“Абатство Даунтон” уже має 6 сезонів серіалу та два повнометражні фільми. А вже 11 вересня в український прокат виходить фільм “Абатство Даунтон: Величний фінал”. Події розгортаються на початку 1930-х років, коли родина Кроулі постає перед викликами нового часу.
Англійський актор Кевін Дойл зіграв дворецького у будинку родини Кроулі та камердинера у Метью Кроулі. Дойл повернеться до своєї ролі й в останньому фільмі.
Публікуємо ексклюзивне інтерв’ю з Кевіном Дойлом про те, як змінився персонаж, чого очікувати та яким вийшов вплив “Абатства Даунтон”.
Як Молслі реагує на свою нову кар’єру?
Молслі не дуже добре реагує на нову роботу. У нього була дивна кар’єра. Він пройшов шлях від дворецького до лакея, потім став учителем, а тепер пише сценарії для кіно — жодного з цього він не очікував. Йому подобається новий стиль життя, але він починає розуміти, наскільки великий тиск на нього чиниться. Він хоче показати себе якнайкраще, але у кіно дуже швидкий темп виробництва. Він сильно переживає через це, і тому стає дратівливим. Нова місис Молслі вважає його доволі складним у побуті.
Наскільки схвильованим був Молслі, зустрівши Ноела Каварда?
Я намагався знайти сучасний еквівалент Ноела Каварда. Можливо, це звучить дивно, але це приблизно якби до “Даунтона” завітала Тейлор Свіфт. Це майже настільки ж велика подія. Він — величезна постать, і всі, не лише слуги, були в захваті від самої перспективи зустрічі з ним. Арті Фрушан зіграв його блискуче, він повністю передав його харизму.
Які стосунки у Молслі та Бакстер?
Стосунки Молслі з дружиною доволі складні. Його нова робота принесла багато переваг: вони мають чудовий будинок, він їздить на стильній машині, у них є гроші на задоволення — усе це було б недосяжним раніше. Але місис Бакстер все одно хоче працювати покоївкою. Хоч він і каже: “Тепер ти можеш собі дозволити не працювати”, вона хоче продовжувати кар’єру. Це додає тривог і тиску на нього, адже потрібно постійно створювати нові сценарії. У глибині душі він нещасний, і це проявляється у різні способи протягом фільму.
Місис Бакстер щаслива, коли він щасливий, але починає усвідомлювати, що попри забезпеченість нове життя може бути занадто виснажливим. Це дуже важливий момент: тоді чоловіки вважали себе “годувальниками”, і Молслі прагнув забезпечити кохану, перш ніж почати з нею стосунки. Тепер він це здійснив, але разом із цим виникають нові проблеми.
Одна з головних тем фільму — передання естафети наступному поколінню. Як Молслі ставиться до цього?
Він вважає це добрим явищем. Однією з великих тем у роботі Джуліана (Джуліан Феллоуз, режисер — Ред.) завжди було передання естафети й суспільні зміни після війни. Такі, як право голосу для жінок чи нові перспективи для тих, хто раніше могли розраховувати лише на долю своїх батьків. Світ почав відкривати перед ними нові можливості, і більшість персонажів це відчули. Особливо жінки — Леді Едіт, Дейзі, Леді Мері — усі вони пережили глибокі та несподівані зміни у своєму житті. І це, безперечно, позитивно.
Що можете сказати про нових персонажів і акторів, які приєдналися до касту?
Найпрекрасніше у родині “Даунтона” — це вміння приймати нових людей. Нові обличчя завжди були дуже важливі для серіалу. Особливо у фільмах, адже їхня енергія приносить щось свіже й особливе. За шість сезонів і три фільми, як кажуть, близько 250 акторів з’являлися у “Даунтоні”. Хтось працював один день, хтось — серію чи сезон, але кожен залишив свій внесок. Наш успіх — заслуга не лише основного складу, а й усіх тих, хто долучалися упродовж років. Їхня робота теж була надзвичайно важливою.
Як було читати сценарій, знаючи, що це фінальна частина “Даунтона”?
Це було доволі зворушливо, і мені було цікаво дізнатися, як усе завершиться. Передання естафети — як серед аристократії, так і серед прислуги — було дуже чуттєвим. З віком ми все більше усвідомлюємо неминучість початків і завершень. Це завжди було важливою частиною серіалу: він не стояв на місці, а постійно розвивався. Джуліан завжди вмів нас здивувати своїми ідеями.
Пам’ятаєте свій перший день на зйомках?
Я був у сцені з містером Бейтсом, де мій новий господар Метью не почувався комфортно, маючи камердинера, і я залишався осторонь. Це була чудова сцена й цікаве відображення служби. Я пам’ятаю, що виконував її навіть на пробах. Це була історія чоловіка, який відчував, що його роль у житті знецінена і він виявився зайвим. Це було принизливо. Мені дуже подобалася ця сцена. Зрештою, Джуліан чудово розгорнув цей сюжет. Спершу мені казали, що Молслі з’явиться лише у кількох серіях, а потім вирішили залишити його — і я був надзвичайно радий.
Пам’ятаєте момент, коли вперше побачили замок Гайклер?
Так, це було чарівно. Думаю, кожен, хто там бував, мав таку ж реакцію: “Ого, звідки це взялося?”. Це дивовижне місце — і дім, і сади, і всі угіддя навколо. Особливо вражає під’їзд до замку: їдеш вузькою дорогою, повно поворотів, будівлі ще не видно, а потім вона раптом з’являється, і здається, що зараз заспіває хор. Справді захопливе видовище.
Коли ви зрозуміли, що ваш персонаж залишиться у серіалі, чи уявляли, наскільки далеко це зайде і що “Даунтон” означатиме для вас?
Ніхто й гадки не мав, наскільки довго все це триватиме й наскільки успішним буде проєкт. Усі вважали, що завдяки касту серіал приверне інтерес, підійде для приємного недільного перегляду. Продюсери й Джуліан спершу планували зробити три сезони: до війни, під час війни та відразу після. І все.
Але успіх виявився приголомшливим і несподіваним. Це був унікальний досвід, адже “Даунтон” став світовим феноменом. Деякі актори отримали тут свою першу роль, і для них це було неймовірне потрясіння. Ніхто не міг пояснити цього успіху. Раптом увесь світ заговорив про “Абатство Даунтон” — я не можу згадати жодного британського серіалу, який би так підкорив планету. Це були неймовірні роки.
Чи є сюжетна лінія або сцена, яка особливо вам запам’яталася?
Моя улюблена сцена — коли містеру Молслі запропонували роботу вчителя. Це було дуже зворушливо й несподівано. Його життя постійно кидало з боку в бік, і раптом його визнали, переставши сприймати як “невидимого чоловіка з прислуги”. Це змусило мене багато думати про змарновані таланти. Сотні тисяч людей, таких як Дейзі, мали здібності, але ніколи не мали можливості їх розкрити. Для мене було великою честю втілити цю історію на екрані. Це й досі моя найулюбленіша мить.