20 травня 2022 року останні оборонці Маріуполя вийшли з “Азовсталі”. Напередодні покинув територію металургійного заводу Ігор Холодняк – “Батя”, командир відділення слюсарно-механічних робіт і поточного ремонту агрегатів ремонтного взводу бронетанкової техніки ремонтної роти. В “Азов” потрапив, коли йому було вже 40 років. Курс молодого бійця для Ігоря став справжнім випробуванням його фізичних, морально-психологічних та емоційних можливостей. Чоловіку було досить важко утримувати темп на рівні з молоддю, проте він не здався і наприкінці 2015 отримав азовський шеврон.
Перед виходом у полон Ігор Холодняк зателефонував дружині Інні й сказав: “Ворог не залишить нас живими, росіяни знищать українських військових в буцегарнях”. “Батя” мав рацію: солдати російської армії в окупованому селищі Оленівка у ніч на 29 липня 2022 підірвали один із наспіх створених бараків виправної колонії, де утримували українських військовополонених. В тому теракті загинуло понад пів сотні захисників Маріуполя. Серед них був 46-річний штаб-сержант “Батя”.
Проходив відбір в “Азов” нарівні з хлопцями, для яких став “Батею”
Ігор Холодняк родом з міста Кременчук, що на Полтавщині. Після 9 класу вступив до професійно-технічного училища, де отримав професію “машиніст кранів мостових” ІІІ розряду. Далі були два роки військової служби у морфлоті в Криму на кораблі “Луцьк”. Повернувшись до рідного міста, Ігор влаштувався до поліції, де пропрацював майже 20 років — починав звичайним патрульним, звільнився у званні майстер-сержанта, коли займав посаду помічника чергового міського відділу поліції.
“З Ігорем познайомилася на день міста — 29 вересня 1996 року. Він тоді проходив стажування в поліції. Зустрічалися трохи менше року і потім одружилися. У травні 2000 у нас народився син”.
На виписці з пологового після народження сина
Коли росіяни анексували Крим та окупували частину Донеччини й Луганщини, Ігор безліч разів намагався потрапити до війська — “штурмував” Кременчуцький військкомат, але йому відмовляли через стан здоров’я. У 2015 році Холодняк почув про полк “Азов” і що до лав цього підрозділу триває набір рекрутів. Для чоловіка це був шанс, який він не міг втратити.
“Підготовка тривала протягом трьох місяців. Ігор мені казав, що було важко, бо тоді йому виповнилося сорок. Тому відбір до “Азову” став справжнім випробуванням його фізичних, морально-психологічних та емоційних можливостей. Ігорю було досить важко утримувати темп на рівні з хлопцями, яким було від 18 до 25 років. Проте він не збирався здаватися, а зосередився на своїх цілях, використовуючи свій досвід та вольові якості, щоб гідно пройти це випробування і долучитися до найкращого підрозділу. Попри всі труднощі, Ігор пройшов підготовку і виборов своє місце серед бійців. Його наполегливість була непохитною, продемонструвала його визначеність і готовність долати труднощі”.
Під час підготовчого курсу Ігоря вперше назвали “Батя”. Наприкінці 2015 року Ігор Холодняк отримав заповітний шеврон і приєднався до полку “Азов”.
Привітав дружину з ювілеєм подружнього життя, і через три дні загинув у полоні
Повномасштабне вторгнення Ігор Холодняк зустрів пліч-о-пліч зі своїми побратимами у Маріуполі, пройшов міські бої та оборону “Азовсталі”. 19 травня боєць за наказом вищого командування разом з іншими захисниками міста Марії склав зброю і вийшов у почесний “полон”. “Батю” окупанти доставили в Оленівську колонію.
“26 травня мені подзвонили з невідомого номера, то був представник Міжнародного Червоного Хреста. Повідомили, що мій чоловік офіційно підтверджений цією організацією та державою-агресором як військовополонений. Навіть перебуваючи у буцегарні, хлопці знайшли можливість сховати телефон і дуже рідко, але надсилали смс. Останнє повідомлення від чоловіка прийшло 26 липня. Ігор привітав мене з ювілеєм — 25 років подружнього життя”.
Привітання з Оленівки з 25-річчям весілля
Більше “азовець” на зв’язок не виходив. У ніч на 29 липня 2022 року Ігор Холодняк був одним із тих, кого російські кати зачинили у злощасному “бараку 200” та підірвали.
“Він був дуже турботливим, завжди у нього на першому місці був хтось, а не він сам. Ігор постійно намагався усім допомогти, вирішити чиїсь проблеми. А про себе думав в останню чергу. У такі моменти він говорив, що зараз людині потрібна його допомога, а свої проблеми він вирішить пізніше”.
Україна заслуговує бути найкращою країною у світі
“Азов” для “Баті” став другою родиною: хлопців і дівчат з підрозділу він вважав своїми братами й сестрами.
“Ігор завжди казав мені і сину, якщо з ним щось трапиться, то його друга сім’я нас у біді не залишить. Він мав на увазі, що “Азов” завжди підтримував і опікувався пораненими бійцями та їхніми родинами й родинами полеглих”.
Розвинуте почуття справедливості Ігоря глибоко визначало його життєві цінності і вчинки. Він вірив у те, що кожна людина повинна отримувати відповідні наслідки, залежно від власних заслуг. Це переконання підштовхувало його до того, щоб долучитися до військової служби, де він міг зробити власний внесок у збереження справедливості та безпеки в країні. Ігор завжди говорив, що пишається Україною та її народом. Вважав, що Україна заслуговує бути найкращою країною у світі, оскільки тут живуть найкращі люди.
“Його патріотизм і віра в потенціал своєї рідної землі стали мотивацією для вступу до армії та визначальною частиною його особистості. “Україна у нас понад усе” — любив казати мій чоловік”.
Про службу в полку і де саме йому доводилось воювати до повномасштабного вторгнення “Батя” намагався розповідати дружині та сину якомога менше, щоб їх не хвилювати зайвий раз.
Останнє фото “Баті” з Маріуполя
“Про його контузії і травми ми дізнавалися набагато пізніше. Так було і на заводі “Азовсталь”, коли Ігор отримав контузію і навіть не міг розмовляти. Тільки через два тижні Ігор нам написав, що просто хворів, без деталей”.
Опікувався безхатніми тваринами і робив статуетки з металу
Для молодших “азовців” Ігор Холодняк був, як батько, а для ровесників — надійним побратимом. Віддушиною “Баті” поза службою стала опіка над тваринами та зварювання статуеток з металу.
Статуетки, які робив “Батя”
“В Урзуфі чоловік дарував своє тепло, увагу, турботу хворим і безпритульним котам і собакам, які прибивалися на ремонтну базу. Дбати про слабших та недужих — це свідчить про його доброту і велике серце. А зварювання металевих скульптур допомагало Ігорю розслабитися, знайти внутрішню гармонію та показати свій творчий талант. Він був у захваті від цього заняття, хотів більше часу приділяти творчості після нашої перемоги”.
Замінив тисячу колес на “азовських” автомобілях
Своїми спогадами про Ігоря поділилася посестра з позивним “Естер”, вона познайомилася з “Батею” у 2018 році, коли перевелася в ремонтну роту. За її словами, Ігор Холодняк для неї став другом, старшим братом, порадником, підтримкою в новому колективі.
“Батя” був привітним і веселим чоловіком, душею компанії. Завжди заходив до мене в кабінет, аби пригостити половинкою яблука чи мандаринкою. Це найбільш вражало в ньому: він ділився останнім і турбувався про інших, слабших. Ігор був принциповим, справедливим. Завжди говорив: “Я не порушую своїх принципів”. Він дуже любив собак, постійно доглядав за чотирилапими на рембазі, годував і виходжував хворих тварин. До “Баті” завжди можна було звернутися за допомогою — як морально-психологічною, так і фізичною. І він ніколи не відмовляв. Ігор був професіоналом своєї шиномонтажної сфери. На його робочому місці завжди були чистота й порядок. А ще він не любив, коли чіпають його речі без дозволу”.
На “Азовсталі” шиномонтаж коліс — дуже важлива справа, тому у “Баті” було багато роботи, але він на цьому не зупинився і пішов на бойові позиції нищити ворога, де отримав сильну акубаротравму.
В інтерв’ю пресслужбі “Азову” Ігор Холодняк якось розповідав, що за сезон проводить ледь не тисячу замін та ремонтів коліс на “азовських” автомобілях. У його обов’язки входило швидке та якісне “перевзування” автівок, балансування, забезпечення плавного ходу та правильного тиску у шинах. За роки роботи в ремонтній роті підрозділу “Батя” чого тільки не знаходив у шинах: уламки, шматки арматури, навіть дохлу мишу. А одного разу у колесі застряг патрон, який лише дивом не вистрелив під час руху.
“Батя” був авторитетом і професіоналом своєї справи
Рідні та близькі Ігоря Холодняка до останнього відмовлялися вірити в його загибель: всі надії розбилися вщент 26 червня 2023 року — “Батя” повернувся додому на щиті.
Цього дня у рідному Кременчуці захисника провели в останню путь. Урну з його прахом поховали на Алеї героїв Свіштовського кладовища.
Прощання з Ігорем у Кременчуці
На прощанні Едуард Юрченко, побратим “Баті”, зауважив, що до Ігоря всі завжди прислуховувалися як до мудрого, досвідченого чоловіка.
“Він був авторитетною людиною, тому мав такий позивний. У давнину, за часів Київської Русі, коли дружинник приєднувався, наприклад, до війська, він казав: “Я старшому готовий бути за сина, ровесникам своїм за брата, молодшим за батька». І це повністю передає сутність його стосунків з товаришами. Людина безумовно користувалася великим авторитетом, завжди міг допомогти, був професіоналом своєї справи, хороший товариш. Сам позивний дуже багато про нього каже. Він з одного боку був людиною молодою та енергійною, а з іншого — до нього часто прислуховувалися, як до старшого товариша”.
“Він жив для інших, а для себе, казав, потім поживе. Говорив, що коли закінчиться війна, то потім буде все…”, — сказала Інна Холодняк, дружина страченого в Оленівській колонії “азовця”.
“Баті” було 46 років.
