Довженко-Центр за підтримки Кіностудії імені Довженка продовжує працювати над поверненням української кіноспадщини, яка десятиліттями була недоступна глядачеві.
У четвер спеціалісти Фільмофонду отримали від студії плівку одного з найцікавіших українських фільмів 70-х, який досі не був оцифрований.
“Осяяння” (1972) режисера Володимира Денисенка — історія про вченого-мікробіолога Юрія Морозенка, який досліджує причини та механізми онкологічних захворювань. Сценарій написав режисер. За свідченнями сестри Володимира Денисенка поштовхом до цього стала смерть їхнього батька від рецидиву раку шлунка. До роботи над фільмом режисер запросив знаних майстрів та молодих професіоналів, що згодом будуть українськими класиками, серед яких актор Богдан Ступка (його друга кінотеатральна роль), оператор Василя Трушковський (його дебют), асистент В’ячеслав Криштофович.
Стрічка знімалась і виходила в останні роки, коли кіностудією імені Довженка керував Василь Цвіркунов. Він називав “Осяяння” одним з найкращих фільмів, які студія зняла за останній рік, але визнавав, що картина дуже вразлива до критики через “художню реалізацію та ускладнену стилістику”. Критика справді не була прихильною до фільму.
На сторінках української кіноперіодики сценарист Василь Земляк писав, що “поетичний лад” не властивий Володимиру Денисенку, що без “силкування на поетику”, фільм прозвучав би набагато переконливіше і не так ускладнено.
Кінокритикиня Нонна Капельгородська закидала стрічці “претензію на оригінальність та художньо-стильову еклектику”, “наполегливе, але не завжди вдале шукання власної стилістики у сфері асоціативного кіно”.
Російська кінокритика влаштувала “Осянню” справжній розгром на сторінках журналів “Спутник кинозрителя” та “Искусство кино”:
“Квазиинтеллектуальная атмосфера, в которой вращается герой картины В. Денисенко, стала в этом фильме не более чем экзотичным фоном, изысканным декорумом, вроде тех эффектнейших модерных интерьеров, какакие разработали для фильма художники В. Жилко и А. Кудря. Так или иначе затронув многие и разные проблемы, авторы фильма «Озарение» неизменно терпят фиаско в попытках не то чтобы развить их, а хотя бы сформулировать”.
Російські критики вимагали чіткості і зрозумілості, висміювали діалоги, як багатозначні, розпливчасті та занадто інтелектуальні, чіплялись навіть до прізвищ деяких персонажів, наприклад, коли писали про героя Володимира Олексієнка “со странной фамилией Шептун”.
Ймовірно, що розгромна критика була спрямована не тільки на фільм “Осяяння”, а на саме явище поетичного кінематографу, на суб’єктність українського кіно та його спроби звертатись до міського життя української інтелігенції.
Отримавши низьку категорію, стрічка мала обмежений прокат та з роками була забута.
Сподіваємось, після необхідного дослідження та обробки плівки Кінолабораторія Довженко-Центру зможе повернути глядачам цю суперечливу, але, очевидно, непересічну стрічку, яка навіть після 50 років забуття досі має всі шанси стати подією в українському кіно.

Фото з колекції Кіноархіву Довженко-Центру