“Православіє, опричина, Святейший синод і нарешті большевицький комунізм з ЧК – ось основа, на котрій спочивала й спочиває імперія Кремля”, – так писав Улас Самчук про сучасну йому Росію. Він одним із перших розповів світові про злочин Голодомору 1932–1933 років та радянську систему ГУЛАГів. Був членом уряду УНР у вигнанні та автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія “Волинь”, “Гори говорять” та “Марія”, збірок оповідань та публіцистики. У 1980-х роках кандидатуру Самчука висунули на здобуття Нобелівської премії, проте справа не була доведена до кінця.
До 120-річчя письменника розповідаємо про його життя й погляди.
Волинь Уласа Самчука
Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань (нині Рівненський район Рівненської області) в заможній селянській родині. Про своє рідне село він писав:
“Дермань для мене — центр центрів на плянеті, і не тільки тому, що десь там і колись там я народився, а й тому, що це справді село наче писанка — з його і древнім Троїцьким монастирем, Свято-Федорівською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами”.
Саме в при семінарії Дерманського монастиря, який здавна був інтелектуальним центром краю, у чотирикласовій вищепочатковій школі вчився Улас Самчук. Він був захоплений історією й літературою, а продовжив навчання у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.
Волинь завжди була важливим мікровсесвітом для письменника — про цю землю він напише один зі своїх найвідоміших романів “Волинь”. У романі “На краю часу” Самчук так пише про фактичне й ідейне пограниччя свого краю:
“Фактично я сам родився на краю світу. Це був один з найдальших південно-західних кутів колишньої Російської імперії, а тепер це є один з найдальших південно-східних кутів Польщі. Від мого родинного хутора, двадцять кілометрів на схід, лягла границя, яка перетяла не лише землю й географію, але й небо, й історію, і думку, і душу, і навіть форму”.
Улас Самчук у 1920-х роках. Суспільне надбання
Перед закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська, однак він дезертував й у 1927 році зумів перейти польсько-німецький кордон та втекти до Німеччини. Там влаштувався наймитом, розвозив по копальнях залізо. Водночас як вільний слухач відвідував лекції у Бреславському університеті та вивчав німецьку мову.
“Чеський період” Уласа Самчука
У 1929 році Улас Самчук переїжджає в Чехословаччину до Праги, яка була культурним осередком української еміграції. Він спілкується з українськими діячами, вступає до Українського вільного університету, входить до Студентської академічної громади. “Чеський період” Уласа Самчука тривав до 1940 року й виявився найбільш плідним у його житті — саме тоді з’явилися твори, які зробили його відомим.
Хоч Самчукові не вдалося скінчити жодного вищого навчального закладу, він багато зусиль присвятив самоосвіті й бездоганно опанував німецьку, польську, чеську, російську та менше французьку мови.
У 1937 році була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем, це була ініціатива Євгена Коновальця. Її центром стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, яку очолив Улас Самчук.
Твори про злочини Радянського Союзу — Голодомор і ГУЛАГ
У 1933-му Улас Самчук пише художньо-психологічну повість “Марія” — перший художній твір про злочин Голодомору. Його було надруковано у 1934 році у Львові. “Присвячую матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932–1933”, — написав Самчук.
Він також автор першого роману у світовій літературі про радянську систему ГУЛАГу — “Темнота” 1957 року. “І якщо перший роман перекладався англійською і французькою, проте наклади, не без втручання російських спецслужб, були знищені, то другий світ ще не знає”, — пише Петро Кралюк для “Читомо”.
Після появи “Темноти” за Самчуком стежили радянські спецслужби, а у виданнях радянської України розпочали розпочалося цькування письменника.
Твори про злочини Радянського Союзу — повість “Марія” про Голодомор і “Темнота” про репресії та систему ГУЛАГу. Аукціон/Чтиво
Ставлення Уласа Самчука до Росії
Улас Самчук ніколи не був радянським письменником, на відміну від багатьох своїх колег по перу, які були до цього змушені. Самчук багато подорожував Європою, читав в оригіналі англійських, французьких, німецьких, чеських, польських письменників та мав євроцентричні погляди.
Натомість комунізм він вважав радикально негативним явищем, і, визначаючи Кремль його центром, Самчук критикував російську культуру, засуджуючи її імперськість.
Дослідник Петро Кралюк для “Читомо” цитує один із перших романів Самчука “Саботаж УВО”, де автор не приховував своїх думок щодо Росії й Кремля:
“Для образности мусимо уявити собі якийсь один стрижень цілого великого чиряка, що так болить і гниє на тілі Европи й цілого світу. Навколо того чиряка концентрично кружляє цілий концерн більших чи менших болячок, які оточують собою цілу ту нерозумно-заплутану систему… Тим-то стрижнем був і є Кремль Москви.
…Іван Жорстокий, Петро Великий, Микола І-й, ІІ-й, Распутін, Ленін, Сталін. Ось цілий ряд постатей, на тлі чинів котрих снувалось страшне полотно історії Сходу. Далі – Достоєвський, Толстой, Арцибашев, Мережковський й Горький, ось ті постаті, що кинули в далечінь будучого страшні гниючі тіні, які ціле людство скутали гниючим мороком каторги, запахом пролитої крови, гниючих струпаків та безпросвітним відчаєм нерозумно страдаючої хаотичної души.
Батіг, кайдани, каторжанська пісня «Сонце всходить і заходить», що різко міняється на «Хох, яблучко, та куда котішся», ось класичні зразки національних ознак культури того дивовижного племені. Православіє, опричина, Святейший синод і нарешті большевицький комунізм з ЧК — ось основа, на котрій спочивала й спочиває імперія Кремля…”
Свідок незалежності Карпатської України
Також Самчук, працюючи журналістом, був учасником постання й кінця Карпатської України в 1938–1939 роках.
На деякий час він навіть втрапив до в’язниці, але згодом описав пережите в романах “Гори говорять” та “Сонце з заходу”. Книгу “Репортажі з Карпатської України” Уласа Самчука у 2019 році видало видавництво “Навчальна книга — Богдан”.
Улас Самчук (посередині) у Хусті із закарпатськими літераторами Юрієм Станинцем (ліворуч) та Петром Міговком.1938 рік. Радіо Свобода
У 1941 році, після початку німецько-радянської війни, Улас Самчук перебрався через український кордон. Він зробив це в складі однієї з похідних груп ОУН (мельниківців), у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль.
Самчук повернувся до Рівного, де почав видавати газету “Волинь”, яка скоро стала загальноукраїнською. Він вважав, що українці не повинні бути “безсловесними” і мають створювати власне інформаційне поле.
“Нарід, який стає до змагу за своє існування, нарід, який кладе на терези все, чим жив і живе, нарід, який жертвує кров своїх ліпших з найліпших – розуміється, що такий нарід, як коли він має хоч трохи живої біологічної сили, не може дозволити собі на таку слабкість, як м’якість, як вибачливість до певних обставин, як той чи інший сегмент. Тільки тверда, послідовна, вперта до останнього віддиху, до останньої краплі крові боротьба”, — писав він.
Тоді ж у “Волині” працював молодший брат Симона Петлюри Олександр, там друкувалися статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича й Олени Теліги.
Перший ряд зліва: Орест Чемеринський, Олена Теліга, Улас Самчук. Другий ряд: Михайло Михалевич, Омелян Коваль, Юрій Русов. Львів, літо 1941 року. Суспільне надбання
Проте Самчука репресувала німецька влада й засудила до розстрілу — мовляв, його журналістська діяльність шкідлива. За нього заступилися українські діячі й письменника звільнили, після чого він мав дозвіл працювати для німецьких інформаційних агенцій, але писати статті на неполітичні теми.
Еміграція й МУР
Наприкінці Другої світової Самчук покинув Україну, адже розумів, що буде репресований радянською владою. Деякий час він жив у Німеччині в таборах для переміщених осіб (ДіПі), був членом уряду УНР у вигнанні та став одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух) — це було його визнання як лідера українських культурних сил.
Ось як писав Самчук про події свого життя в автобіографічній повісті “П’ять по дванадцятій: записки на бігу” (1945):
“Ось моя власна історія. Від 1905 до 1917 імперія Романових. 1918–20 —Українська Народна Республіка. 1920–1927 — Жеч Посполіта. 1927–1929 — Німеччина Веймарська. 1929–1940 — Чехословаччина. 1941–1944 – німецька окупація в Україні. 1944 — до цього дня — Німеччина «п’ять по дванадцятій». Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять миру. Польська, німецька і мадярська в’язниці.
Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок постання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріяту Україна, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори, Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932–1933, концентраційні табори…”
Улас Самчук у Канаді
1948 року письменник переїхав у Канаду, де прожив решту свого життя. Там він став засновником Організації українських письменників “Слово” та Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв. Улас Самчук важко пережив розлуку з батьківщиною й з цього приводу писав:
“Належимо до племені людського роду, що, можливо, зо всіх решти племен світу найтяжче переживає втрату землі предків”.
У 1980 році, коли відзначали 75-літній ювілей письменника, його висунули на Нобелівську премію. Це зробив російський емігрантський журнал “Современник”, однак відсутність рекомендації від одного з нобелівських лауреатів унеможливила для Самчука отримання премії.
Улас Самчук. Суспільне надбання
Письменник помер 9 липня 1987 року, похований у Торонто. Останні роки він важко хворів, практично втратив зір і можливість писати. Літературознавець Юрій Шевельов (Шерех) так згадував про його останні дні:
“Самчук кінчав свої дні занедбаний, упосліджений, забутий. Він сподівався малого — вижити на заробіток пером. Якщо судити людей за їх заробітком, письменником він останні роки життя не був. І навіть пенсіонером — ні, було це на межі жебрацтва”.
До відновлення незалежності України у 1991 році, про яке він мріяв усе життя, Улас Самчук не дожив лише чотири роки.
“Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, не в цьому, так в іншому поколінні; вернемось не тільки як жива матерія, а і як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість”, — писав він.
Спадок Уласа Самчука: історія заборон
Серед української еміграції Улас Самчук був одним із найбільш читомих українських письменників. Натомість у радянській Україні його твори були під забороненою, хоча декому вдавалося таємно переховувати “Марію” і “Волинь”.
Щодо незалежної України — сторіччя з дня народження письменника широко не відзначали. Верховна Рада, де у 2005 році чималий вплив мали комуністи, не ухвалила постанови про відзначення його ювілею. Натомість у 2015 році постанову про відзначення 110 років з дня народження Самчука ухвалили на державному рівні.
Інша справа з творами Уласа Самчука у шкільній програмі. Роман “Марія” про Голодомор в Україні, уривки з роману “Волинь” та стаття “Нарід чи чернь?” були введені для обов’язкового вивчення на початку незалежності України.
Але у 2012 році, за часів президентства Віктора Януковича, коли міністром освіти і науки був Дмитро Табачник, низка авторів та творів, які відігравали роль у формуванні української національної свідомості, зникли зі шкільної програми. Вилучили зі шкільного курсу української літератури й твори Уласа Самчука, зробивши їх лише рекомендованими для позакласного читання.
Це рішення лишається актуальним і досі. У 2022-му Рівненська обласна рада звернулася до міністра освіти і науки України з проханням повернути Самчука в обов’язкову програму української літератури.
Олеся Котубей-Геруцька, Суспільне Культура
