Головна АЗОВ 22-23

Донька азовця Сенсея: в полку батько повернувся до своєї любові, до машин, якими марив все життя

Владиславу Шеломієнку було 62. Він був водієм-мотористом і ремонтував техніку у ремонтній роті “Азова”. “Сенсей” понад усе в житті любив танки. Саме любов до цих машин познайомила його з бійцями з батальйону “Азов”. Разом з побратимами Владислав обороняв Маріуполь з початком повномасштабної війни, з ними вийшов у полон задля збереження життя і загинув у колонії в Оленівці, де росіяни у ніч на 29 липня 2022 влаштували теракт.

Владислав Шеломієнко — син радянського офіцера, але всім тілом і душею справжній українець. Так про “Сенсея” каже його донька Тетяна Полторак. У 1980 році він переїхав до Харкова, де знайшов свою любов.

“І зараз я не про дружину і дітей. Батько понад усе любив танки! Тоді він влаштувався танкістом-випробувачем на завод імені Малишева. Батько знав про ці машини все. А потім скорочення і його звільнили. Навіть вдома в нього була вся колекція саме цих машин: купував моделі, збирав і склеював”.

У 2014-му Владислав вирішив, що треба вже і дома трохи побути, тому кинув роботу далекобійника і влаштувався на СТО в Харкові. Наприкінці року на роботі стався вибух, і він, витягуючи машини з полум’я, сильно обгорів.

“Як зараз пам’ятаю слова лікаря: “Вашому батькові дуже не пощастило. Йому треба пересадка шкіри, а також на його лівій руці зачепило нерв і він нею не зможе працювати. Реабілітація займе багато часу”.

Але треба було знати Владислава — через два тижні його виписали з лікарні і весь медичний персонал тиснув йому руку.

“Вони не могли повірити в те, що таке буває. Що у моєму батькові стільки віри у власні сили, щоб зуміти себе підняти з ліжка. До речі, операцію він так і не зробив. Рука не працювала, як треба, тому батькові радили ставати на облік, щоб отримувати інвалідність. Коли він про це чув, то дуже лютував. “Я не інвалід, я ще покажу на що здатний!” — кричав він”.

І Владислав вирішив йти на війну, аби захищати Україну. Та у військкоматі його не прийняли через стан здоров’я. Чоловік не здався і самостійно поїхав у донецькому напрямку. Примкнув до волонтерів і став допомагати військовим.

“В один з днів на полі бою у хлопців зламався танк, батько не розгубився, не роздумуючи і хвилини, кинувся до того танку і через 10 хвилин машина вже своїм ходом поїхала у безпечне місце”.

Тими хлопцями були бійці “Азову”. Здійснилася мрія Владислава — він повернувся до своєї любові, до машин, якими марив все життя. Став “Сенсеєм” у ремонтній роті на базі “Азову” в Урзуфі.

“На базі було два танки. Один їздив, але стріляти не міг, а інший навпаки. Їх вже хотіли списати, бо ремонту вони не підлягали. Татко причепив одну машину до другої, і вийшло, що танк, який може їхати, тягне танк, який може стріляти. Він багато чого міг зробити такого, що навіть в голові не можна було уявити”.

А потім повномасштабна війна. Бої за Маріуполь. Полон задля збереження життів. Востаннє Владислав Шеломієнко вийшов на зв’язок з рідними 18 травня, сказав: “У мене все добре, скоро повернусь”.

У списку загиблих “Сенсей” під номером 23. Рідні відмовлялися вірити в його загибель. В середині квітня був перший збіг ДНК-експертизи, через тиждень — другий.

Попрощалися з Владиславом Шеломієнком 30 травня. Поховали військового на Алеї Слави на 18 кладовищі у Харкові.

“Напередодні з виходу з “Азовсталі” у полон для збереження життя, батько попросив створити шеврон “Кіборг — захисник Маріуполя”. Він вірив, як вийде з полону, то зможе подарувати його хлопцям на згадку про той особливий шлях в їхньому житті. Коли я спитала, яка кількість, він сказав: “Нас багато. Часу вистачить на партію”.

Далі стався теракт в Оленівці. Тетяна довго не могла зрозуміти, яким шеврон має бути. Бо “Сенсей” просив зробити не просто шеврон, а особливий і головне — гарний.

“І тільки коли я отримала два збіги ДНК, зрозуміла, яким має бути шеврон. То є сталевий кіборг з щитом “Азову”. Тільки напис змінила, бо він, на мій погляд, потужніше. Батько отримав свій шеврон, але вже на похованні. Я поклала йому на труну”.

Тепер місія доньки “Сенсея” від його імені роздати ці шеврони тим, хто є “Сталевим кіборгом “Азовсталі”. Тим, хто був з Владиславом у ті жахливі дні.

“І особливо рідним тих, хто, як і батько, повернувся додому в труні”.

Ще донька хоче такий шеврон подарувати президенту Володимиру Зеленському, щоб він нагадував йому про загиблих оборонців Маріуполя.

Ганна КУРЦАНОВСЬКА, СВОЇ.CITY