, скажімо, дорослі чоловіки, то навпаки — раді, задоволені, що нарешті це з нами відбувається. Ми це теж приймаємо і користуємося цим.
А є щось, що ви точно не зробите, якщо ще раз підете на конкурс? І щось, що точно повторили б обов’язково?
Та ні, ми просто точно не підемо на конкурс знову. Наша участь у “Євробаченні” — це нонсенс. І це як щось перше, щось новеньке — воно тоді привертає увагу, і це цікаво. Якщо ми зараз знову будемо йти — це буде дивно, наші слухачі цього не зрозуміють.
Я нічого не маю проти Ziferblat або інших учасників, які ходять на “Євробачення” по декілька разів у межах свого проєкту. Але це точно буде історія не про нас, точно не про “ДК Енергетик”.
У вас стартує перший великий тур Україною, який охопить 15 міст. Яка його географія загалом і яка мета?
Одразу розпочну з мети: це благодійний тур, усі кошти будуть зібрані на потреби Третього армійського корпусу — з квитків та з аукціонів. Тому кожен квиток — по суті, донат.
Починати ми будемо його із Житомира, далі — Рівне, Львів, Ужгород, Чернівці, Франківськ, Тернопіль, Хмельницький, Одеса, Запоріжжя, Дніпро, Харків, Черкаси та Чернігів. А потім ще в грудні, 19 і 20 числа, у Києві буде два концерти — презентації нового альбому.
А чим від туру відрізнятимуться ці два концерти у Києві, які відбудуться в грудні?
Знову ж таки, у Києві — це саме презентація, велика презентація великого альбому. Основна програма буде саме презентацією альбому, тобто будуть зіграні всі пісні. Оскільки у нас три альбоми за спиною, хочеться якомога більше зіграти, а в один концерт ми це все не можемо вмістити. Тому основа — це презентація, а інше — це будуть просто всі інші наші пісні.
Через те що ми вперше їдемо в тур, буде трошки дивно й несправедливо, якщо ми приїдемо з презентацією нового альбому.
Насправді кому потрібен той альбом? Я кажу з боку слухача або згадаю себе в підлітковому чи юнацькому віці: я йду на концерт і передусім що я хочу почути? Головні хіти й пісні, які я заслухав уже до дірок, і ті тексти, які я вивчив. Тому в турі основа програми — це саме старі добрі пісні, які всі знають, і буде з нового альбому 4–5 пісень, які варіюватимуться від міста до міста.
Як насправді тобі зараз вдається поєднувати службу і творчість?
Уже стало менше часу порівняно з тим, скільки його було. Враховуючи, що мені достатньо просто хоча б написати текст і придумати мелодію, то чуваки просто можуть написати музику, скинути мені демку, мінус, і я буду слухати — вона у мене буде на повторі крутитися, і мені будуть приходити в голову слова. Тому із цим, в принципі, проблем не виникає.
Яка пісня гурту найменше схожа на вас, але все одно ваша?
“Хлопаки”, напевно. Бо вона зовсім така позитивна, з синтезаторами й далека від загального вайбу гурту.