Оборона Маріуполя, захист «Азовсталі» та десять місяців у полоні. Через все це довелося пройти ветерану Іллі Ільяшенку з позивним «Смурф». В ефірі інтелектуально-розважального шоу «єПитання» на Новому каналі військовий розповів, що в полоні нормою стає відсутність найелементарніших речей, натомість саме людські стосунки набувають надважливого значення. На двадцятиріччя він отримав подарунок від побратима, цінність якого неможливо виміряти нічим.
– Це було 1 серпня – мій день народження в полоні. Тоді мені виповнювалося 20 років, і ми знаходилися в таких умовах, у яких радіти бодай чомусь в принципі неможливо. Але людина, з якою перебував разом в одній камері, а нас було двоє, змогла мене порадувати. Настільки, що сльози пішли, – згадує Ілля Ільяшенко. – Щодня нам давали по дві скибки хліба. Одна з них була «горбушка». І ми щодня мінялися, бо і я, і мій побратим любили її. На день народження випадала його черга їсти «горбушку», але після ранкової перевірки він привітав мене з днем народження, сказавши: «Ілля, я радий, що ти живий. Хотілося б подарувати тобі щось більш цінне та матеріальне або, врешті, свободу, але такі умови в нас, що в мене є лише ця скибка хліба – «горбушка», яку ти дуже любиш. Тому дарую тобі її». Отак на день народження в мене було два шматочки хліба замість одного.
Важко уявити цінність цього вчинку, бо побратим «Смурфа» пожертвував єдиним, що в нього було, аби хоч якось порадувати друга, а сам лишився голодним.
– Я впевнений, що жодна матеріальна річ – автівка, дім тощо – не замінять оту цінність скоринки хліба, яку я отримав на день народження, – говорить Ілля Ільяшенко. – І якраз на день народження написав в Instagram пост з цього приводу, а в кінці сказав людям: хоч яка б була ситуація, цінуйте те, що у вас є зараз, навіть якщо це шматок хліба.
Також Ілля закликав усіх українців долучатися до акцій на підтримку військовополонених. І не лише щоб привернути до них увагу суспільства.
– Насамперед це приємно рідним, які чекають. Коли вони бачать потужну спільноту, що стає дедалі більшою, їм значно легше чекати, – впевнений Ілля Ільяшенко. – Скажу чесно: коли я повернувся і поспілкувався зі своєю мамою, зрозумів, що вона пережила реально не менше, ніж я. Хотів би, щоб кожна матір, дружина, сестра, дівчина відчували ту підтримку, яку вони заслуговують. Тому прошу всіх щонеділі приходити на акції на підтримку полонених і стояти поруч із нами. Зараз це місія кожного з нас.
