Чи варто говорити з дітьми про складне? Скажімо, про війну, втрату дому, страх? Що ближче ми підходимо до тієї ночі, що чотири роки тому змінила нас назавжди, то більше зринає спогадів та рефлексій. І не лише у дорослих, у дітей також. У матеріалі головна редакторка Освіторія.Медіа Катерина Кисельова радить дитячі книжки, які допоможуть дітям і дорослим проговорити свій досвід війни і віднайдення сили.
Як часто ми говоримо з дітьми про війну, страх, втрати? Живучи в контексті війни, обстрілів та тривог уже чотири роки, ці складні теми, здається, стали буденними. Або принаймні такими, від яких дітей хочеться відгородити, захистити. Проте важливіше, як на мене, не ховатись від реальності, а бути тими уважними дорослими, до кого дитина прийде зі своїми складними запитаннями і потребою знайти власні опори. Я переконана, саме якісна дитяча література дає той простір безпеки, де розмова з дітьми про досвід війни стає не ретравматизацією, а усвідомленням власної сили.
Чи потрібні дітям книжки про війну?
Дискусія про те, які теми є прийнятними і допустимими в дитячих книжках точиться в літературознавстві вже давно: чи місце таким темам, як війна, смерть, втрата у книжці для дітей, скажімо, молодшого шкільного віку? Особливо коли йдеться не про події минулого, на які можна дивитися з дистанції 100 років, а про сучасну війну? Сучасні воєнні конфлікти на Близькому Сході спонукали і науковців, і авторів дитячих книжок перейти від парадигми “захистити” дітей від жорстоких реалій сьогодення до визнання права дітей ставити складні запитання дорослим і отримувати чесні відповіді, або принаймні, чесні й глибокі розмови. Відтак, на англомовному книжковому ринку за останні 10 років з’явився цілий пласт дитячої літератури, що змальовує досвід життя дитини у війні, у таборі для біженців, досвід родин, що вдаються до нелегального перетину кордону, тікаючи від війни. Звісно, у Великій Британії чи Скандинавських країнах читачами такої літератури є діти, для яких війна існує лише на сторінках книжки. Тож для них це радше можливість зазирнути у досвід ось цього нового однокласника, який приїхав із далекої країни та не розмовляє англійською. Проте давайте уявимо українських дітей: вони чотири роки щодня живуть у війні, мають дуже різні досвіди цієї війни – хтось поїхав за кордон на початку 2022 й потім повернувся, хтось назавжди втратив домівку і родина почала усе спочатку на новому місці. Хтось навчається у підземній школі, тати й мами тисяч українських дітей служать у ЗСУ. І усім цим дітям потрібні книжки, де вони впізнають себе і свою історію. Книжки, які промовлятимуть до них: “я знаю, тобі страшно і складно, це нормально, і ти зможеш із цим впоратись”.
У англомовній дослідницькій літературі такі складні дитячі книжки виносять у окрему категорію “challenging books” – книжки-виклик: і це дуже вдала назва, бо вони справді вимагають повільного читання і запрошують до глибоких обговорень. Досліджуючи такі книжки, я виокремлюю три спільні риси, що бережуть дітей від ретравматизації і дають простір для рефлексування.
“Обрамлена тиша” як художній прийом
Дитяча книжка на складну тему це завжди про баланс правди і допустимості: з одного боку, книжка не повинна обманювати дитину чи одягати на читача “рожеві окуляри”, крізь які трагедія виглядає не такою вже й страшною . З іншого боку, історія у книжці не повинна травмувати чи жахати. То як тоді подати у дитячій книжці те, для чого бракує слів? Те, що насправді є невимовним? Фінська професорка дитячої літератури Лідія Коккола, досліджуючи тему Голокосту в дитячих книжках, пише про таке поняття як “обрамлена тиша”. Це художній прийом, який дозволяє авторам дитячих книжок згладжувати надто жорстокі моменти оповіді, упускати деталі, які можуть травмувати дитину. Іншими словами, вдаючись до “обрамленої тиші”, автор ставить три крапки у місці, де відсутність слів береже читача від реальності, проте водночас ця тиша більш промовиста, ніж слова. Адже ті три крапки кожна дитина прочитає по-своєму, відгукуючись власним життєвим досвідом.
Візуальна мова здатна сказати більше
Часом, щоб пояснити складне, нам потрібна більш універсальна мова, ніж слова. І такою мовою стає мистецтво ілюстрації. У книжках-картинках, вербальний текст (слова) і візуальний текст (ілюстрації) є рівноправними співтворцями історії. І там, де автор тексту ставить три крапки, художник пропонує читачам візуальний образ, що розширює межі і зміст слів, апелює до почуттів читача і замість буквальних реалістичних деталей, які можуть травмувати, дає багатозначність. Читаючи з дітьми книжки-картинки про війну, не поспішайте пропускати ілюстрації, ба більше: навмисне запрошуйте дітей ретельно розглядати їх, зчитувати візуальні образи. У обговоренні ілюстрацій вам можуть допомогти такі запитання:
– які кольори використовує художник і чому? про що нам розповідає цей колір\який настрій створює?
– які емоції та асоціації викликають у тебе ці кольори?
– зверніть увагу дітей на лінії, які художник використовує на ілюстраціях: вони прямі чи може криві і хаотичні? про що можуть нам сказати ці різні лінії: пунктирні, заплутані, прямі і грубі? як це впливає на наше сприйняття тексту та історії?
– спонукайте дітей шукати в ілюстраціях маленькі підказки, ключики до розуміння тексту. Наприклад, що можуть означати обпалені крильця одного з персонажів книжки? про що нам каже маленьке червоне серденько, яке художник малює на кожній сторінці, але щоразу у іншому місці?
Розворот з книжки “Це тиха ніч, мій астронавте”
Таке уважне читання-розглядання привчає дітей нюансованого розуміння світу і того, що для вирішення складних проблем не існує простих рішень.
Символи сили у книжках про війну
Якісна дитяча література назагал і про війну зокрема ніколи не має на меті нажахати чи шокувати. Навпаки, хороші книжки про складне завжди дають читачеві надію. Власне, це те, чим дитячі книжки відрізняються від літератури для дорослих: дорослі книжки можуть спустошувати, хороші дитячі історії – це завжди про силу. Так, наприклад, у книжці Оксани Лущевської “Це тиха ніч, мій астронавте”, таким символом сили стає астронавт, який живе в уяві головної героїні. Астронавт з’являється у різних контекстах: то як брелок-оберіг, то як велетень-захисник, що оберігає небо, то як символ об’єднаної сили людей, що протистоять ворогу. Запропонуйте дітям поміркувати, що ще може означати образ астронавта у цій книжці? Це може стати початком глибокої розмови з дітьми про їхні власні символи сили. У книжці “Війна, що змінила Рондо” таким символом сили стає голос та пісня: героям історії вдається здолати темряву війни, коли вони об’єднують зусилля і разом співають гімн міста. Можливо, діти поділяться своїми практиками сили: що підтримує їх у складні часи? Що вони можуть робити разом, щоб підтримати один одного?
Розворот з книжки “Війна, що змінила Рондо”
Дитячі книжки про війну й силу
Це тиха ніч, мій астронавте,
Оксана Лущевська
Книжка написана у вигляді щоденника дівчинки, яка описує перші 10 днів у Києві після повномасштабного вторгнення. Ця книжка дає дитячий погляд на війну та відчуття віри у те, що кожен із нас має свого захисника у небі.
Війна, що змінила Рондо,
Романа Романишин та Андрій Лесів
У цій книжці війна приходить у місто Рондо у вигляді темряви і обпалює кожного мешканця. Після перемоги світла над темрявою у місті лишаються квіти пам’яті.
Залізницею додому,
Мар’яна Савка
У цій книжці себе впізнають тисячі українських дітей, які змушені були покинути свої домівки і евакуюватися. Це книжка про дружбу, родину та повернення додому.
Півник,
Зоряна Живка
Книжка, де у формі казки подано історію про силу та сміливість півника, який рятує місто з облоги.
Розкажи мені казку про війну,
Григорій Фалькович
Це збірка віршів для дітей від відомого українського поета Григорія Фальковича. Тут читачі знайдуть зворушливі віршовані історії про наших героїв-захисників, про зв’язок із татом у війську та про віру в перемогу.