З 10 по 14 липня у Києві в столичному кінотеатрі “Жовтень” проходить 7-й кінофестиваль “Тиждень швейцарського кіно”. Подію проводить посольство Швейцарії в Україні спільно з кінокомпанією “Артхаус Трафік”. У програмі кінофестивалю — жанрове розмаїття від науково-фантастичних трилерів до історичних драм, що осмислюють гендерну нерівність крізь призму минулого. Серед обраних стрічок і документальний портрет світової попікони — “Ідеальна нота Селін Діон” режисерів Вінсента Гонона та Ноеля Тортахади.
Фільм переносить глядачів у 1988 рік, коли Селін Діон — ще молода й маловідома канадська співачка з Квебеку — несподівано представляє Швейцарію на “Євробаченні”. Її перемога здається випадковістю, але за цим стоїть ретельно продуманий крок, який відкриває нову сторінку її кар’єри.
У цій рецензії кінокритикиня Альона Шилова розповідає, чому “Ідеальна нота Селін Діон” порівнює спів з атлетизмом, як фільм висвітлює шлях Селін Діон і якої ноти не вистачає стрічці.
Селін Діон, без перебільшення, жива ікона від світу музики. Від перших франкомовних хітів у Квебеку до тріумфального виконання My Heart Will Go On зі сцени “Оскара” — її голос звучить гучно та впізнавано в усіх куточках світу.
На жаль, в останні роки ім’я співачки все частіше з’являється в медіа не через нові виступи, а через затяжну боротьбу з рідкісним неврологічним захворюванням — синдромом жорсткої людини (Stiff-Person Syndrome), який ускладнює контроль м’язів, зокрема тих, що відповідають за спів.
Саме тому “повернення до коріння” у фільмі “Ідеальна нота Селін Діон” відчувається особливо ніжно та символічно.
Документальна стрічка переносить глядачів у 1988 рік — у саме серце 30-го конкурсу “Євробачення”, де 20-річна Селін Діон здобула свою знакову перемогу.
“Історія ракети перед стартом” — саме так голос за кадром описує шлях Селін Діон на “Євробаченні”. Ще без іконічного платинового блонду, з темними кучерями, але й уже потужним голосом, що зачаровує, Діон представляла Швейцарію на пісенному конкурсі.
Це викликало низку запитань, адже Селін Діон — уродженка Квебеку (Канада). Однак, як пояснив її менеджер Рене Анжеліль, у правилах “Євробачення” зазначено, що композитор і автор слів мають бути громадянами країни, яку вони представляють. Водночас для виконавців пісні таких обмежень немає. Тож Діон змогла потрапити у конкурс разом із піснею Ne partez pas sans moi.
У фільмі композитор Аттіла Шерефтуґ розповідає, що сама пісня була написана за 12 хвилин, після того як він почув запис голосу Діон. Коли ж композитор і співачка зустрілися, Шерефтуґ зрозумів: “Ми переможемо”.
Визначною фігурою як у кар’єрі, так і в особистому житті Діон став її менеджер і продюсер Рене Анжеліль. Як зазначає французький біограф і письменник Валентен Ґрімо (автор біографії Céline Dion — Vestale) у фільмі, Анжеліль доклав усіх зусиль, щоб Селін досягла успіху. Він порівнює пару з тандемом тренер — гімнастка, враховуючи, наскільки серйозно та прораховано обидва ставилися до кар’єри Діон.
Фільм також поверхнево зачіпає тему стосунків Селін Діон із Рене Анжелілем, який згодом став її чоловіком. У стрічці розповідається про те, що у своїх мемуарах Діон зазначає, що це вона перша відчула для нього кохання і робила все, щоб завоювати його серце. Автори фільму порівнюють, як прагнення до перемоги на “Євробаченні” дорівнювало завоюванню серця Рене для Діон.
Про що фільм не згадує — так це, що Селін Діон було 12 років, коли Анжеліль став її продюсером, а йому на той момент було 38. Тема, м’яко кажучи, вкрай неоднозначна і можна зрозуміти, чому автори фільму не хотіли заглиблювати у неї: така “скандальність” легко могла відволікти на себе всю увагу, залишивши ядро фільму — шлях Селін — без належної уваги.
З іншого боку, це відчувається максимально дивно — коли голос за кадром розповідає, що “Рене не був байдужим до Селін, але «тиснув на гальма», розуміючи, що різниця у віці може спричинити скандал”. Тобто, навіть зачіпаючи тему стосунків між Діон та Анжелілем, фільм змальовує картинку, в якій Діон була юною закоханою ініціаторкою, а чоловік, який знав її з 12 років і все одно згодом вступив із нею у романтичні стосунки, був розважливим та благородним.
Ігнорування тривожності цієї теми проявляється і в тому, як фільм подає подальші події. У 1986 році Рене Анжеліль, за словами авторів, робить “стратегічний крок”: на той момент Селін Діон уже була відомою дитячою зіркою, але продажі почали падати, оскільки аудиторія не сприймала її неминуче дорослішання. За його ініціативи Діон зникає з публічного простору на півтора року. І фільм описує цей період як “перерву та фізичне перетворення, можливість стати привабливою для Рене”.
Звісно, було б дивно, якби автори фільму взагалі оминули тему особистих стосунків Діон і Анжеліля — її справді неможливо прибрати з оповіді про кар’єру та життя співачки. Але навіть з таким обережним, поверхневим підходом вони транслюють вкрай суперечливу оптику, в якій сила й контроль дорослого чоловіка маскуються під історію “великого кохання”, а складні етичні питання — замовчуються.
Парадоксально, але “Ідеальній ноті Селін Діон” бракує голосу самої Діон. У фільмі є архівні кадри та інтерв’ю співачки, але немає її коментарів з перспективи сьогодення. Ймовірно, це пов’язано з її боротьбою із хворобою, але фільм, що розповідає про перший великий успіх Селін Діон і при цьому не містить коментарів від самої Діон, відчувається трохи неповноцінно.
Автори стрічки намагалися компенсувати цю нестачу інтерв’ю зі Скоттом Фіцджеральдом — британським співаком, який також лідирував у голосуванні на тому самому “Євробаченні”. Він згадує постать Діон і її знакову перемогу, але, звісно, це не те саме, що почути оповідь з уст самої співачки.
Загальний хронометраж “Ідеальної ноти Селін Діон” становить 53 хвилини. Тобто, якби фільм був коротшим ще на 10 хвилин, він потрапив би до категорії короткометражного кіно (яке зазвичай триває до 40 хвилин). З цієї точки зору стрічку складно оцінювати — бо вона задовга для формату короткого метру і недостатньо наповнена для повнометражного фільму (які зазвичай рахують від 60 хвилин).
“Ідеальну ноту Селін Діон” можна описати як рівну, розмірену частинку біографії співачки. У фільмі немає глибокої драми чи важких викликів на шляху зірки — її найбільшою перепоною була критика, яка полягала у тому, буцімто Діон маніпулює своїм іміджем заради продажів (навіть жартували, що вона скоро заспіває китайською, щоб продавати більше дисків). Але й ці звинувачення розвіялися після її перемоги на “Євробаченні”.
Фільм вдало передає напругу під час фінального голосування: коли до останнього не було ясно, хто переможе — Селін Діон чи Скотт Фіцджеральд (як сказав ведучий, сценарій до фіналу писала Агата Крісті). Також можна відзначити креативність монтажу — протягом стрічки часто з’являються кадри зі старих чорно-білих фільмів, записи з VHS-касет, зерниста плівка із зображенням Олімпійських ігор і так далі. Усе це додає динаміки й проводить візуальні паралелі між оповіддю та кадрами, які, на перший погляд, не мають нічого спільного із Селін Діон.
Кадр з фільму “Ідеальна нота Селін Діон”. Артхаус Трафік
Утім, “Ідеальна нота” — це все ж легке й у чомусь поверхневе кіно. Воно виконує своє завдання: розповідає глядачам про виступ Селін Діон на “Євробаченні”. Але стрічка не порушує жодних глибших тем, пов’язаних із кар’єрою, життєвим шляхом чи особистою історією зірки.
В останніх кадрах фільму звучить фрагмент інтерв’ю з Діон, де вона говорить, що дивиться на дівчат 12–13 років і відчуває, ніби щось втратила. Це цікава думка, яку можна було б розкрити глибше: юна дівчина, що має величезний талант і прагнення стати відомою (сама Діон декілька разів говорить це в інтерв’ю), але також озирається на своє дитинство (точніше, майже повну його відсутність) і зважує свій вибір. Одна ця ідея вже звучить достатньо плідно для цілого повнометражного фільму.
Тобто “Ідеальна нота Селін Діон” — це цілком достойний проєкт для ознайомлення з історією виступу співачки на “Євробаченні”. Але якщо глядач або глядачка шукає більш глибокого та комплексного погляду на життя і кар’єру співачки, то цей фільм радше залишить після себе більше запитань, ніж відповідей.