“Легенда” – історія про молодого й амбітного футболіста (Кама), який опиняється в ізольованому тренувальному таборі легендарного спортсмена (Ісаї). Спортивний фільм жахів від Джастіна Тіппінґа вийшов в український прокат 18 вересня.
Публікуємо факти про фільм.
Локації та художнє оформлення
У фільмі “Легенда” є один центральний персонаж, у якого немає пульсу, але який впливає на динаміку між героями більше за будь-кого іншого: бруталістичний комплекс Ісаї у віддаленій техаській пустелі. Саме тут герой живе і тренується, і саме сюди приїжджає Кам, аби пройти власне випробування вогнем.
Бачення дому Ісаї народилося в режисера Джастіна Тіппінґа, який працював разом із художником-постановником Джорданом Феррером, щоб створити нове й несподіване уявлення про крайні прояви багатства.
“Перші варіанти локацій, які надсилали мені скаути, були просто кричущими — це було показове багатство, і все виглядало передбачувано”, — пригадує Тіппінґ. Але Ісая в його уявленні був зовсім іншим. “Це людина, яка пройшла крізь усе й здобула радикальне відсторонення. Він має гроші, але йому вже не потрібно їх демонструвати, адже він переріс гру”.
Тіппінґ прагнув, аби споруда стала архітектурною проєкцією самого Ісаї: будівлею, зведеною за його точними вимогами, яка відображає його величну натуру та суворий, безкомпромісний підхід до власної справи. Це мав бути храм первісної краси його жорстокості.
“Мій батько — інженер-будівельник, а брат — архітектор, тому я виріс у середовищі архітектури, вона була на моїй кухні щодня”, — розповідає режисер. Виклик полягав у тому, щоб “створити дім, який виглядає монолітним, статуарним, позачасовим, майже так, ніби ми потрапляємо в оселю когось Божественного. Але водночас у ньому мало відчуватися тяжіння й суворість, щось трохи фашистське”.
Кадр із фільму “Легенда”. B&H Film Distribution Company
Знайти таку локацію було непросто. Екстер’єр дому Ісаї мав з’явитися на екрані лише на кілька митей, але залишити потужне враження. А бруталістичні комплекси не виникають самі собою серед розпечених пісків пустелі. І все ж команді пощастило: вони знайшли унікальну локацію — об’єкт NASA у місті Трут-ор-Консіквенсес, штат Нью-Мексико, під назвою Spaceport America — фактично космопорт, аеропорт для космічних подорожей, спроєктований архітектурним бюро Foster + Partners та відкритий у 2014 році.
“Це справжній об’єкт NASA з дивовижно плавним екстер’єром, — пояснює продюсер Єн Купер. — Він має вигнуту, еліптичну, майже у формі вісімки структуру”.
Жоден із членів знімальної групи, включно з Феррером, не мав права заходити всередину будівлі навіть для референсних фотографій. Тому інтер’єри довелося відтворювати на знімальних майданчиках або ж використовувати інші локації для створення єдиної внутрішньої географії простору.
Наприклад, галерея-коридор у домі Ісаї насправді є холом стадіону неподалік, де зазвичай продають снеки під час перерви. “Це довгий вигнутий бетонний коридор-кошмар”, — каже Купер. І з кожним кроком Кам усе більше відчуває, що його привели сюди з якоюсь зловісною метою, і що Ісая може бути зовсім не тим наставником та батьківською фігурою, якою здається.
Кадр із фільму “Легенда”. B&H Film Distribution Company
Локації в Альбукерке та на околицях (штат Нью-Мексико) у фільмі слугують заміною Техасу.
Округлі лінії та кола стали візуальним мотивом у більшості архітектури та декорацій. “Кола й круглі кімнати фактично стали мовою комплексу, — пояснює Феррер. — Усі коридори вигнуті. Більшість декорацій круглі. Алхімічна символіка та мова алхімії, пошук вічного життя — усе це стало візуальною мовою комплексу та його міфології”.
Щоб створити комплекс Ісаї, знадобилося чотири різні локації та п’ять побудованих павільйонних декорацій. Завданням було об’єднати їх у єдину просторову мову, щоб глядацтво сприймало це як єдиний цілісний простір — відображення характеру Ісаї. Комплекс уособлює реалізацію його влади й багатства, стаючи водночас і втіленням фантазії, і в’язницею. Його краса та візуальний ефект завжди врівноважувалися прихованим відчуттям гніту й тривоги.
Значну частину часу після тренувань Ісая та Кам проводять у Кімнаті відновлення. Феррер задумав її як універсальний реабілітаційний спа-простір із масажними столами, джакузі, сауною, барокамерою та “дощовою стелею”. Приміщення також кругле — “нагадує утробу”, як каже Феррер, а в центрі розташована крижана купіль, де герої знімають втому й біль.
Символ на дверях Кімнати фільмів — темного антипода Кімнати відновлення та єдиного приміщення у комплексі з замкненими дверима — це філософський камінь, який в алхімії вважався здатним перетворювати неблагородні метали на золото. Він також нібито створює еліксир безсмертя. “Він стає символом прагнення до вічного життя й слави, натякаючи на сатанинський культ, що відтворює своє покоління GOAT знову й знову”, — пояснює Феррер.
Операторська робота
За роки Голлівуд виробив впізнавану мову для зображення професійного футболу на екрані. Режисер Джастін Тіппінґ та операторка-постановниця Кіра Келлі прагнули водночас і віддати належне цим прийомам спортивного кіно, і переосмислити їх.
Під час роботи над фільмом “Легенда”. B&H Film Distribution Company
“Існує стереотипний вигляд футбольного фільму, — пояснює Келлі, яка добре знайома з цим жанром після роботи над драмою Rez Ball (2024) про баскетбольну команду корінних американців. — Ми хотіли, щоб деякі наші футбольні сцени нагадували цей стиль, але водночас у нашому фільмі є й елементи психологічного горору. Тому ми намагалися іноді перевернути класичні прийоми з ніг на голову. Ми використовували плавні, майже балетні рухи камери замість звичних різких монтажних нарізок із підвищеною швидкістю затвора. Ми хотіли створити щось нове”.
Щоб глядачі відчули на власному досвіді перебування Кема на полі, Келлі використала кілька технічних прийомів:
– У деяких сценах актор Тайрік Вітерс носив камеру RED Komodo, щоб передати дію з точки зору героя.
– Для інших кадрів на об’єктив камери одягали футбольний шолом, завдяки чому глядач бачив усе очима Кема під час зіткнень з іншими гравцями.
– Спеціально для фільму команда створила унікальний пристрій під назвою “бумеранг-риг” — він безпечно запускав камеру в повітря, імітуючи політ м’яча. “Дехто подумає, що ми використали дрон або спецефект, але це не так, — пояснює Тіппінґ. — Камера насправді рухалася зі швидкістю 40–50 миль (64-80 км) на годину”.
– Фільм починається з активної камери — ручних зйомок, бумеранг-ригу, динамічних рухів. Але що глибше історія занурюється в темну атмосферу, а Кем проводить більше часу в комплексі, то статичнішими стають кадри: зйомки з долі та крану, симетричні композиції, що підкреслюють його відчуття замкненості.
Світло також підсилює цю трансформацію. Галереї та тренувальне поле зняті яскраво й атмосферно, тоді як нижні рівні комплексу занурені у тіні та насичені кольором.
Кадр із фільму “Легенда”. B&H Film Distribution Company
“Джастін особливо любить верхнє світло, як на тренувальному полі, — каже Келлі. — Воно створює відчуття собору, що відсилає до нашої релігійної символіки”. Кожна колірна гама у фільмі була продумана так, щоб викликати певну емоційну реакцію. Наприклад, у барокамері, куди потрапляє Кем після тривожних подій, Келлі поєднала оксамитово-зелені та сині відтінки — “прекрасне, але водночас дискомфортне поєднання”, яке передає відчуття загрози. Найяскравішим і водночас найбільш тривожним візуальним прийомом стала візуалізація струсу мозку, який Кем переживає кілька разів. Зображення роздроблюється, світло мерехтить і пульсує, а глядачі навіть бачать, як мозок героя “труситься” всередині черепа. Для цього застосовували VFX, щоб створити ефект стрибків і мерехтіння кадру.
“У контактних видах спорту ми рідко бачимо реальні наслідки жорстких зіткнень, — пояснює Тіппінґ. — Я хотів знайти органічний спосіб показати, що відбувається всередині тіла: від спалахів синапсів до руху рідини в мозку й розтягування м’язів”.
Щоб створити ці кадри, команда збудувала стереориг із тепловізійною камерою FLIR, закріпленою на Alexa 35. Завдяки цьому в монтажі можна було безшовно поєднувати зображення. Тепловізійні кадри використовували для візуалізації внутрішніх наслідків удару, які потім підсилювали спецефектами. У фіналі ці шари поєднуються, дозволяючи насильству проявитися на кількох рівнях — фізичному, психологічному й візуальному.
Кадр із фільму “Легенда”. B&H Film Distribution Company
Музика
Для створення саундтреку до “Легенди” режисер Джастін Тіппінґ запросив лауреата премії BAFTA, композитора Боббі Крліка, більш відомого під псевдонімом The Haxan Cloak. Його сміливі музичні рішення сформували одні з найвиразніших саундтреків останнього десятиліття, зокрема до “Сонцестояння”, серіалів “Сварка” та “Крізь сніг”. У “Легенді” Крлік представив одну зі своїх найсміливіших робіт: музику, яка коливається між відчуттям дива й тривоги, поєднуючи дитячі мрії та елементи жаху, пропущені крізь сучасну призму.
Крліка захопила сміливість історії: “Я був зачарований уже після перших десяти сторінок сценарію, — пригадує він. — Одразу написав своєму агенту: «Коли ми можемо зустрітися? Може, навіть завтра?»”
Його ентузіазм тільки зріс після знайомства з Тіппінґом, який поділяв подібні смаки й інтуїтивне бачення історій. “Ми з Джастіном швидко знайшли спільну мову, — каже Крлік. — Ми одного віку, слухали схожу музику, мали однакові культурні орієнтири — від кіно й мистецтва до їжі. Ми просто співали з однієї партитури”.
Кадр із фільму “Легенда”. B&H Film Distribution Company
Замість окремих музичних тем для персонажів Крлік побудував саундтрек довкола однієї “мінливої” мелодії — емоційного ядра фільму. “Цю тему можна трансформувати будь-яким способом, — пояснює композитор. — Її можна покласти на трап-біт, пропустити через кілька блоків дисторшну, накласти на дитячий хор або підсилити диско-ритмом. Це стало можливим завдяки чудовій команді й режисеру, який дав мені свободу експериментувати, не втрачаючи емоційної нитки”.
Емоційна нитка нерідко починалася з візуальних образів. Від перших сольних записів Крлік надихався книжками та фотографіями у своїй студії. Так само й у співпраці з Тіппінґом для “Легенди” вони обмінювалися радше не музичними, а візуальними й текстурними ідеями.
“Джастін надсилав мені старі відео NFL 1969 року й казав «Прислухайся до звуку гравців» або «Подивися на колір форми, фактуру газону», — згадує Крлік. — Це стало своєрідним живим ескізником між нами”.
Його студія, наповнена вінтажною апаратурою 1950–70-х років, стала простором, де ці ідеї втілювалися в музику. “Ми часто поверталися до думки, що для Кема футбол був дитячою мрією, — каже композитор. — Звідси виникла ідея музичних скриньок”.
Він почав писати на челесті — клавішному інструменті з дзвінким, майже казковим звучанням, яке асоціюється з дитинством, — і створив центральну тему фільму. “Звідти ми вже розбудовували музику, надихаючись «Алісою в Дивокраї» чи старими аранжуваннями в стилі Nelson Riddle. А найцікавіше було потім усе це зруйнувати — перетворити тему скриньки на трап-біт, пропустити через синтезатори. Ми хотіли, щоб це було як зіткнення футболістів — стикаєш стилі лоб у лоб”.
Один з улюблених епізодів Крліка — пізня сцена, яка потребувала точного балансу між сміливістю й контролем.“Вона настільки фантастична й абсурдна, що якби музика була занадто серйозною, усе зруйнувалося б, — каже він. — Джастін запропонував поєднати диско, мюзикли й відсилання до Beach Boys. Це завело мене в несподіваний напрям”.
Кадр із фільму “Легенда”. B&H Film Distribution Company
Композитор використав клавікорд — вінтажний інструмент із металевим різким звучанням, — щоб шалено зіграти тему музичної скриньки, а далі нашарував драм-машину й ритм у стилі реп-диско. “Я записав відео перших восьми тактів і надіслав Джастіну: «Це не занадто божевільно? Продовжувати?» Він відповів капслоком: «ТАК, ТАК, ТАК, ТАК, ТАК!»” У підсумку композиція перетворюється з диско-хаосу на чистий горор і вибухає стіною звуку в стилі Філа Спектора. “Це, мабуть, найбільше задоволення від написання музики, яке я коли-небудь відчував”.
Саундтрек було записано з 50-осібним оркестром із провідних струнників світу. “Стояти там і чути, як вони вдихають життя в ноти, додаючи власних емоцій та відчуттів, — це магія, — каже Крлік. — Те, що почалося як звук у моїй студії, стало живим і дихаючим”.
Атмосфера “Легенди” дала Крліку простір для сміливості — і він скористався цим. “Є школа думки, що саундтрек має бути невидимим. Але я в це не вірю, — каже він. — Чудова музика має знати, коли вести глядача, коли дивувати й коли заявляти про себе. Якщо процес побудовано правильно, музика може розповісти не менше за будь-який візуальний образ на екрані”.