Два роки тому — 21 березня 2022, відбулася унікальна для світу повітряна операція — два екіпажі на гелікоптерах прорвалися у Маріуполь, який тоді російські військові взяли у щільне кільце. Очолили цю операцію двоє добровольців-офіцерів Збройних сил України — майор Олексій Гребенщиков і капітан Ігор Харченко. Вони змогли пролетіти над окупованою територією України майже 250 кілометрів в обидва боки, подолавши потужну і щільну протиповітряну оборону противника. Доставити у блокадний Маріуполь важливий вантаж, висадитися на “Азовсталі” в умовах видимості для російських військових і повернутися живими назад, забравши вісьмох поранених захисників.
На жаль, Свої не вдалося поспілкуватися безпосередньо з офіцерами легендарного польоту. Однак історії все ж таки бути. Публікуємо її зі слів Вероніки Харченко, дружини Героя України Ігоря Харченка.
Ця повітряна операція була розроблена Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та Армійською авіацією Командування сухопутних військ Збройних сил України. Олексій Гребенщиков та Ігор Харченко доставили оборонцям міста важливий військовий вантаж — озброєння, боєприпаси, медикаменти, засоби зв’язку та спостереження.
Цей перший політ став безумовним прикладом для мотивації льотного складу під час виконання надскладних і ризикованих польотів до Маріуполя. Після в оточене місто декілька разів літали інші екіпажі, аби допомогти оборонцям міста Марії.
За словами начальника ГУР Кирила Буданова, завдяки цій операції вдалося більш ніж на місяць продовжити ефективну оборону героїчного гарнізону Маріуполя на металургійному комбінату “Азовсталі”. Ігор Харченко та Олексій Гребенщиков за подвиг були представлені до найвищої нагороди — звання Герой України (спойлер: довелося збирати голоси під петицією, допомогла в цьому і наша журналістка Ганна Курцановська).
На кожне чергування коханий приносив шоколад
Ігор та Вероніка познайомилися у 2011 році, вони разом служили у військовій частині у себе на батьківщині, у селищі Чорнобаївка на Херсонщині. Але спілкуватися почали в одній із соцмереж. Вероніка згадує, під час їхніх зустрічей, коли вона була на чергуваннях, чоловік постійно приносив їй шоколад.
Ігор і Вероніка
“Сам по собі Ігор спокійний, сором’язливий, дуже зважений в думках і ніколи не сумнівається у своїх діях. Якщо він щось вирішив, він нікому про це не скаже і зробить так, як все задумав. Одного дня, сидячи з друзями в кафе, Ігор сказав: “У мене восени приїжджає сестра, вона не так часто буває в Україні, тому робимо весілля”. Це було неочікувано і швидко”.
Ігор з сином — найліпші друзі, Марк все в першу чергу розповідає татові
За словами Вероніки, коли вона призвалася до лав ЗСУ, їй було лише 17 років. І заміжжя не входило в її плани. До того ж вона дуже не хотіла, щоб майбутній чоловік теж був військовим. Бо знала, як це — жити без чоловіка: Вероніка залишилася без батька, коли їй було лише чотири. Та вже через рік після вступу до армійських лав вона зустріла Ігоря. Пройшло ще півтора року і закохані військовослужбовці одружилися — ця важлива для них подія була 20 жовтня 2012.
Хоча Вероніка не хотіла чоловіка військового, та все ж вийшла заміж за Ігоря, бо кохання виявилося сильнішим
“Тобто, ми вже 13 років разом, і одинадцять з них у шлюбі. У нас є син Марк, йому 8 років. Марк пишається татом, він його любить. У них зараз свої чоловічі розмови, інтереси, але йому дуже не вистачає тата поруч. Є навіть фотографія, на якій Марк тримає нашу весільну світлину, де гладив тата і плакав, бо сумував.
Марк дивиться на фото батьків і плаче, бо скучив за татом
Сину тоді було близько чотирьох років. Ігор дуже люблячий, ніжний батько, мені здається, що таких більше не існує. У них настільки теплі стосунки, Ігор ніколи не сварить сина, не кричить на нього. Він завжди з Марком розмовляє, обіймає, цілує, і син до нього тягнеться, і всі свої секрети або якісь прогалини в поведінці, зауваження в школі, він в першу чергу розповідає Ігорю”.
Чоловік — мій подарунок від Бога
Марк народився, коли Росія вже вдерлася на українську територію. Ігор Харченко завжди був у відрядженнях в зоні АТО. Вероніка, коли вийшла з декрету, часто брала Марка на роботу. Так що їхній син змалечку розуміє, що таке військова служба.
Про свого чоловіка Вероніка може говорити годинами. За її словами, Ігор — дуже скромна, сором’язлива і мовчазна людина. Здається, що не існує таких людей, з ким він коли-небудь сварився. Чоловік завжди уникає конфліктних ситуацій.
Вероніка і Ігор
“І найбільше, що мене вражає, у наш непростий час він завжди бачить тільки позитивні речі, завжди виправдовує моменти, які, на мою думку, є негарними. Я сама по собі дуже імпульсивна, емоційна, а він — мій заспокійливий засіб. Як я кажу, подарунок від Бога. Ігор вміє спокійно висловити свою думку так, що після цього, навіть коли ти вкрай роздратований, починаєш замислюватися і можеш змінити своє бачення на протилежне. Він вміє переконати своїм спокоєм”.
Я доробляла ремонт, Ігор збирався 24 лютого у відрядження
Так склалося, що зі служби Вероніка звільнилась за тиждень до повномасштабної війни. 1 січня 2022 року подружжя розпочало ремонт у квартирі і в середині лютого майже його завершували. В родині розмови про повномасштабну війну були, але ніхто не вірив, що це станеться і серйозно не сприймав. Хоча деякі знайомі та друзі родини Харченків збирали речі, знімали гроші з банківських карток. Ігор заспокоював дружину, казав, що все буде добре, хоча, за словами Вероніки, він точно щось розумів.
“Він готувався у відрядження саме 24 лютого. Напередодні увечері зателефонувала моя сестра, запитувала, що ми будемо робити, бо їй на роботі сказали, щоб збирала речі. На що мій чоловік відповів: “Хочеш, то збирай. Вероніка доробляє ремонт, а я їду у відрядження”.
З Марком жили у Польщі, я просила чоловіка надсилати хоча б “+”
А вже вранці Ігоря Харченка по тривозі викликали на роботу. Чоловіка і його колег повезла туди Вероніка. Коли вони були в дорозі, жінці зателефонував її старший брат, сказав, що зі сторони Олешків чути вибухи та видніється заграва.
“Ігор мене заспокоював, мовляв, брату все це здалося. А коли чекала його біля КПП, вони пішли у частину за речами, це я тільки зараз дізналася, Ігор просив хлопців, з якими ми їхали разом, нічого мені не розказувати. Це задля того, щоб я спокійно доїхала додому, де один був Марк, він ще тоді спав. Та я ще не встигла доїхати додому, як у частині почалися вибухи. І тоді чоловік зателефонував, сказав заправити автівку, зібрати речі та діяти по ситуації”.
Вероніка з Марком
Вероніка з сином з Херсона виїхали наступного дня. Через блокпости, під звуки вибухів та поміж військової техніки, що палає. Їхали в нікуди, бо тоді жінка не розуміла — де зараз небезпечніше. І так Вероніка з Марком дісталися до Польщі.
“Зрозуміло, що 24 лютого чоловік у відрядження не поїхав. Що в ті дні відбувалося, я взагалі нічого не знала, а 4 березня стало відомо про загибель наших товаришів по службі. У їхній гелікоптер поцілили росіяни. Я була на зв’язку з однією з дружин загиблого пілота, вона тоді була вагітна. Ми колись разом з нею служили. Я навіть не знала, що їй відповісти, коли вона запитувала, бо мені подробиць ніхто не розповідав. А коли я була вже в Польщі, чоловік завжди казав, що в нього все добре. На зв’язок виходив дуже рідко. Я просила, щоб він хоча б кілька разів на день надсилав мені “+”, щоб я була спокійною”.
Вероніка не знала про політ в Маріуполь, чоловік розповів аж через місяць
Про те, що Ігор готується летіти до оточеного Маріуполя Вероніка не знала. Як і загалом про цю надсекретну операцію, але не знаходила собі місця. Спілкуючись з іншими дружинами, вона знала, що їхні чоловіки періодично виходять на зв’язок, а Ігор — ні. Хоч і минуло два роки, та Вероніка й досі пам’ятає, що у ті дні дуже погано почувалася, у неї був сильний головний біль, такий, що вона не могла навіть підвестися з ліжка. Вероніка постійно телефонувала чоловікові, а Ігор відхиляв дзвінок.
“Я дратувалася, але раділа, що він відбиває дзвінок — значить живий. І так було три дні поспіль. А вже 22 березня пізно вночі Ігор нарешті зателефонував і сказав: “Все, не хвилюйся, я їду відпочивати”. І я почала хвилюватися ще більше. У мене виникало багато питань. Я просила надіслати мені фото його рук, ніг, щоб переконатися, що з ним все в порядку. Бо я думала, що Ігор дістав поранення і його везуть до лікарні. Він нічого не розповідав мені аж допоки я не поїхала на зустріч до нього у Львівську область. Це було 28 квітня, більш як через місяць після авіапрориву в Маріуполь. До того ж, тоді я вже знала, що інші хлопці літали у Маріуполь, а про Ігоря дізналась в останню чергу.
Як і про те, що його екіпаж був першим, ведучим. Саме про них тоді говорив Зеленський, і я бачила це відео, але тоді геть нічого не знала. Коли спитала у Ігоря, чому не розповів, він чітко мені відповів: “Навіщо тебе засмучувати? Щоб ти нервувалася?”
Ігор розумів, що політ — квиток в один кінець, але одразу погодився на цю місію
За словами Вероніки, коли вона “обривала” телефон, її чоловік готувався до відповідального польоту. Розробляли разом з представниками ГУР маршрути. І з самого ранку 21 березня екіпаж у складі Ігоря Харченка та Олексія Гребенщикова на гелікоптері Мі-8 проривався на “Азовсталь”. Їхній вертоліт був ведучим, за ним — другий, ведений, в якому був екіпаж з іншої частини.
“Зі слів свого чоловіка знаю, що тоді йому зателефонував командир екіпажу Олексій Гребенщиков і запропонував полетіти з ним в Маріуполь. На що чоловік відповів: “Звичайно, чому б ні”. Подробиць щодо того, як саме відбуватиметься цей політ, вони не знали. Деталі дізналися вже після того як погодилися на участь в операції”.
До того дня в історії військової авіації жодної з країн не було досвіду організації операції, коли екіпажу потрібно було залетіти у оточене місто. Саме тому цей політ без перебільшення є унікальним. Ігор та Олексій розуміли, що це — квиток в один кінець. Тепер цю місію досить часто так називають. Їх попереджали, що на території Маріуполя вже знаходилися зенітні ракетні комплекси. За таких умов долетіти тільки туди — було чимось неймовірним, а повернутися назад і поготів.
Перед важливою операцією Ігор не спав і ні з ким не спілкувався
“У мого чоловіка було найвідповідальніше завдання — ретельно прорахувати маршрут. Йому дали карту з точками, їх було 48, до самого місця посадки. Також він мав визначити час вильоту і прорахувати кількість палива. Ігор згодом розповідав, що перед польотом два дні майже не спав і не спілкувався ні з ким, навіть зі мною. З того, що він мені розповідає, йому було страшно тільки перед самим вильотом. А коли сіли у вертоліт, то всі страхи відійшли на другий план. Вони летіли неповним складом екіпажу, щоб уникнути зайвих жертв”.
Коли вони влетіли в саме місто, Ігор був вражений тим, як Маріуполь виглядав. За неповний місяць російські війська зруйнували колись квітуче місто на березі Азовського моря. І все в чорному диму. До речі, саме рішення летіти через димову хмару, можливо, врятувало їм життя, бо вертоліт було чути, але не видно.
“Летіли вони дуже низько, навіть зачепили колесом дерева під час польоту, а ще отримали незначні пошкодження. Навіть розповідали, що у двигуні був птах. Слава Богу, що двигун не зупинився в тих умовах. Доставили вони в Маріуполь важливий вантаж — засоби зв’язку, медикаменти, зброю, їжу, а назад забрали вісьмох поранених бійців”.
Коли вони перетнули лінію і зрозуміли, що знаходяться на підконтрольній Україні території, в це не міг повірити ніхто — ані сам екіпаж, ані поранені, які були на цьому борту.
Обіцяв повернутися і слово стримав, тепер у Ігоря два дні народження
Коли вони повернулися, на майданчику їх всіх радісно зустрічали, всі обіймалися. Згодом Ігор розповів дружині, що перед вильотом, хто був тоді, прощалися з членами екіпажу. Обіймали, наче востаннє. Але він сказав: “Я повернусь!”. І відтепер у Ігоря Харченка два дні народження — 27 лютого та 21 березня.
“Коли ми вперше від початку повномасштабної війни зустрілися, це було 28 квітня, чоловік повідомив радісну новину — його документи і документи Олексія подали на присвоєння звання Героя України. Та ми тоді навіть уявити не могли, яким важким буде цей шлях довжиною у півтора року. Та завдяки допомозі небайдужих людей, у тому числі й вас, Ігор та Олексій нарешті отримали нагороду, на яку, безумовно, заслужили”.
Ігор Харченко отримав звання Герой України і орден “Золота Зірка”
28 вересня 2023 року Президент Володимир Зеленський підписав указ №593/2023 про присвоєння звання Героя України з врученням ордена “Золота Зірка” капітану Ігорю Васильовичу Харченку за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові.
